Велика таемниця

Сонце сіяло промені по воді. В густому очерету кричала качка, у на середині ставка плигнув карась. Хлопці йшли в очерет, заходячи у невеликі вимивини води. Вода сягала по шию та вище. Хлопців було четверо: Микола, Петро, Грицько і Вітя. Йшли невеликим рядом, шукаючи водориї . Та замість водориїв з зеленого очерету вилітали злякані качки.
Вечірня вода була тепла, голуба, як небо, зверху полита косими променями сонця сідаючого за червоний обрій. Чулося квакання, яке долинало з найближчого старого ставка, зарослого старими вербами. Верби купали своє листя у прозорій воді, наче дід пив воду, а біла довга борода падала у воду і хотіла плисти за швидкою течією. Ставок той був неглибокий, місцями ріс очерет, навіть на середині. Навколо ставка розрісся осиковий гай. На його порослих шовковою травою берегах, сиділи рибалки.
Вітя ішов далі, а його друзі ледве встигали за ним. Коли раптом він скрикнув, бо почув гостру біль у великому пальці. Витягнувши ногу з води, він спершу злякався, бо подумав, що то рибальська сітка. Але, на щастя, все обійшлося. Тут Вітя вилупився і, не вірячи власним очам,покликав друзів.
То був справжнісінький довгий водорий, а в ньому ціле дно коропів, які крутили хвостами і плигали, шукаючи високу воду. Добич була поділена порівну. Порівну невірно сказано. Віті, як герою дня дісталось саме більше від усіх. Але та здобич хлопців не задовольнила. Їхній командир Микола наказав Віті з Петром пливти на ту сторону ставка, де простяглася смуга густого очерету. Попливли до ближчого горбкуватого берега.
Пливли хлопці швидко, але наче вічність. А після деякого часу плавання у Віті запекло у плечах. Біль наростала, і лігши на спину, він дав роботу ногам. Поблизу плигнув карась і, пробувши якусь мить під водою, пірнув вглиб.
Поки Вітя став на тверде дно, Петро вже возився у зеленому очереті. Згодом стало тихо, наче все навкруги вимерло. Мертву тишу порушив голосний крик Петра:
– Хлопці, скоріш сюди!
Знахідку Петро ледве підняв, і всі хлопці побачили задню частину якогось човна.
Вагаючись и порадившись, хлопці згодом витягли човен з води на берег. Човен був старий і трохи гнилий. Деревина в деяких місцях потрухла, але міцно трималась, бо човен був оббитий бляхою.
Виливши воду з човна, хлопці плавали на ньому по ставку до вечора, до останнього променя вечірнього сонця, який бігав зайчиком по воді.
На другий день Вітя підвівся раніше усіх. Небо було чисте, блакитне. Тільки реактивні літаки писали по ньому довгим білим кольором. Вітер був тихенький, лагідний. На даху стояв білий бусоль, і вітер гладив його пухнате пір’я. Срібна роса виблискувала золотом під промінням сонця. Біля квітучої кучерявої липи дзижчали невтомні бджоли і наповнювали увесь двір дзижчанням. Вітерець лагідно ніс липовий запах у море достигаючої пшениці.
Бабуся попросила Віт. Піти з нею у колгоспний сад по траву для корови і теляти.
В саду було чудово. На яблунях дозрівали рум’яні плоди. Над ними співав пісню голосистий жайворонок. Груші і яблуні кидали на землю прохолодну тінь.
Утомлений ті спітнілий Вітя прийшов додому. Цікавість оволоділа їм, він не витримав і розповів про човен дідусю.
Сонце припікало, поле навколо ставка парило. Друзі пішли на ставок, а Вітя все ще робив весло. Були забиті останні цвяхи, весло було зроблено. НЕ спитавши ні в кого дозволу, Вітя побіг садом до ставка.
Навколо рідного села Небрат Бородянського району, простягнувся чудовий краєвид. Ліворуч – неозоре поле, праворуч – осиковий гай, позаду соснова посадка, попереду ставок.
Про коротку, але дуже змістовну і важливу розмову з дідусем, Вітя розповів вірним друзям. Ті невдоволено похитали головами, мовляв, як же він наважився розповісти про велику таємницю. І показали на стежку, яка вела до хати.
Вітя страшенно розгнівався і про себе подумав: «Ось, розповім колгоспному сторожу ставка Івану, тоді будете з мене глузувати»!
Злість потроху відходила
– Навіщо ж я робив весло? – запитав Вітя сам у себе, і поплив за хлопцями.
На човні плавали швидко, бо усі гребли сміливо і дружно.
Наступав вечір, чорна сутінь опускалась на землю.
В десять годин вечора всі хлопці спали. А сторож ставка Іван не спав. Він бачив, де хлопці заховали човен. И на другий день від того човна лишились тільки тріски.
Шкода, але у друзів знову настало спокійне життя.