Пожартував

Край небі засірів, і весь Схід залився, засміявся червоним рум’янцем. Зашелестіли берези, загомоніли величні дерева біля села Небрат. Десь, у якомусь дворі заспівав ранкову, пробуджуючу пісню голосистий півень, і все село залилося веселим кукуріканням. Враз із гаю, який темнів біля горизонту, виплило заяче сонце, і золотий промінь побіг по росяній траві, по гладі озер, по біленьких чепурненьких хатах. На небі почала тонути у світлі і сонячних промінцях остання зірка.
Сонце піднялося височенько і нагріло землю пекучими жаркими променями. Навколо палило спекою ніби перед великою зливою.
Опівдні група робітниць сіла відпочивати. Їхні спітнілі обличчя були втомлені, і вже дехто солодко задрімав від втоми і спеки. Навколо стало тихо.
Недалечко почувся тихе перелякане пищання миші, і почувся чоловічий голос.
– А, попалася, звірюго. Більше мій сніданок не чіпатимеш! – пролунав голос робітника Петра.
Миша була спіймана за хвіст, і туди верть, і сюди круть, але Петро міцно тримав її.
– Будеш у мене поводирем, – пошепки промовив він.
Прив’язавши міцною ниткою мишу, Петро присів біля відпочиваючих робітниць. Ті спокійно дрімали у забутті і не звертали на здорового гарного хлопця уваги. Петра таке відношення до нього дуже засмутило. Зручно примостившись, він підкинув сіру мишу до сусідки. Побачивши мишу, та страшенно злякалась:
– Миша! Миша! – зарепетувала жінка.
Сонні робітниці прокинулися, озирнулися и почали шукати мишу.
А Петро, тим часом, смикнув за нитку, притягнув мишу, взяв в руки і, ховаючи, притулив до живота.
– Це тобі здалося у сні, – вирішили інші робітниці.
– Може й показалося, – погодилась сусідка Петра.
Метушня потроху втихала. Знову стало тихо, наче нічого й не було.
Тільки Петро не метушився. Дочекався, поки всі втихомиряться, підкинув мишу до іншої робітниці. Щоб знали, як відпочивати в обідню перерву, не звертаючи на нього уваги.
– Миша! Миша! – заволала робітниця, яка ще не задрімала.
А жартівливий Петро, побачивши, що робітниці пробуджуються, дав роботу рукам, і через якусь мить миша була вже в нього під руками біля живота.
– Чого ти з мене насміхаєшся? Ти подивись на неї, яка! – невдоволено голосила потерпіла робітниця, дивлячись на сусідку Петра.
– А чому б мені не радіти? – спокійно відповіла молодичка, сусідка Петра. – Такі випадки бувають один раз в житті. Коли миші бігають по грудях, так ніжно, ніби масаж. Було приємно-приємно!
– Та ти шо? – протягнула робітниця.
– Ось тобі і шо! – відповіла молодичка. – А як ти думала? Миші в людях розбираються, тому й миша бігала в тебе тільки на животі.
– Не шуткуй так серйозно, а то, аж заздрість бере, – подивилась робітниця на Петрову сусідку.
– Звичайно, навіть і сумніву немає. Я тобі співчуваю! – лагідно мовила молодичка.
– Тебе не перебалакаєш, дужа розумна на язичок, – зробила висновок робітниця. – Ти, часом, не депутат Верховної Ради тринадцятого скликання? Там багато було таких спеціалістів, язиком молоти!
Далі все втихло, бо всім хотілося відпочити. Сваріння швидко припинилося, як і почалось.
Навколо стояли дерева, які шелестіли, говорили між собою, кидали тінь на стомлених жінок. А коли подивишся на поле, то воно здавалося морем, над яким вічно стоїть туман. Квітки тягнулися кудись у небо, ніби чекали підживи з хмарного неба.
Було тихо, як у безкрайньому степу, який сяє барвистим килимом. Коли, раптом:
– Миша! Миша! – підплигуючи, горлав на весь Всесвіт Петро.
Як виявилося, миша нитку перегризла і тікаючи, добре вкусила Петра за палець. Ледь не відкусила. Щоб знав, як погано жартувати, коли робітниці відпочивають.
– Теж мені, жартівник знайшовся! – подумала мишка, коли втекла. А потім ще довго розповідала іншим мишкам про свою пригоду.