Навчання на зупинцi

На зимових шкільних канікулах учень вирішив піти у кінотеатр, подивитись кінострічку «Як гартувалась сталь». Учень ще не знав, що в той день по місту Боярка їздив, чомусь, тільки один автобус. На дворі навколишня температура сягала до двадцяти п’яти градусів морозу, ще й то того, був вітерець.
На зупинці один шановний ввічливий дядько не витримав і почав першим витанцьовувати гопака. Відразу за ним заскакали всі інші присутні. Вітер і мороз не вщухали, а на зупинці наче свято – всі, хто був, плигали, стрибали, вибивали гопака.
Коли раптом почувся поліцейський свисток.
До гурту прибіг посинілий від холоду поліцейський.
– Хто тут кого бив? Кого били, питаю? – голосно кричав він.
Йому почали пояснювати, що просто в них змерзли ноги, тому всі танцюють, чекаючи автобуса.
– Я сам бачив, що тут хтось бився, – не вгамовувався поліцейський, в якого зуби теж цокотіли від холоду. – Ви що, мене за дурника вважаєте?
– Мабуть, ви, шановний пане поліцейський, з похмілля, коли так посиніли і цокотите зубами? – мовив з усмішкою шановний ввічливий дядько.
– З якого там похмілля? У мене така дружина, що спиртного а ні-ні! – усміхаючись, відповів страж порядку, і тут же суворо запитав, – а ти, часом, не п’яний , що так витанцьовуєш і базікаєш дуже розумно? А ну, дихни!
Дядько дихнув.
Поліцейський не почув знайомого запаху і відстав від чоловіка.
В той час під’їхав довгоочікуваний автобус, і всі присутні люди повалили до нього.
Шановний ввічливий дядько штовхнув учня дуже інтелігентно. Бо люди в нас дуже чемні, виховані, один одного поважають. Цей люб’язний чоловік штовхнув учня так, що той поїхав носом по снігу.
Це шановний ввічливий дядько навчав учні, як треба поводитись, коли намагаєшся потрапити в автобус на зупинці.
Учень ще трохи полежав в снігу, потім підвівся, подивився на такий переповнений автобус, що здавалось, він ось-ось розсиплеться.
Неподалік на зупинці стояв парубок. Він сказав чи то сумно, чи то з усмішкою:
– Що, хлопче, будемо дотанцьовувати до іншого автобуса?
Учень нічого не відповів на запитання, і трохи провагавшись, пішов додому.