А якщо там так продовження2

По-друге. Площа земної кулі дорівнює п’ятьсот десять мільйонів квадратних кілометрів. Більшу частину поверхні, сімдесят один відсоток Землі, займає Світовий океан, це понад триста шістдесят один мільйон квадратних кілометрів. Пересічна глибина Світового океану близько трьох тисяч вісімсот метрів. Максимальна глибина одинадцять тисяч двадцять два метри. Суходолом зайнято сто сорок дев’ять мільйонів квадратних кілометрів. Це двадцять дев’ять відсотків земної поверхні. Так ось, щоб затопити суходол, потрібно Світовий океан підняти ще на висоту вісім тисяч вісімсот сорок вісім метрів. А це – другий Світовий океан. Такої кількості води Земля не спроможна створити і витримати додаткову вагу води другого океану. Тому, ніякого Світового потопу на Землі не було. Це вигадки, міф, щоб залякати людей і все звернути на Бога. Були місцеві потопи, і зараз відбуваються, – повені, цунамі, які виникають внаслідок землетрусів та вивержень вулканів.
В третіх. Природа навколо нас діє на людину по-різному. Зима – морози, літо – спека, суховії, посухи, землетруси та цунамі, безліч різноманітних хвороб. Але вічна краса з різноманітністю форм життя, не зважаючи на її суворі закони, заслуговує на захоплення. Природа – це квітуча планета з її невичерпними таємницями рослинного і тваринного світу, який дуже розвинений на Землі. У природі немає ані злих, ані добрих почуттів до людей, і багато чого лишається прихованим від них. Ось чому говорять природа, Всесвіт, а розуміють - Бог. Подумай гарненько, що в житті відбувається. Я обіцяла тобі поспілкуватись з Богом після виконання деяких моїх вимог. І як ти впевнився, обіцянку виконала. Та й ти приклав стільки зусиль, щоб виконати моє завдання. Знайшов час, і не зважаючи на віддаль, опинився тут, біля мене. Ти повірив мені, Всесвітній Душі.
А що казати про людей на Землі навколо яких церква, проповіді, молитви, які доказують, що Бог існує? Віруючих на Землі достатньо і це велике благо. Вірити в Бога краще, ніж вбивати один одного. Хай буде людям хоч якась радість, надія на краще майбутнє і життя.
– Що ж буде далі, з долею Землі? – спитав Райський.
А утром тучки продолжают
Далёкий путь вокруг Земли.
Поля дождями омывают
Что б реки и ручьи текли
– Але не потопи – Відповіла Душа.
* * *
А тим часом, коли Душа і Галактик прогулювалися і говорили про високі матерії, до Голови Верховної ради Всесвіту увірвався юнак.
– Пане Голово! – кричав молодий парубок. – Трапилась біда, жахливе лихо! Зникли всі космічні кораблі!
Коли гонець вбіг у кімнату, той, до кого він звертався, лежав на дивані і читав товсту книгу. Дивлячись на гінця, він неспішно закрив книгу і підвівся. Від його вбрання розходилися райдужні кола світла. Він підійшов до вмонтованого у стіну екрану, зменшив звук, сів у крісло, жестом запропонував парубку сісти навпроти.
– А тепер все спочатку і до подробиць.
– Вибачте, що я так нахабно увірвався, але в нас викрали космічні кораблі.
– Ти не шуткуєш? – дивився на хлопця Голова.
Але схвильований і розгублений вигляд, відчай в очах хлопця казали про те, що відбулося дійсно щось жахливе.
– Скільки зникло? – не дочекавшись відповіді, запитав Голова.
– Якщо не рахувати патрульних спостережних кораблів, які були на орбіті, то… всі! – зітхнув хлопець.
– Але такого не може бути! А мій, особистий?
– І ваш теж, на великий жаль!
– Дивно! І хто б міг таке вчинити?
– Не знаю, – відповів гонець. – дуже загадкові обставини! Такого нахабства треба ще пошукати у Всесвіті. Зникли, ніяких слідів, нічого не знайдено.
– Знайшли з ким шуткувати!
– Ви навіть думки мої читаєте! – підтримав гонець. – Але факт… На злітному майданчику порожньо, ніби там нічого й не було.
– Добре! Досить мене розважати розмовою. Які заходи вжили?
– Як нам здається, заходи прийняті значні. По тривозі підняли всю охорону, робота йде, можливо знайдуть свідків. На цей час результатів поки що немає.
– Довідались, хто відсутній?
– Майстри космічних кораблів на місці, – відповів гонець.
– А чим вони займаються на цей час?
– Сьогодні вихідний день, тому вони займаються своїми справами.
– Добре! А виконавці?
– Ті, котрих ми встигли відвідати, живі і здорові.
– Що ж, ти молодчага! Дієш, як і личить помічнику начальника служби безпеки. Та тільки шкода, що стільки майна проґавили, і якого… Ще пару таких несподіванок і ми будемо переміщуватись у космосі пішим ходом. Подумати тільки, жодного красеня-корабля не лишилось.
Молодий помічник винувато мовчав.
– Хто ще знав конструкцію, облаштування і пристрій наших кораблів? – продовжував Голова, дивлячись у вічі пригніченого хлопця.
 – Багато, хто знав, – відповів він. – Виконавці знали, майстри, пілоти, ви, ми… і все. Здається, більше ніхто. Але, одну хвилинку… Знали і депутати Верховної ради. Вони скрізь свій ніс сунуть.
– Ото диво! Варто мені було відлучитися на збори, як… Ну, гаразд, ти думай що робити, радься із своїм керівником, а зараз поспішай, негайно скликай нараду!
– Так що, панове? – звернувся Голова до радників, засідателів і депутатів. – З-під самого носа улетіла уся наша техніка, ніхто не чув і не бачив.
В залі всі розгублено мовчали, побоюючись гніву Голови. А про себе думали, що залишились вони без засобів пересування і що з цього буде далі.
– Слухаю ваші міркування, панове! Чому така тиша? – продовжував Голова.
– Дозвольте доповісти! Маю припущення, чиїх рук справа, – несподівано піднявся начальник служби безпеки. – Але моїх здогадок занадто мало. Треба провести пильне розслідування. І якщо мої думки підтвердяться, буде дуже погано. Щоб не було конфліктів і не страждали невинні особи, поки що утримуюсь від оголошення підозрюваних. Повинен попередити, що ми маємо справу з могутньою силою. Вона спроможна вторгнутися в будь-яку сферу діяльності людства, і не тільки в нашій, а й в інших цивілізацій. Міркую, що зараз вони вирушили у Сонячну систему, шукати їх треба саме там!
– Хто ж це такі? – піднялись з місць присутні. – Ми хочемо і маємо право знати усю складність ситуації. До чого ці недомовки? Розповідайте про свої припущення!
– Панове! – вигукнув начальник караулу. – Я не можу нічого затверджувати до повного з’ясування. А якщо я помилився? Ви подумали про наслідки? Це всього мої здогадки.
Піднявся Голова і голосно мовив:
– Кожен з вас може подумати і припустити, чиїх це рук справа. Пропоную всім зайнятися пошуками зниклих кораблів, а не втрачати час. Про кожне нове свідчення повідомляти мені особисто. Треба скоріше знайти злочинців і нейтралізувати їх.
– Саме так! – підтримав Голову начальник служби безпеки. – Але в мене є ще запитання до вас. Може в когось є думка, що це змова, бунт або саботаж? А може щось інше, наприклад, диверсія інопланетян, можливо навіть з Землі? В мене на це своя точка зору, але я хочу почути і ваше подання.
В рядах зашепотіли.
– Я ось подумав, а не моя це провина? – почувся голос Голови. – Адже головний тут я, то відповідати мені. Ледь дав слабинку, і наслідки не примусили себе довго чекати. Хтось вийшов з-під контролю. Але я впевнений, що у нас знайдуться сили щоб знайти нахабних крадіїв. А ти, начальник з безпеки, допоміг мені в дечому розібратись!
Голова ще хотів щось сказати, але в цей час в приміщення вбіг агент з особистих доручень.
– Пане Голова! – він зупинився і доповів на одному диханні. – Повернувся один із спостережних кораблів.
Всі присутні в залі повернулись до доповідача.
–Викрадачів затримали? – спитав Голова після секундної паузи, яка повисла в повітрі після несподіваного повідомлення.
– Ні! – похитав головою агент. – Вони ніби у космосі розтанули.
– Вони зникли від Всесвітньої варти космосу? Вони що, невидимки? Невже немає ніякого сліду, матеріального доказу?
– Взагалі один доказ маємо. Можемо навіть сказати, що це не доказ зовсім а так, посередній свідок, а може і не свідок зовсім. Це людина з планети Земля.
– Що!? – підійшов до нього Голова. – Людина? І ви до цього часу мовчали? Хто вона?
– Чоловік!
– Він живий?
– В тому і річ, що так!
– Все це дуже дивно, – збирався з думками Голова. – Всі вільні, крім радників.
– А вам, радник Теохіл, відомо про полоненого? – поцікавився він, коли за останніми зачинилися двері.
Голова прийняв вигляд земної людини і походжав перед радниками, які також змінили свій вигляд. Вони вдихали ніжний аромат лісних фіалок, який надходив із прихованого у стелі кондиціонера. Цей аромат заспокоював дозволяв розслабитись і зосередитись на важливій справі. Сяючі лампи м’яко освітлювали на стінах фрески, які світили золотими відблисками. На фоні тихої музики перепліталися голоси різних птахів.
Не почувши від Теохіла відповіді, Голова промовив:
– Бачу, що не знаєте. То ж приведіть негайно цю людину?
Всі з цікавістю втупилися на двері. Земні запахи і звуки були підібрані невипадково, щоб людина у чужій обстановці не панікувала і не лякалась. Тому й зустрічали її відповідно, як людину з Землі.
Незабаром в зал увійшов високий темноволосий чоловік у супроводі агента.
– Здрастуйте! – трохи нахилившись, невпевнено промовив землянин.
В залі не зводили з нього очей, коли здивування пройшло, хтось у натовпі мовив:
– А він і дійсно живий!
– Ти хто, шановний чоловік? – спитав Голова.
– Я Тимофєєв Федот Федотович, до ваших послуг.
– Просто чудово. Розкажіть нам, Федот Федотович, як вам вдалося сюди потрапити?
Тимофєєв знизав плечима, подивився навколо, покусав трохи губи і відповів:
– Так ваші ж підхопили, коли я думав, що мені вже гаплик. І доставили сюди.
Голова гнівно подивився на агента, шепнув йому біля вуха:
– Хто посмів так поступити?
– Він з точки сім у дев’ятій ступені, – також пошепки відповів йому агент. – З піддослідної ділянки. Зірвався зі скелі під час пошуку дівчини, яка має дивне ім’я – Дика. Так було записано у журналі прибуття.
– Невже звідти? – перепитав Голова.
– Так, цілком вірно.
– Цікаво! – очі шефа повеселішали, і він звичайним голосом звернувся до полоненого. – Ви пам’ятаєте хто вас врятував? Почніть розповідати з тієї миті, коли вас зустріли на кораблі. Як вони виглядали, про що говорили, якщо ви, звісно, розуміли їх мову? Можливо хтось звертався до вас на мові Землі?
– Все було, як в тумані, – відповів Федот Федотович. – Це були невідомі мені істоти з жіночими тілами одягнені у прозорі сукні. Вони весь час позирали на екрани, яких було двадцять чотири штуки. Одна з них дуже метушилась, щось говорила, потім зникла у сусідній каюті. А через мить вона ніби виплила звідти і спрямувала прямо на мене. Мені зробилось дуже лячно, я хотів закричати, але не міг промовити ні звука і впав на підлогу, напевно втратив свідомість. Здається, вони мені щось говорили, але я не впевнений. Більше нічого не пам’ятаю. Отямився я вже тут, коли з екрану мене попросили відповісти на запитання.
– А як вам вдалося все запам’ятати з такою точністю – і про жіночі тіла з прозорими сукнями, і кількість екранів? – здивувався Голова.
– Я не знаю чому, мабуть з переляку.
– А в дослідній зоні ви теж опинилися з переляку?
Чоловік збентежився, звів плечима, але мовив:
– Вибачте, але я вас не зовсім розумію…
– Ви не ображайтесь, а дайте відповідь на таке. Можливо це ваша пам'ять малює образи істот, про які ви читали в свій час, може це звичайні галюцинації?
– Ні, я так не думаю. Я відчуваю себе добре, і якось же я сюди попав? Невже це місце, де я знаходжуся і розмовляю з вами, теж галюцинації? Тут все незвичайне: екрани задають запитання, скляні переходи, повітряні ліфти… Я хоч мало чого у вас бачив, але сумніваюся, що це один з атракціонів «Луна-парка». Більше того, я твердо впевнений, що це не моя планета. Моя планета – Земля!
– Шеф! – звернувся до нього агент, який знаходився поруч. Нам потрібно діяти. Ми можемо використати для пошуку злочинців патрульний корабель. Дозвольте підготуватися до польоту?
– Дозволяю. Я лечу з вами. От тільки що робити з землянином? – він подивився на чоловіка з Землі. – Залишаю його під вашу відповідальність, радники. Кращим варіантом було б швидше відправити його на Землю.
– Відправити його на Землю, було б добре. Але на чому?...
Відповіді не було, так як Голова вже вийшов.
Літальний апарат патруля відокремився від космічної бази і полинув у комічний простір.
– Знати б, де шукати нам тих викрадачів? – звернувся Голова до командира корабля.
– Ми не помилимося, якщо будемо шукати їх у Сонячній системі, у всякому разі треба перевірити.
– Я чую звук, – підвівся з місця Голова і передав навушники другому пілоту.
– Так, дійсно, – підтвердив той. – Прямо по курсу два космічних кораблі, можливо навіть наші. Зараз ми спіймаємо їх на монітор…Є, ось вони!
На екрані виникнули кораблі. Голова збільшив зображення на екрані, щоб сканувати кабіну пілота. Але нічого не відображалось.
– Але ж це неможливо! – занервував він, – Невже й справді невидимки?
Він витер серветкою спітніле чоло і знову сів у крісло.
– Продовжуйте стежити! – розпорядився Голова.
– Шеф, а якщо разок пальнути? – запропонував хтось з команди.
– Що у вас за лексикон? – повернувся до нього Голова. – Ви що, таємно вивчаєте всі звички землян? Багато зусиль вкладено у ці кораблі, а вам лише одне, пальнути!
– А якщо вони нас першими?
– Сподіваюсь, що такого не буде.
– Шеф, ми відстаємо. Вони обганяють нас, – схопився пілот. Що будемо робити?
– Запустити всі двигуни, допоміжні прилади!
– Це вже зроблено, але виявлено пошкодження, можливо корабель мав несправність, Був свідомо зіпсований крадіями.
Раптом над динаміком у стіні загорілася одна з червоних лампочок, і схвильований голос повідомив:
– У другому відсіку пошкоджений блок живлення.
Всі перезирнулися, саме в той час загорілася друга лампочка:
– У третьому відсіку пошкоджена система охолодження.
Незабаром спрацювала аварійна система, гучний автоматичний голос повідомив:
– Пошкодження на борту кораблі. Палева залишилось на п’ятдесят хвилин. Просіть допомоги у ближніх кораблів. Через п'ятнадцять хвилин посилаємо сигнал про допомогу всім галактичним службам.
– Шеф, вони повертаються. Що робити? Увімкнути захисне поле, зробити попереджувальний залп?
– Ні те, ні інше.
Віддаль між космічними кораблями блискавично зменшувалася, обставини загострювались.
– Шеф, від них прийшов сигнал про допомогу, чекають відповіді, що робити?
– Вони літають на наших кораблях, а ми не в змозі їх затримати. Дайте відповідь, що все гаразд. Треба зачаїтися, скрізь увімкніть систему затемнення, щоб не розпізнали нас візуально. Як тільки відкриємось, підпишемо собі вирок. Я не можу ризикувати.
А далі сталося непередбачуване. Кораблі підлетіли до них, облетіли кілька разів навколо, раптом один з них випустив механізм з’єднання полетів на зближення знизу. Корабель переслідувачів і корабель викрадачів здригнулись, звук підтвердив, що вони з'єдналися. Інший корабель викрадачів летів зверху сполучених кораблів як провідник.
Такого розвитку подій не очікував ніхто, але саме викрадачі доставили їх назад на базу. Голова скомандував, щоб відразу після посадки на базі, приготуватися до затримання хоча б одного корабля викрадачів. Але коли до поверхні залишалося майже нічого, корабель, який з'єднався з кораблем Голови, прибрав свої захоплення, включив автопілот і ворожі кораблі почали швидко віддалятися. А коли патрульний корабель з Головою досяг поверхні посадки, кораблі з загарбниками пропали з поля зору.
– Шеф, вони залишили нам повідомлення: «Бажаємо удачі»!
– Шкода, що нема кому подякувати за таки щирі слова, – промовив Голова, спрямувавши погляд у бік, куди улетіли кораблі.
– Негайно скличте усю Вищу Раду, – віддав наказ Голова Верховної ради Всесвіту.
Не минуло й півгодини, як розчервонілі та задихані депутати та радники набилися у зал засідань.
– Панове! – почав виступ Голова. – Справа не терпить відстрочки і положення у нас важке. Викрадення летальних кораблів це не крадіжка райських фруктів. І що ж нам зараз робити? Чекати, поки Всесвітній патруль знайде нам викрадачів? Це ганьба, якщо ми не можемо впоратися самі. Який вихід? Як довідатись, хто вони, звідкіля? А з їхнього боку ніяких вимагань та пояснень. А що ж комісія? Вона не діє. Зрозумійте мене, мої радники, я не хочу вас лаяти, але я просто вже не знаю як до вас відноситися. Чому я повинен за все турбуватися і вирішувати сам? Запропонуйте хоч щось! Поворушить своїми звивинами, активізуйте роботу сірої речовини, та доведіть, що вона у вас існує.
Радники мовчали. У кожного в мозку виникали фантастичні думки відносно того, як старанно і барвисто проявити своє красномовство. Але виступити першим ніхто не намагався. Нарешті, в залі нерішуче піднялась чиясь рука.
– І так розумію, – пожвавішав Голова, – що у начальника служби безпеки знову є припущення, а може й рішення відносно зниклих кораблів. Що ж, просимо, шановний, доповідайте!
Начальник з безпеки відкашлявся і почав:
– Вельмишановні панове! Радники Вищої ради! Колеги! Дякую, що дозволили висловити свої міркування. Як вам відомо, нещодавно на засіданні ми заслухали доповідь Душі. Вона розповіла нам про своє перебування у людському тілі, про те, з чим їй довелося зіткнутися і які моменти пережити. Ми прискіпливо розбирали її доповідь, критикували, лаяли, хвалили. А після всіх виконаних формальностей просто забули. Та навіщо про неї згадувати, у кожного з нас є своя Душа, про неї ми турбуємось у першу чергу.
– Розповідайте про викрадення наших кораблів, а не про чиюсь там поведінку! – почулися вигуки з залу.
– Тихіше, панове! – втрутився Голова. – Можливо, таким чином колега підведе нас до головного. Всі ми знаємо, що у нього добре працює відділ космічної розвідки, і особисто я довіряю йому. Тому наберіться терпіння і вислухайте доповідача, як подобає радникам.
– Можливо, – продовжував доповідач, – що мої висловлювання можуть здатися не маючими відношення до теми, яка нас зібрала тут. Ви можете не вірити жодному моєму слову, тому я вимушено перериваю свою доповідь и починаю діяти. Щоб підтвердити свої здогадки, я пропоную вам, пане Голово і всім бажаючим в залі відправитись зі мною в невеличку космічну подорож на лайнері, позиченому мною особисто у галактичної розвідки, і перебудованому під наші потреби. Тільки так я можу довести свою правоту, а ви – упевнитися в цьому.
Начальник служби безпеки закінчив свою промову. Всі мовчали, в залі запала напружена тиша. Нікому не хотілося зриватися з комфортного насидженого місця, а з другого боку – не можна було проявити слабкість і показати себе непридатним радником.
– Ось як повернувся виступ нашого колеги! – порушив тишу Голова. – Несподіваний поворот, але єдино вірний в такий заплутаній ситуації. Особисто я вирішив летіти. Хто зважиться на цю мандрівку, через пів години зібратися на злітному майданчику.

Через пів години, як і було домовлено, на майданчику космодрому зібрався чималенький натовп. Екскурсійний лайнер злетів угору, набрав потрібну швидкість і висоту, пройшов зону гравітації.
– Як ви думаєте, панове, політ буде вдалим? – пролунав голос одного з радників.
– Думаю, що, інакше й бути не може, – відповів другий радник.
– А як довго наше подорожування триватиме? Хтось пояснить, куди саме ми летимо?
– Шановні колеги! – пролунав у гучномовці голос начальника служби безпеки. – Повідомляю, що всі прилади працюють у заданому режимі. Наш лайнер направляється до Сонячної системи, до орбіт Землі і Марса. Як вам відомо, між цими планета нещодавно існувала живописна планета Фаетон, яка потім зникла при загадкових обставинах. Екіпаж космічного лайнера бажає вам приємного польоту!
– Радий сповістити, – почувся в ту ж мить голос Голови, – що наші перші космічні збори відбудуться у банкетному залі лайнера через три хвилини. Там ми можемо продовжити нашу дискусію, а також віддати належне майстерності кухарів, запрошених із сусідньої планети.
Коли Голова з’явився у банкетному залі, всі місця, крім двох, які призначались йому і начальнику служби безпеки, були зайняті.
Під тиху музику, яка більше нагадувала дзюрчання струмка, спритні офіціанти підносили страви. Всі з великим апетитом уплітали екзотичні страви, бо неабияк зголодніли ще в залі засідання Верховної ради до польоту.
Коли присутні пообідали, пустий посуд зник, ніби за велінням чарівної палиці завдяки все тих же офіціантів
– Панове! Оголошую засідання відкритим. Хто хоче висловитись? – проголосив Голова.
– В мене питання, – відгукнувся один з радників. – Що саме незвичайне очікує нас у Сонячній системі?
– Я так розумію, запитання адресовано мені, – почувся голос начальника служби безпеки. – Зараз я можу тільки запропонувати вам набратися терпіння і почекати, щоб на власні очі побачити те, про що мені не дали змоги розповісти на засіданні Верховної ради.
– Увага! – залунав голос пілота. – По курсу – планета Марс. Ми здійснимо обліт планети з активізованою захисною функцією «хамелеон», тобто, наш корабель буде невидимий.
На великому, на всю стіну, екрані головної панелі виникло зображення червоної планети, яка наближалася все ближче і ближче. Тим часом начальник безпеки коментував:
Як вам відомо, Марс – четверта планета від Сонця. Зараз ми облітаємо Марс по екватору, радіус якого дорівнює триста тридцять д’евять тисяч триста чотирнадцять кілометрів. Зверніть увагу на те, що на мертвій, як ми думали, планеті видно ознаки не руйнування, а будування. Історія минулого і теперішнього часу цієї цікавої планети наступна.
Сліди колись існуючих, а нині висохлих океанів і морів, а також щільна атмосфера, ще недавно багата киснем, свідчать про те, що активна фаза еволюції на цій планеті була достатньо тривалою, хоч нами і мало вивченої. Від потужного удару величезного астероїда, або уламка ядра комети, Марс зазнав незавидної долі. Але це ще не всі біди, які випали на нього. У мить зіткнення виникли дві ударні хвилі, одна з яких пішла глибоко під землю, а друга понеслася назустріч астроїду. Саме вона спровокувала неймовірної сили вибух, який викликав такий сумний наслідок, як загублення Марсом одного з своїх супутників. Супутник, відірваний від господаря, довго крутився у космічному просторі, поки його не наблизило до Землі. А вона швидко підхопила його і не випускає до цього часу. Так, біля Землі з’явився супутник. Який зараз називають Місяць. А на Марсі почалися страшенні землетруси. Суміш пилюки з димом, викинуті в атмосферу, перекрили доступ сонячного світла і тепла. Марс поринув у темряву. Через руйнування поверхні планети, зникла вода, що спричинило загибель всього живого, на Марсі.
А зараз ми бачимо планету з боку полюсів. На рельєфі Марсу величезна кількість кратерів, планета усіяна борознами щілин і каньйонів. А зараз ви спостерігаєте розбурхану пилову бурю. З цього можна зробити висновок, що життя на Марсі нема. Отже корінних жителів на Марсі не існує.
– Корінних? – здивовано запитав Голова. – Що ви хочете цим сказати? Невже…
– Так, шановні колеги! Саме це я і хотів сказати. З самого початку обльоту планети, я попросив вас звернути увагу на чіткі сліди будування, а не руйнування. А це може бути тільки одне: недобудовані куполоподібні споруди свідчать про те, що їх будують розумні істоти. А будівельний матеріал ми бачили у великій кількості на всій планеті. Наскільки відомо, Марс вирішили відновлювати жителі Землі.
– Земляни? – перепитали здивовані радники. – Як це може бути? Насилу віриться, що планету можна повернути до життя. Такі великі руйнування!
На екрані в цю мить відображались гігантські кратери з масштабною сіткою, один з них досягав шістсот п’ятдесят кілометрів у діаметрі, другий – в два рази більше.
– А тепер, колеги, здійснимо обліт і огляд двох природних супутників Марса – Фобоса і Деймоса. Для довідки, Фобос обертається навколо Марса у три рази швидше, ніж сама планета навколо своєї вісі.
Поки пасажири були у захопленні побаченим і жваво обговорювали його, на екрані вдалечині з’явився якийсь об’єкт.
– Залишатися в стані непомітності! Наблизитись як можна щільніше до об’екту, щоб дослідити його.
– Дивно! – підвівся з місця начальник безпеки. – Цей об’єкт знаходиться на місці зниклої планети Фаетон! Але це не вона – а чудова перламутрова красуня.
На екрані виразно було видно, що об’єкт має форму семикутника. На кожному з його кутів були збудовані вражаючого розміру споруди. А більше всього мандрівників здивувало те, що всі сім кутів з’єднувалися конструкцією на кшталт земних залізничних колій, якими швидко ковзали прозорі кабіни з людьми.
– Земляни! – здивувався Голова. – Вони не перестають мене приголомшувати!
Космічне судно шукачів м'яко зависло прямо перед однією із споруд. Триповерхова будова, виконана у формі морського прогулянкового судна, здавалося пливе їм назустріч. З кабіни, яка підкотила до будови, вийшло багато людей і зникли у ній. Над вхідними дверима будови було написано: «Вас вітає готель «Білорусь».
– Що значить це диво? – звернувся Голова до начальника служби безпеки, який довго вивчав Землю і повинен знати відповіді на багато питань.
– Готель, так земляни називають цей заклад, існує для тимчасового проживання людей, які знаходяться далеко від свого житла. Це земний багатоповерховий будинок, у якому замість квартир окремі кімнати з меблями. У готелі люди відпочивають, сплять, їдять, замовляють у номери шампанське.
– Що. що заказують?
– Шампанське ! Така жовта водичка з бульбашками. Ми якось на прийомі коштували, але не всім воно сподобалось.
– А, згадав, це напій, який я називаю «легкий туман в моїй голові».
– Продовжую. Люди знаходяться у такому закладі добу, інколи тиждень, а буває, живуть місяцями, або зупиняться тільки на день чи ніч. Взагалі, тут знаходять тимчасовий притулок мандрівники.
– А це – думка, і непогана! – вигукнув Голова. – Ми – теж мандрівники! Зупинимось тут, відпочинемо, замовимо шампанське з бульбашками. А то ми працюємо з Душами людей, вивертаємо їх навиворіт, а самі не змогли побувати в їх умовах життя. Лише одиницям, по обов’язку служби вдалося проникнути в життя Душі. Так що, колеги, хто згідний, прошу голосувати.
– Але нам потрібно обстежити ще шість споруд, – розвів руками начальник служби безпеки. – Поруч споруда – готель «Болгарія». Може є резон закінчити візуальний огляд? А якщо це вигнані злочинці з блакитної планети?
– Не можна бути надто недовірливим, колего. – Пропоную мій варіант вирішити позитивно! Хай лайнер чекає тут. Ми приймемо вигляд землян у «кімнаті ототожнення», щоб вписатися в атмосферу об'екта.
– Добре, – промовив начальник безпеки і продовжував, – Треба зняти захист, який оточує семикутник куполом з декількома шарами. Такий потужний захист потрібен землянам, щоб створити атмосферу Землі і забезпечити усередині умови, придатні для життя людей, флори і фауни. Наша розвідка впорається з цією проблемою. Нас швидко транспортують прямо на майданчик готелю.

А поки служба безпеки і розвідки разом з Головою Верховної ради Всесвіту були у пошуках зниклих кораблів, повернемося до нашого Галактика Райського, який вирішив відпочити біля таємничого саду.
Райський добре знав, що існує сувора заборона заходити за чорну огорожу цього саду. Але йому було дуже цікаво дізнатися, що там приховувалося такого таємничого?
У подвір’ї він озирнувся, подивився на залишену за спиною величезну споруду і дуже здивувався. Вона була схожа на сяючу золотом піраміду. Особливо його вразили сполохи на її вершині. Милуючись, він йшов уздовж прозорого, ніби з скла, бордюру. З обох боків росли дивовижні дерева, кущі та квіті. З дерев звисали плоди, які світилися як ліхтарі, а листя було товсте і блискуче, ніби виліплене з воску. Він нахилився, щоб доторкнутися до чудової квітки, та його вдарив слабкий розряд струму.
Біля хвіртки, яка перегородила тротуар Райський зупинився, витягнув шию і зазирнув за зелений тин справа від себе. По той бік огорожі ходили люди. Він повернув вліво від хвіртки і через декілька метрів побачив між деревами маленькі різьблені ворітця чорного кольору, які були майже непомітні поміж рослин. В той час Він геть забув про попередження Творця і радників не заходити за чорну хвіртку, штовхнув її ногою і зайшов усередину.
На перший погляд, це був такий же сад, тільки рослини були різноманітніші. Галактик озирнувся навколо, зробив кілька непевних кроків вперед. Раптово він побачив глузливо личко, яке ховалося в кущах. З-за кущів вийшла дівчина з волоссям до плечей, в довгому сарафані, який тісно облягав її тіло. В руках молодичка тримала дуже навіть земну важку рушницю. Дивно було, як їй вдавалося утримати її в руках. Після секундного погляду, красуня загадково посміхнулася і неначе поплила за найближчий кущ синьої троянди.
«Здалося» – подумав Галактик і ще раз подивився на кущ. І тут він звернув увагу, що в саду стояла моторошна тиша. Не було чутно ні вітру, ні співу птахів, ні стрекоту комах. Тільки ці страшні рослини.
Він побачив кущ, стебла якого були схожі на скручену линву, на кінцях висіли трубчасті водянисті суцвіття. Листя були сухі і нагадували пір'я, а між ними висіли грона плодів. Галактик дивився на це чудо, потім все-таки вирішив зірвати кілька ягід. Він озирнувся - нікого. Ось і добре. Він нагнувся до таємничого куща, простягнув руку і тут... сталося непередбачене.
Тільки він торкнувся плоду, як почувся страшний тріск і прямо над ним пролунав гуркіт грому. Він відсмикнув руку, тривожно озираючись навколо, і поспішив було забратися геть, як зверху пролунав страшний оглушливий голос:
– Стій! Як ти посмів порушити спокій нашого саду?! Не поважаєш працю наших дослідників і вчених! Ти хоч знаєш, що за цей вчинок тебе чекає страшне покарання?! Ти, зародковий ступінь розуму!
Галактик здригнувся, підняв голову і ледь не втратив свідомість. Прямо на нього з неба спускався величезний монстр.
– Ягоди тут рвати заборонено! – кричав він. – Вони ще не стиглі і отруйні. Коли вони дозріють, то достатньо натиснути і насіння розлетяться по всьому саду, а птахи допоможуть їх рознести. З часом увесь сад буде у таких кущах. Ось тоді – будь ласка, але не зараз. А тебе доведеться покарати.
Монстр швидко наближався до Райського. Чим ближче він насувався, тим страшніше ставало бідному порушнику. Голова монстра наводила дикий жах. Верхня частина його голови була як у мавпи, такі ж вуха, висунутий вперед низький лоб, широкий розплющений ніс, а губи губилися в густій шерсті.
Він летів до Галактика, простягаючи величезні долоні, намагаючись схопити його. Під пахвою він тримав якийсь предмет.
– Ти хто? – несподівано запитав у монстра Райський.
Той від подиву несподівано повис у повітрі.
– Так ти, нахаба, дозволяєш питати, хто я такий?! Буде тобі відомо, що перед тобою найкращий сторож цього прекрасного саду!
– Дивно, – пробелькотів собі під носа Галактик. – І я депутат Верховної Ради Всесвіту – недоторкана істота, тим паче, ще й людина з Землі! Чув про таку планету?
– Мені нема діла хто і звідки. Ти зазіхнув на дари саду і понесеш покарання, – прогарчав монстр, дістаючи з-під пахви зброю і направляючи її на депутата.
Збентежений такою поведінкою огидного монстра, Галактик відступив назад, намагаючись знайти вихід з цієї ситуації. Саме в той час його хтось штовхнув у бік. Він озирнувся і побачив дівчину у сарафані. Вона усміхнулась йому і подала рушницю.
– Бери! Вона заряджена нешкідливою речовиною! Погоджуйся, недаремно ж я її тягнула з Землі, можливо вона тобі й тут згодиться, – мовила вона і знову зникла.
Галактик заліг у траві, подивився у небо – монстра не було.
– Напевно, причаївся десь. Ну, давай, волохатий, повоюємо, – шепотів Райський, тримаючи перед собою зброю. – Я тобі влаштую солодке життя по нашому, на Землі он скільки вбивають – мільйонами, а ти тільки один.
Раптом за спиною він почув чийсь шепіт:
– Нам не можна входити в контакт з депутатами Верховної Ради Всесвіту. Хоча нас приставили до цього для охорони. Не забувай, хто ми... Нехай задовольняється тим, що ми знайшли його вчасно, та ще живим. Попереджали ж всіх депутатів, не ходити далеко, особливо по той бік чорної огорожі.
– Треба б його оглянути, чи не поранився, – озвався другий голос.
– Давай я обережно підійду ззаду и тільки загляну під біооболонку. Він і не відчує нічого.
І в ту мить, коли молодий охоронець нагнувся за спиною депутата для огляду, Райський обернувся, і вони зустрілися поглядами.
Оскільки охоронець встиг прийняти свій звичайний буденний вигляд, то не дивно, що Галактик його не впізнав і прийняв за якогось залітного гуманоїда. Тому він, не довго думаючи, розмахнувся і з усієї сили торохнув його в ніс.
Від несподіванки той закричав і кинувся геть. Депутат навів рушницю і вистрілив йому навздогін.
– Теж мені слідопити-аматори знайшлися, всюди сунуть свій ніс.
– Ой-ой-ой, – кричав нещасний охоронець.
– Що з тобою? – схопив його за руку другий, коли травмований товариш пробігав повз нього.
– Не питай, рятуйся!
Галактик стежив за ними і обох тримав на прицілі.
– Не все ж мені по дупі отримувати, панове гуманоїди, настала і ваша черга. І депутат Райський вистрелив ще раз.
Тоді вже й другий охоронник схопився за м’яке місце і обидва заволали, ховаючись серед дерев.