Лина Костенко - Брейгель, Путь на Голгофу

БРЕЙГЕЛЬ, "ПУТЬ на ГОЛГОФУ"

Тропинка та не узкой оказалась.
Толпа немедля кинулась туда.
Слезами Магдалина обливалась -
никем ему не подана вода.

Спешили верхом. Ехали возами.
Растянут на двенадцать верст был путь.
А Божья Матерь плакала слезами —
поможет крест нести хоть кто-нибудь?

Вы что - не люди?! Милость необъятна,
помогут старцам, подвезут калек,
а тут идет, ну не Мессия, ладно —
как вы - такой же, просто человек!

Толпа гудит и каждый рвётся ближе.
И кто-то говорит ему: терпи,
Череповище вон, Голгофа, вижу! -
хрустят уж под ногами черепки.

Один?! Ведь нет. "К оружию!" - вскричите.
Что стражники бы сделали толпе?
Ведь слабый человек, а вот - глядите -
тяжёлый Крест влачит он на себе.

Не до того. Сказал бы кто хоть слово.
Спешат получше место захватить.
Оно ж видней с того холма крутого,
как умирает он, как хочет пить.

Упал, лежит, мутит всего от боли.
Нашёлся добрый человек тогда:
Симон, уставший и идущий с поля
навстречу всем, когда все шли туда.

Когда ж свершилась чёрная забава,
и люди все уж расходились те,—
вот парадокс: заплакал лишь Варава,
разбойник, не распятый на кресте.

Жалел ли он, твердя: "Пилату слава!",
а может понял что-то, темный, наперёд:
ведь Божий Сын пошёл сам на расправу,
а он, разбойник, всё ещё живёт.

ЛИНА КОСТЕНКО
Перевод Дениса Говзича

И ОРИГИНАЛ

Брейгель, "Шлях на Голгофу"

То ж не була вузесенька стежина.
Там цілі юрми сунули туди.
І плакала Марія Магдалина,
що не подав ніхто йому води.

Спішили верхи. Їхали возами.
Похід розтягся на дванадцять верст.
І Божа Мати плакала сльозами —
та поможіть нести ж йому той хрест!

Чи ви не люди?! Що за чудасія,
дають старцям, підсаджують калік,
а тут же йде, ну, добре, не Месія,—
людина просто, просто чоловік!

Юрма гуде і кожен пнеться ближче.
Хтось навіть підбадьорює: терпи,
вже он Голгофа, он Череповище! —
хрущали під ногами черепи.

Сказати б, зброя, це хіба єдине?
Так що б зробили стражники юрбі?
А в юрмах тих малесенька людина
тягла хреста важкого на собі.

І хоч би хто! Кому було до того?
Всі поспішали місце захопить.
Воно ж видніше з пагорба крутого,
як він конає, як він хоче пить.

І він упав. І руки аж посиніли.
Тоді знайшовся добрий чоловік:
наморений ідучий з поля Симон,
що йшов додому в протилежний бік

Коли ж звершилась вся ця чорна справа ,
і люди вже розходилися ті,—
от парадокс: заплакав лиш Варава,
розбійник, не розп'ятий на хресті.

Чи пожалів, чи вдячен був Пілату,
чи втямив, темний, раптом щось нове:
що Божий Син таки іде на страту,
а він, розбійник,— він таки живе.

Ліна Костенко

Художник Питер Брейгель - старший "Путь на Голгофу"

С ещё одним стихотворением Лины Костенко можно ознакомиться здесь
https://www.stihi.ru/2020/03/19/4118