***
Колись, коли той клятий карантин пройдЕ
І ґрати розіб'ються, і відкриються ворота,
Я знову пташеням здивованим полину в світ
І вітер бАвитиметься моїм волоссям...
...А потім... ми зустрінемо світанок на горІ,
І перші промені сліпИтимуть нам очі,
І ми сміятимемося з бокалом у руцІ ,
І вип'ємо на брудершафт за зустріч.
А потім... ми зайдем в порожнє ще кафе
І вип'ємо по філіжанці кави...
Й вона нектаром буде нам здаватися
Бо це не в хаті, а за містом, в барі....
І після ночі бЕсід про усе й ніщо,
Огорне дивний спокій наші душі
Хіба буває так в житті, а не в кіно?
Та сумніви ми поцілунками заглушимо...
#моїпараболи
Посткарантинне
© Copyright: Мира Александра Маири, 2020
Свидетельство о публикации №220040801551
Свидетельство о публикации №220040801551
Рецензии