Слова

Слова - немов хмаринки.  Дивишся на них, здається: які вони невагомі, наче цукрова вата. Насправді ж це лише ілюзія: хмари дуже важкі. Так і з словами. Здавалося б, так легко вимовити чи ж написати ці декілька  літерок, ну, що там такого? Але - ні. Рука не підіймається написати: "кохаю", "пробач", "прощавай", "допоможи"..  Це так легко і так важко одночасно...
Інколи слова-хмаринки такі зайві, все зрозуміло й без них. А іншим разом тебе наче паралізує, коли потрібно вимовити чи ж то написати щось у потрібному місці й в потрібну мить...
...Для мене слова - це щось особливе, якейсь таїнство. Коли я була маленькою, з нетерпінням, яке властиве дітям, чекала, коли зможу навчитися складати літери у слова, а слова у цілі речення. Я поспішала навчитися читати,щоб зрозуміти, які скарби причаїлися за цими поки що загадковими для мене реченнями. Згодом навчилася  пов'язувати їх у єдине ціле. Все стало складатися якось само: одна думка чіплялась за іншу, потім ще одне слово, і ще, і ще... Руки були немов в"язальні спиці, а слова - нитки, з яких згодом плелось мереживо речень. А іншим разом ти не можеш вичавити з себе ані рядочка. Ось такі вони - легкі й нелегкі слова!