Чому я розчаровуюся в людях,
чому лишаюся завжди на самоті?
Чому не б'ється серце в грудях,
чому думки мої, мов у смітті?
Чому усі плюють мені у душу,
коли так хочеться лише тепла?
Довіру повертати я не мушу,
вона розбита на шматочки скла.
Як марево витають мрії непогасні,
холодним мороком лякає страх.
Над долею своєю ми не власні,
хай відлітає в небо, наче птах.
Я вiдпускаю долю
© Copyright: Наталия Баркова, 2020
Свидетельство о публикации №220041401893
Свидетельство о публикации №220041401893
Рецензии
