Втеча
Так, я впізнала її відразу. Моя давня подружка, хоча краще від таких друзів триматися подалі. Моя депресія знову постукала до мене у гості. Я вже чую її смердюче дихання...
Підіймаюся з ліжка і починаю розмірковувати, як не дозволити їй знову підступитись до мене близько.
Рішення приходить випадково: треба бігти. Так, депресія повільно повзає, вона ніколи й нікуди не поспішає. Якщо я сяду за кермо своєї швиденької автівки (недарма ж обрала спортивну марку), то можна відірватися від непроханої гості.
Вмикаю двигун, тисну на газ на повну і лечу, куди мене веде моя "Шумі" (назвала її на честь Шумахера). Моя дівчинка з чоловічим характером - така, як і я сама.
Маршрут не має значення, аби тільки подалі від цієї відьми-депресії. Максимально прискорююсь, вмикаю на повну гучність Металліку, починаю підспівувати. Хай фальшиво, але - від серця
Наче відірвалася, десь моя депресія далеко шкутильгає, їй мене вже не наздогнати. Сьогодні - точно.
Раптом у поле зору потрапляє галявина з кульбабками. Це ж мої улюблені квіти, мій особистий символ весни!
Гальмую, виходжу на галявину. Вдихаю весну, вдихаю життя. Нема більше тривоги - тільки спокій та рівновага.
Сьогодні я впоралась, сьогодні я можу відчувати гордість за себе. Одного дня зла чаклунка зникне, і мені вже не потрібно буде від когось тікати.
Свидетельство о публикации №220042100914