Не ее война

НЕ ЇЇ ВІЙНА
У деякому царстві жило собі Чудовисько. Насправді, воно колись було чарівним Принцем, та одного разу Відьма -  зелена потвора зі скляним поглядом - затуманила Принцєві розум. Вона наклала закляття: "Бути тобі вічно чудовиськом. Жодна жива істота не зможе покохати таке огидне створіння, тож будеш ти лише мій"!

Чудовисько з милого Принца перетворилося на товстошкіру, байдужу та злу істоту. Жило воно у лігві Відьми та навіть й гадки не мало, що може бути інше - краще життя. 

Одного разу, за якимось магічним збігом обставин та дивним розташуванням планет Принц-Чудовисько зустрів найвродливішу, найдобрішу та найчарівнішу Принцесу. Такі дівчата - наче лотерейний квиток:  Доля його тобі дала - хапай та бережи!

Побачивши огидне на вигляд Чудовисько, добра дівчина не злякалася, а почала вести з ним бесіди, поступово зрозумівши: той  потрапив у полон до злої Чаклунки.

 Красуня спостерігала, як крізь потворність з часом проступили риси, що властиві тільки благородному Принцу:  чесність, порядність, людяність.

Так, Принц  виглядав геть не по-принцячому, але Принцеса відчувала серцем: душа в нього прекрасна, а зовнішність...хіба ж вона так важлива? Хіба мало їх хвилювати, що будуть казати про них інші ? Ба навіть називатимуть їх Красунею та Чудовиськом, Квазімодо та Есмеральдою - що з того?! В людині найголовніше - її добра душа, її вчинки.

Дівчина прониклася щирим почуттям до Чудовиська. Вона вдихнула в нього життя, пронеслась, немов ураган, та то був ураган кохання, а не той, що змітає все на своєму шляху, залишаючи по собі лише розруху.

Поступово чари  відьмини почали зникати, Чудовисько все більше ставало
схожим на Принца. Він розкривав перед коханою свої кращі риси, які ніколи й нікому не показував.

Це була справжня казка. Принцеса відчувала себе чарівницею, що змогла побороти злу Чаклунку, вистояла у цій нелегкій боротьбі, вигризла зубами своє щастя...

Колишнє Чудовисько, перетворишись на Принца, почало також усвідомлювати, що не такий вже він і поганий. І це не просто якась стеріотипна поведінка, коли хороші дівчинки закохуються у поганих хлопчиків, це дійсно  справжнє почуття.

Мала б вийти добра казка зі щасливим кінцем, та  не сталося...Зелена душогубка, від полону якої рідко кому вдавалося втекти, бо чари її були найпотужнішими з усіх чар,  відчула, що втрачає свого полоненого. В нього з'являлося все більше людських рис, страшне Чудовисько відмирало, а це дуже  дратувало Відьму.

Фурія розпочала битву не на життя, а на смерть. Зелена зміюка накидала кільця на шию Принца та потягла його за собою. Чим більше Принцеса боролася за нього, тим більше його затягувала у свої тенета незадоволена  тварюка.

Згодом чари повернулися, з серця колишнього Принца зникли почуття, що запалила дівчинка із іншого життя.  Йому перестали бути важливими  всі чудові якості Принцеси, все більше він ховався за своїм внутрішнім Чудовиськом. З Відьмою було легше, з нею йому не потрібно було  намагатися піднятися до рівня Принцеси.

Зла Чаклунка нашепотіла колишньому Принцеві, що він не вартий тієї дівчини, якою б чарівною вона не була. І одного разу він вирішив повернутись до лігва отруйної зміюки назавжди.

Так, йому було боляче, він часто пригадував Принцесу, як найкраще, що сталося з ним. Та він добре усвідомлював, що не зможе дати їй те, чого вона насправді варта, адже надто причарований.

Що б не робила Принцеса, його все одно тягнуло до зеленої Відьми, бо з нею він відчував себе собою - потворою, а з Принцесою - неначе закованим у рамки пристойності: бути Принцем дуже його виснажувало.

Серце Принцеси було розбите вщент...

Життя - це постійна боротьба, але не завжди ми в ній виграємо. Інколи потрібно примиритися з тим, що наш супротивник набагато сильніше. Примиритись, відпустити та рухатись далі до свого щастя.