Dva paltsi

                Два пальці

 

   - Фу-у! Знову ця біологія, ненавиджу! Мені чотирнадцять років, а вони мізки виносять своїми тваринами. Самий тупий предмет. Ні ну подивися на неї, вона ж сама як цей маврикійський дронт, Додо Іванівна! Хі-хі! Влад, я ось зовсім не врубаюсь, навіщо мені знати, що корова в середньому какає шістнадцять разів на день, а дитинча окапі відразу після народження, навпаки, не какає майже місяць? Або що черепаха може дихати дупою?
   - Гнат, заспокойся! Навіть дуже корисно, ось наприклад дізналися ми що око у страуса більше за розміром його мозку і тепер знаєш як прикольно Катьку Долгошеєву називати - страусом ?!
   - Ну хіба що для цього! Хоча навіщо висушувати мізки людям? Я що ботаном збираюся стати ?! Якщо мене і зацікавить щось, то можу і сам Вікіпедію почитати. Як на мене, ця біологія реально створена, щоб у нас звіра пробудити!? 
   - Ну, радує хоч те, що Додо Іванівна не вимагає  як фізичка!
   - Це точно...
Радувало Гната ще те, що сьогодні урок біології був останнім, адже на вулиці розгулялася весна, а значить пора діставати свій байк!
     Прийшовши додому, "анти-ботанік" наспіх пообідав, дістав із шафи новий шолом і рукавички, одягнув шкіряний костюм із запахом торішнього поту і побіг до свого гаража, який батьки називають "літньою кухнею". 125-кубовий "КТМ" - ось про що можна говорити годинами і днями, "обсмоктувати" кожен гвинтик, всі моделі і модифікації та взагалі не залишати думками світ мотоциклів! "Ох цей рев мого КТМ-чика! Не пошкодував би і вдвічі більше викинути за новий глушник. Це справжній <<тромбон>>!"
   В такому настрої Гнат вилетів із двору в сторону лісу, в якому добре прижився покинутий кар'єр. Як же радів хлопець, що жив за містом, де можна лише раз на три роки побачити патруль поліцейських!
    Близько сьомої вечора, щасливий мотогонщик повернувся додому, по вуха у весняній грязюці і торішніх листях, за якими нудьгував більше, ніж за літніми канікулами! Домашнє завдання, як зазвичай, вирішив зробити завтра на першому уроці. Лежачи у ліжку закинув в Інстаграм пару свіженьких <<селфi>> з байком, <<проковтнув>> жменю відосиків свого кумира, дозволив будильнику зробити боляче о 7:30 і віддався весняним снам...
 
 
   - Сьогодні ми розпочинаємо новий цікавий розділ: "Внутрішня будова птахів" ...
   - Дуже цікаво, просто неймовірно! Нам не терпиться вже нарешті маврикійського дронта повивчати... - кисло пробубнів Гнат сусідові по парті.
Раптом в двері класу постукали. Заглянув незнайомий чоловік і незвичним, гучним але приємним голосом звернувся до вчительки Ольги Іванівни:
   - Вибачте, а можна ненадовго Гната Розумовського?
Вчителька не відповіла, а просто кивнула на знак згоди, ніби все вже було домовлено заздалегідь. Гнат подивився на клас, зніяковіло посміхнувся і вийшов до незнайомця.
   - Ходімо зі мною, - владним голосом сказав чоловік і Гнат без коливань підкорився. Вони мовчки і не поспішаючи попрямували довгим коридором, у якому традиційно горіла половина світильників, але тепер взагалі один в живих зостався, та й то у самому кінці і здавалось що це якийсь тунель покинутої шахти, тому якщо відверто - стало якось моторошно. На середині коридору, хлопець помітив що той ніяк не закінчується, а ніби під час руху розтягується..!?!?!, а стіни та підлога, поступово ставали прозорими, ніби зроблені з улюбленого желе “Ківі”, що подають у кафе “Індик” біля універмагу,  на підлозі незабаром почали з'являтися невеликі кущики трави, по стінах і стелі поплелися гілки дивовижних рослин, схожі на велетенських змій, тільки з листям. Потім зелень ставала все густішою, різноманітнішою, зарясніла дивовижними квітами, а крізь неї пробивалося світло, відчутне,  наче зі смарагдового пилу..! Потім чоловіка і школяра огорнули аромати цього буяння природи і звуки, які поглиналися навіть шкірою, усім тілом, а видавали їх істоти неземної краси..! 
   - Гнат, правда приємно перейти в такий світ? Це ж дійсно як сон, треба тільки прокинутися!
   - Так, дуже приємно, і зовсім не страшно!
   - Я радий що у тебе немає страху! Але я повинен приготувати тебе, точніше тільки дізнатися, чи готовий ти, тому що існування в цьому світі можливе лише за умови любові до нього, до всього що в ньому є!
   - Так звичайно! Я вже його полюбив!
   - До речі поглянь ось сюди, бачиш цього птаха? Помітив, що у ньому змінилося?
   - Це ж страус, так?! Ах ось, бачу! У нього крила стали величезними! Він що, тепер вміє літати?!
   - Так, вже літає, причому у нього тепер найсильніші крила серед усіх птахів! А ще щось нове помітив?
   - Мм-м .. Шия товстішою стала ?!
   - Взагалі ні, вона просто тепер вкрита пір'ям.
   - Очі стали ще більшими?! - і тут Гнат мало не розсміявся, а то відразу згадав  Катьку Долгошеєву.
   - Ні, очі ті ж самі. Дивись уважніше, хоча це відразу впадає в око!?
   - Ну-у, начебто все те ж саме...
   - Та ні, не все. Ноги!
   - Вони сильнішими стали?!
   - Ні.
   - Кігті більші?
   - Ні.
   - Шкіра на ногах інша?
   - Ні.
Гнат раптом злякався, що зараз помітять його роздратування, а фарби сорому вже спалахнули на обличчі. Він мовчки стояв і ніяково дивився вже не на ноги птаха, а в очі, і здавалося навіть він сміється з його "старань" і каже своїм виглядом: - Ну що, хочеться голову в пісок заховати?!
   - Гнат, пальці!
   - Що пальці..?
   - Три пальці!
   - Ну, майже у всіх птахів по три пальці?
   - Так, але у страуса всього два.
   - Як два? Їх три!?
   - Вірно, зараз три, а раніше було два.
   - Тобто як це два?! А-а, це ви мене просто перевірити хотіли?!?
   - Ну виходить що так, перевірити. Тільки пальців дійсно раніше було два, сьогодні ж перевір це у своєму підручнику з біології. Мені здається ти ще не готовий пізнавати цей світ, тому що навіть у попередньому для тебе багато чого незнайомого...
 
     Гнат так розчервонівся від сорому, що навіть страус злякався його вигляду і змахнувши могутніми крилами полетів геть. Хлопець озирнувся і чоловік теж зник, і все навколо почало втікати від нього, все далі й далі, а весь простір почала заповнювати чисто біла порожнеча. Вона була моторошною і холодною, хотілося хоча б одну чорну цятку побачити і вхопитися за неї очима, щоб розуміти: я стою на місці, рухаюся, чи падаю вниз?! Але Гнату відчувалося що він все ж таки падає вниз, з великою швидкістю, просто цього не відчуває тіло і він почав кричати...
 
   - Гнат! Гнат! Синок прокидайся! Гнат, вже 8:15, ти що не чуєш будильник ?! - на краю ліжка сидів батько і схвильовано дивився на сина.
Гнат розплющив очі і майже хвилину просто дивився на батька, взявши його за руку.
   - Кошмар наснився?
   - Так тату. Але не зовсім кошмар, просто страшно стало... А сон взагалі надзвичайний, як видіння...
Батько зрозумів що варто пропустити перший урок, щоб як слід вислухати сина. Після розповіді, він ніжно посміхнувся і сказав:
   - Синку, це просто чудовий сон! Бог дивним чином докоряє тебе! Я впевнений ти зробиш правильний висновок з цього... До речі, мушу зізнатися що і у мене з цим не все гаразд... Я так мало цікавився творінням мого Творця, а й справді Він може мене запитати про це, як колись запитував Йова. Ну що ж, тоді будемо разом надолужувати втрачене, домовились?!
   - Так тату, домовились.
 
***
 
   - Сьогодні ми починаємо новий цікавий розділ: "Внутрішня будова птахів".
   - Ольга Іванівна, а можна запитання до попереднього уроку? Поясніть ще раз, як птахи запам'ятовують шлях додому, прилітаючи з теплих країв?
   - О Гнат, приємно чути від тебе таке запитання. Тому що це, насправді незбагненне чудо природи!
 
Майже весь клас подивився на Гната здивованими поглядами, намагаючись зрозуміти, це він справді цікавиться чи приготував черговий жарт..?
 
 
  © ; Ян Ждан / 07.03.2020