Та не лiзь же ти, сякий-такий, в Господне творiння

Два місяці дали ми вільно дихати нашій планеті. Вона блаженно затихла, крутилася собі, грілася на сонечку. Про сейсмічну активність забула, заводи і потяги не гуркочуть, поверхню її не двиготять, люди сидять по домівках, - і ми вже можемо чути Землю. Ми можемо чути те, що відбувається в ній, всередині. Учені просто відмовляються вірити своїм вухам та приборам.

Бурхлива отруйлива діяльність двоногих шкідників принишкла, всі вони сховалися по барлогах, і природа поблажливо відреагувала на це. Раптом у Венеції в каналах видно риб на глибині, в передмістях Лондона олені ходять, в Хайфі на вуличній клумбі копирсається сімейство диких кабанів, сивучі на пірсах на Камчатці а пінгвіни на вулицях в Південній Африці.

Так от, варто саме зараз, коли начебто повертаємося знову до своєї до бурхливої діяльності, запитати: ми вкладали і хотіли ще більше вкладати мільярди, триліони в те, щоб відновлювати потихеньку природу, саджати дерева, очищати океани і латати хоч трошки те лахміття, в яке ми перетворюємо природу. Адже нас де не посієш – там ми виростемо, і природа плаче від болю.

Так може всі ці триліони і всі ці кошти треба вкладати в те, щоб люди дійсно тихенько сиділи б удома? По-перше не гробили б одне одного. А по-друге, хай би природа сама дала б собі ладу?

Тобто дати гроші на виховну програму, яка б пояснювала людям і їхньому майбутньому, - їхнім дітям, - на що здатна природа, якщо дати їй жити, а не скніти під нашою владою. Вони ж, бідненькі, цього не знають. От і зайняти їх на увесь час, - на все їхнє життя, - а природа тим часом відновиться сама. Жити будемо - як в раю.

Що, грошей не вистачить? Чого-чого... А лахи Землі, природу нещасну латати, - вистачає? Їжі не вистачить? А скільком фермерським господарствам зараз платять субсидії, щоб не сіяли й не жали, не розводили б, не доїли б? Та дай волю одному ізраїльському кібуцу, він тобі пів-Москви овочами завалить. Та ще один впряжеться... Коротше, тими грошима, які йдуть сьогодні на виробництво одних тільки брелоків на ключі в усьому світі, можна Чехію годувати кілька років поспіль. І пивом їхнім поїти. А скільки йде на круїзи, щоб попозіхати на чужих морях...

Отже, згоджуйтесь, пані й панове, що коли не пхати свої лабети в чисте – все буде добре.

Дай природі ожити, оживити себе. Не встрявай – і вона відновиться. Якщо ти дійсно так вже занепокоєний, щоб природа була живою – не втручайся, і вона зробить ти не уявляєш що. Так от не лізь же ти, шкідник двоногий, в Господнє творіння.

Земна куля буде обертатися по-іншому, сонце буде світити по-іншому, пташки старі пісні згадають, - все що тільки хочеш, все зміниться. Якщо точніше - стане нормальним.

Потім прийди, за деякий час, виміряй основні параметри, - вже не кажучи про атмосферу, повітря, - ти сам здивуєшся. Неначебто на іншій планеті живемо!

Причина? Причина проста: все, що ми вирішуємо, - в житті, в плануванні, - ми вирішуємо нашим вузьким егоїзмом. Природа не може з цим впоратись, у неї, в ній, такого звірячого егоїзму, як у людей, немає. Отже, ні ладу не буде, ні добра, поки не виправиш свій егоїзм. От тільки коли зробиш з ним щось, - можеш тоді щось робити на землі. Але тільки в міру загнуздання свого звірячого, - пробачте, людського, - егоїзму.

Не треба рятувати природу, займися собою. Себе рятуй, невігласе. А то ж вона терпляча-терпляча, але як довести...

Тому занотуй собі перед очима: ти – проблема, а не природа. Займешся собою, відійдеш трохи далі від природи і зрозумієш нарешті, що не треба нікуди ото лізти. Нічим. Тільки включитися гарненько в цю інтегральну картину природи, налаштуватися на неї - і жити. А не утворювати, висолопивши язика від натуги, враження, що живеш.

Ми ж бовдури, ми ж не розуміємо її інтегральності, її досконалості. Ніяк не можемо цього второпати. Треба просто кудись подіти свої руки та свої мізки, щоб тимчасово припинити ними користуватися, - на той час, поки важелями їхніми крутить наш егоїзм. Хай полежать, поки ми його не навчимо, як поводитися, щоб не шкодив. І з іншими як поводитися, ну і взагалі, - в такому от чудовому довкіллі.


Рецензии