Життя прожити - не поле перейти!..

               
               ЖИТТЯ  ПРОЖИТИ – НЕ  ПОЛЕ  ПЕРЕЙТИ!..
               
                ПЕРЕДМОВА
                *****

                Перед тобою, читальнику, щиросердна книга. Вона
                одразу застерігає тебе: - я не ставив собі ніякої
                іншої мети, опріч сімейної і приватної. Про якийсь
                пожиток собі чи про славу я і гадки не мав. Такий
                намір понад мої сили. У цій книжці я намагався будь-що
                потішити свою рідню та приятелів: хай вони, як мене
                не стане (чого ждати вже недовго), віднайдуть у ній
                печать моєї вдачі та моїх дум і завдяки цьому
                доповнять і воскресять мій образ, що залишив в їхній
                пам'яті. Якби я писав для того, щоб запобігти у громади
                ласки, то вичепурився б і показав себе при повній
                параді. Та мені хочеться іншого: хай мене бачать у
                моїй простій, природній і повсякденній подобі, без
                будь-якої вимушеності чи штучності, адже я зображую
                не когось там, а самого себе. Мої вади, як і весь мій
                правдивий образ, постануть тут живцем, наскільки це
                дозволить звичайнісінька добропристойність.

                МІШЕЛЬ де МОНТЕНЬ. 01.03.1580р. Замок МОНТЕНЬ.   
             
                Від автора

     Час – якесь дивне явище… З плином років – він все прискорює і прискорює свій невпинний біг… Життєвий шлях людини від народження до вершини, піку свого буття – важкий, часом дуже важкий, потребує занадто багато зусиль та часу, то ж і сприймається нами таким повільним. Потім, поступово змінивши напрямок свого подорожу – від досягнутих вершин до самого низу, під уклін, до останньої риски свого перебування на цій грішній Землі – цей біг набирає, лякаючої нас швидкості. Тому, на схилі літ, так бажано – хоча б трішки сповільнити той нестримний біг!

     Взагалі, наші знання про час, який є одним з основних складових частин нашого буття, виявляються дуже обмеженими. Людина має спроможність вивчати тільки минулий час (але і в цьому разі – дослідники, як правило, будуть мати абсолютно різні висновки), тоді як майбутнє нам не дано знати (за невеликим винятком – один на мільйони людей може виявитися оракулом, ясновидцем). Тому людина, від народження і на протязі всього свого життя вимушена йти тим шляхом, який призначений їй персональною долею. Чомусь впевнений – навіть якщо перед тобою постає кілька шляхів, на вибір, вибереш тільки той, який призначений тобі. Зараз замислююся – як саме і під яким впливом формується у людини життєвий досвід? У дитячі роки нам у цьому допомагають батьки, вихователі у дитсадках та вчителі у школах. Аж ось ми дорослішаємо, виходимо на самостійний життєвий шлях і повинні самі визначати той приклад, згідно з яким будемо будувати своє майбутнє. Але свого досвіду у молодої людини явно замало, і ми змушені озирнутися навкруги, щоб знайти гідний приклад для наслідування. В житті нас завжди оточують люди, які мешкають поряд з нами. Ми мимоволі спостерігаємо за їх життям, за їх розмовами. Цікаво, як їхній життєвий досвід, їхні вчинки впливають на наш світогляд, на сприйняття явищ зовнішнього світу? Адже не секрет, що, потрапивши волею долі у новий колектив або нові обставини свого життя, ти підсвідомо аналізуєш і обираєш позитивні або негативні риси в оточуючих людях. І в подальшому вже тільки від тебе залежить, що ти обереш для себе.

     Нещодавно вчені провели дослідження і вирахували, що людина зустрічає, знайомиться і перебуває якийсь час свого життя з величезною кількістю нових, незнайомих людей – це, в середньому 80 000 осіб. Напевно, в кінці життєвого шляху ти не зможеш згадати та описати досконало – до подробиць, усі зустрічі і характери усіх цих людей, їхні позитивні або негативні вчинки. На превеликий жаль, наша пам’ять має якусь межу при спробі згадати своє минуле. Але при цьому існують події і люди, які намертво закарбовані в твоїй свідомості, і ці спогади завжди живуть у тобі, розбурхують, тривожать твою душу. І ти з задоволенням ділишся ними при зустрічах з друзями або викладаєш їх на папері, як роблю це зараз я. Сподіваюся, комусь ці спогади будуть цікаві, а хтось вирішить, що все це фантазії автора. Що ж, кожен має право на власну думку. Зі свого боку, можу запевнити, присягнутися – всі мої спогади виникли тільки на дійсних, життєвих подіях, от тільки, на жаль, доводиться обмежувати свої спогади через великий об’єм інформації.

     Коли я за велінням долі опинився на безмежних просторах Півдня Казахстану, в пустелі Кизилкум, я очікував зустріти тільки місцеве населення – казахів, які віками жили в цій місцевості і пристосовані жити в цих тяжких умовах. І як же я був здивований – скільки національностей жило поряд із місцевим населенням в кожному, навіть невеличкому селищі. Виявляється, до шістдесятих років двадцятого століття ця місцевість була призначена для примусового поселення в’язнів, які відбули строк покарання в таборах ”ГУЛАГу ”. То були наслідки нелюдської, жорстокої класової сутності держави, її, хворих на шизофренію, керівників. Тут жили і працювали люди різних національностей, навіть неповний перелік їх – вражає. За ті роки, що я прожив в тих краях, я зустрічав, працював, товаришував з українцями, німцями, греками, чеченцями, татарами, корейцями, іранцями, євреями, турками, висланими на поселення росіянами. І в кожного з них така цікава доля, яка варта уваги і гідна бути описаною, щоб зостатися в пам’яті поколінь. Жалкую, що не зможу через нестачу сил і часу висвітлити всі ці долі у своїх спогадах, але декілька яскравих постатей та їх зламані життєві шляхи, які найбільше вразили мою свідомість, спробую висвітлити в своєму творі. Впевнений, підростаюче покоління повинно знати всю правду, якою б гіркою вона не була, а вже оцінювати нашу історію, наше минуле, то прерогатива майбутнього покоління.

     З відкриттям таємних, в минулому, архівів НКВС – КДБ, а також завдяки “всезнайству ” Інтернету, ми маємо змогу вивчати, пізнавати ту – страшну, нелюдську епоху, та пізнавати приховувані від народу сторінки нашої історії, такої відмінної від історій інших народів. Щоб дослідити всю страшну історію депортації народів з місць історичного проживання в місця примусового поселення цих народів, мабуть, потрібно починати з серпня 1941-го року, з депортації німців. Вже на початку, в період перших депортацій була створена державна машина депортацій та обкатаний сценарій проведення цих страшних операцій. Для успішного втілення в життя таких маячних, страшних ідей, в структурі НКВС був створений відділ ”спец поселень ”, і вже в депортаціях 43 – 44-го років НКВС виступав в ролі ініціатора, обвинувача та виконавця, фабрикуючи ”докази ” провини репресованих народів.

     Одночасно треба відзначити – в другій половині Великої Вітчизняної війни значно виріс авторитет армії, її керівних органів, що дуже непокоїло Й. В. Сталіна та керівництво НКВС, на чолі з Л. П. Берія. Підняти рейтинг цих каральних органів вирішено було за рахунок швидко та чітко проведеної  депортації репресованих народів, а потім, звичайно, уславлюючи та нагороджуючи високими бойовими нагородами цих “бравих ” вояків, воювавших з неозброєним, заляканим, не опираючимся народом (жінки, діти, люди похилого віку).

  Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ ЮРІЙ       - 2020-й рік
    переклад українською мовою     - 2025-й рік