Имбирный кот

Імбирний кіт

Він лежав на підвіконні й усміхнено переглядав свої щасливі котячі сни про соковитий паштетик.

Розбійник - промінчик ранішнього сонця -  надокучливо лоскотав руду мордочку. Кіт неквапно прокинувся,  неохоче струсив в'язкий сон. Солодко позіхнув, потягнувся на всю свою котячу довжину та сів. "Це не дуже ввічливо - вдиратися до царства Морфею", - пробуркотів про себе.

Він був схожий на справжнісінького філософа: такий же постійно заглиблений у себе погляд, така ж задума. Його так і звали: Аристотель. Кращого імені не вигадаєш.

Поглянув на Бабусю.  Спить. Волосся сивіє мудрістю  Пахне турботою. Тихенько, на м'яких лапках, щоб не злякати спокій, стрибнув та пішов з кімнати.

2 роки тому вона підібрала його на смітнику. Маленький, нікому не потрібний, брудний клубочок, що лише нявканням видавав котячість. Якійсь нелюді познущались над крихітною тваринкою: підпалили шірстку, зламали лапку.

Він сидів у контейнері й плакав, аж доки Бабуся, що в той момент виносила сміття, не почула його. Вона швидко - наскільки могла - розгрібла завали, повторюючи одну фразу: "Почекай, мій дорогенький".

Забрала додому, обтерла, висушила, віднесла до ветеринарної клініки, де йому наклали гіпс на маленьку лапку. Довго вигодовувала, сама робила уколи. Згодом замість погорілої шерсті виросла нова, розкішна, шо переливала на сонці імбирним блиском. Лапка зажила, але він трохи шкутильгав.

Бабуся була зовсім одинока. В неї були діти, а у дітей  - свої діти, тільки вони давно жили за кордоном, інколи телефонували, щоб привітати зі святами, надсилали трохи грошей.

 Вона ніколи не дорікала їм за неуважність. "Пташенята виросли, вилетіли з гнізда і тепер вже живуть своїм життям", - так вона їх виправдовувала. Коханий чоловік помер, то ж нема з ким було розділити останні роки старості.

З появою в оселі кота Бабуся наче помолодішала. Щебетала на кухні, робила йому смачні паштети власноруч, обирала на ринку кращу рибку у "своєї"  постачальниці що берегла найліпші шматочки для бабусиного котика.

Старенька розмовляла з котом, розповідала історії з життя, пригадувала дітей, чоловіка, читала вголос класику літератури. Аристотель мовчки слухав і інколи хитав головою, наче все розумів.

Для нього дійсно слова були не просто набором звуків: він усвідомлював їх зміст, а ще тонко ловив емоції Бабусі. Чудово відчував, як вона хвилюється, коли телефонує хтось з дітей. І як гнівається, коли приходять чергові квитанції за комунальні послуги.

Це був надзвичайний кіт.
Він бачив сяйво людей. Бабуся, наприклад, сяяла теплим  волошковим світом. Зла двірничиха  сяяла жаб'ячим кольором, а старенька сусідка мала хворобливу жовту ауру. Він ніби зчитував людей за цим сяйвом.

Зголоднілий кіт почимчикував до своєї мисочки, яка у будь-який час була повна їжі. Йому не треба було, як це робить більша частина котів, будити господиню ранковими котячими істериками. Їв спокійно, вдумливо, наче гурман смакує шедевр кулінарії.

Повернувся до кімнати, аж раптом застиг. Відчув якусь  напругу у повітрі. А ще бабусине сяйво з волошкового перетворилося на пекучо- червоне. Він стрибнув до неї у ліжко і почав уважно вивчати. Дихання було дуже слабке. І цей жар... Кіт аж не міг доторкнутися до Бабусі - так від її сяйва було гаряче, а найгарячіше було у місці, де стукає серце.

 Переборюючи пекельний жар, Аристотель доторкнувся лапкою до найгарячішої точки. Почув крізь грудну клітину, як повільно працює "мотор", побачив, як над нею здіймається смертельний пар. Негайно затупотів лапками по найболючішому місцю, наче досвідчений лікар робить непрямий масаж серця, та дихав їй у рот.

Довго й ретельно рятував свою господарку. Подушечки лап геть обпеклися й почали тріскатися  Жар потроху відступав. Бабуся почала дихати частіше і раптом прокинулася. Побачила кота й відразу схопилася за серце: боліло, пекло.

На щастя, поблизу лежав телефон. Бабуся набрала  "швидку". Увесь цей час кіт сидів у неї на грудях й уважно дивився в обличчя.

Лікарі приїхали доволі швидко. Серцевий напад, але загрози для життя немає. Швидко поставили на ноги. 

А лапки в котика з того моменту так і залишились обпеченими й потрісканими....

Коти - дивовижні створіння. Недарма кажуть, що вони наче з іншої планети прилетіли до нас, щоб прикрасити наше життя, а інколи й врятувати його.