Нас хвилями відносило все далі,
Кудись у невідому далечінь.
Ми знайти хотіли втрачені деталі,
Щоб мрію втілити із давніх сновидінь.
Ідея щастя здавалась нездійсненна
Та ми вірили, що досягнем мети.
Адже дорога завжди нескінченна,
Якщо стоїш на місці, боючись іти.
Ми не були безстрашні, проте знали:
Попереду майбутнє, а не наші страхи.
І з перебитими крильми птахи літали,
І щастя серед бід шукали сіромахи.
Життя як річка, ти в ній самотній човен,
Що пливе в напрямку, який забажає сам
Та на кінцевій лишиться те, чим повен
Був човен, коли мчав наперекір вітрам.
Самотнiй човен
© Copyright: Диана Юрьевна Филимоненко, 2020
Свидетельство о публикации №220051001864
Свидетельство о публикации №220051001864
Рецензии