У цілковитій темряві чутно душі монолог
І ледь помітний її тихенький плач.
Цієї ночі, чай попиваючи, сиділи вдвох
Моя душа і безжальний її палач.
Вона говорила, сльозами вмиваючись,
Він же просто дивився їй в очі
І сидів, загадково лиш посміхаючись,
Наче приходить таємно щоночі.
Спогади душі оживали в її устах,
Події з життя наче відтворювалися знову.
Неймовірно точно передавався страх
І біль, і радість першої любові.
Душа раптово перенеслась на чотири роки
В день першої зустрічі з ним.
Ось вони, перші невпевнені кроки
До того, що далі стане дорогим.
І це тепло на душі, неначе слід від кохання,
Я помістю в свою малу оранжерею.
Сподіваюсь, тобі приємним було спілкування,
Адже ти спілкувався з душею.
Монолог душi
© Copyright: Диана Юрьевна Филимоненко, 2020
Свидетельство о публикации №220051001885
Свидетельство о публикации №220051001885
Рецензии