А я в 1941 году дошёл аж до Мюнхена!

Один мой пациент как-то раз в преддверии Праздника Победы откровенно признался:

- Вот кто-то дошёл в 1945 году до Берлина, а ведь я в 1941 году дошёл аж до Мюнхена!

И он поведал мне совершенно фантастическую историю:

- Воевал сначала неплохо, но потом был контужен от взрыва, попал в плен и был этапирован с другими солдатами в землю Бавария, под город Мюнхен - родину пивного фестиваля Октоберфеста и автомобилей BMW.

Из-за своего крепкого телосложения я приглянулся одному немецкому генералу. И он отправил меня батраком в своё хозяйство. Генерал, как ни странно, отнёсся ко мне по-человечески, предоставил комнату в его замке.

В мои обязанности входил уход за скотиной, работа на полях, производство пива и сыра для командования Вермахта. Там я узнал, что ещё в 1886 году мюнхенский пивной фестиваль был электрифицирован фирмой, принадлежащей отцу Альберта Эйнштейна. И сам Альберт для электрификации вкручивал лампочки в шатрах!

У меня впоследствии было свободное перемещение по всей округе и я был потрясён красотами этой немецкой земли, с практически крымским климатом. Я видел и Баден-Баден, и Карловы Вары, и Мариански Лазни. В то время эти чешские курорты были оккупированы Германией.
В Мюнхене я видел пивную Хофбройхаус, откуда в 1923 году начал свой "пивной путч" Адольф Шикльгрубер(по ошибке получивший вместо фамилии приемного отца Гюттлер, фамилию Гитлер), видел и тюрьму в Ландсберге, где он тихо-мирно мотал срок. Кстати в своё время в той же пивной веселились Моцарт, Ленин...
Пролетело как во сне четыре года. За мою работу меня исправно кормили и даже давали небольшие суммы денег. Я помогал нянчить и лечить хозяйских детей, все хозяйские дочери, особенно старшая и средняя, были по уши влюблены в меня. Так что оставалось только выбрать себе жену.

Западная группа войск освободила Баварию с Мюнхеном, Советский Союз освободил всю Европу и Германию с востока. Наступил 1945 год и с ним пришёл долгожданный мир. Я стал просить генерала отпустить меня. Хозяин со слезами на глазах просил меня остаться, предлагал любую свою дочь в жёны, предупреждал о возможном аресте в СССР и попадании в концлагерь. Я видел и печальные лица моих немецких подруг. Но всё же ностальгия и патриотизм победили. Я должен был вернуться на родину, на свой страх и риск!

Хозяин отвёз меня до зоны оккупации советскими войсками и я пошёл сдаваться в комендатуру. Ко мне отнеслись с пониманием, несмотря на появление баварского акцента! Под конвоем военной контрразведки СМЕРШ меня доставили на советскую территорию и два месяца проверяли на принадлежность к нацистским преступникам. Затем в ЧК вызывали всех моих близких и даже дальних родственников. После личной беседы с Лаврентием Берия меня отпустили и предложили руководить сельским хозяйством в крупном колхозе! Я помог восстановить комплексное пищевое производство. И не было в отношении меня никаких репрессий и концлагерей!

В управлении колхозов и на своём приусадебном участке я получал столько, что каждый год мог покупать автомобиль "Победу "...

Вот такую историю мне рассказал ветеран войны, бывший военнопленный. Хотите верьте, хотите нет. Но когда я приехал в девяностом году в Мюнхен на Октоберфест, то увидел многих женщин и мужчин как две капли воды похожих на него. Смех - смехом!


А я в 1941 році дійшов аж до Мюнхена!


Один мій пацієнт якось раз напередодні свята Перемоги відверто зізнався:
- Ось хтось дійшов в 1945 році до Берліна, але ж я в 1941 році дійшов аж до Мюнхена!

І він повідав мені абсолютно фантастичну історію:

- Воював спочатку непогано, але потім був контужений від вибуху, потрапив у полон і був етапований з іншими солдатами в землю Баварія, під місто Мюнхен - батьківщину пивного фестивалю Октоберфесту і автомобілів BMW.

Через свою міцну статуру я сподобався одному німецькому генералу. І він відправив мене наймитом у своє господарство. Генерал, як не дивно, поставився до мене по-людськи, надав кімнату в його замку.

В мої обов'язки входив догляд за худобою, робота на полях, виробництво пива і сиру для командування Вермахту. Там я дізнався, що ще в 1886 році Мюнхенський пивний фестиваль був електрифікований фірмою, що належить батькові Альберта Ейнштейна. І сам Альберт для електрифікації вкручував лампочки в шатрах!

У мене згодом було вільне переміщення по всій окрузі і я був вражений красотами цієї німецької землі, з практично кримським кліматом. Я бачив і Баден-Баден, і Карлові Вари, і Маріанські Лазні. У той час ці чеські курорти були окуповані Німеччиною.
У Мюнхені я бачив пивну Хофбройхаус, звідки в 1923 році почав свій "Пивний путч" Адольф Шикльгрубер(помилково отримав замість прізвища прийомного батька Гюттлер, прізвище Гітлер), бачив і в'язницю в Ландсберзі, де він тихо-мирно мотав термін. До речі свого часу в тій же пивній веселилися Моцарт, Ленін...
Пролетіло як уві сні чотири роки. За мою роботу мене справно годували і навіть давали невеликі суми грошей. Я допомагав няньчити і лікувати хазяйських дітей, Всі хазяйські дочки, особливо старша і середня, були по вуха закохані в мене. Так що залишалося тільки вибрати собі дружину.
Західна група військ звільнила Баварію з Мюнхеном, Радянський Союз звільнив всю Європу і Німеччину зі сходу. Настав 1945 рік і з ним прийшов довгоочікуваний мир. Я став просити генерала відпустити мене. Господар зі сльозами на очах просив мене залишитися, пропонував будь-яку свою дочку в дружини, попереджав про можливий арешт в СРСР і попаданні в концтабір. Я бачив і сумні обличчя моїх німецьких подруг. Але все ж ностальгія і патріотизм перемогли. Я повинен був повернутися на батьківщину, на свій страх i ризик.

Господар відвіз мене до зони окупації радянськими військами і я пішов здаватися в комендатуру. До мене поставилися з розумінням, незважаючи на появу баварського акценту! Під конвоєм військової контррозвідки СМЕРШ мене доставили на радянську територію і два місяці перевіряли на приналежність до нацистських злочинців. Потім в ЧК викликали всіх моїх близьких і навіть далеких родичів. Після особистої бесіди з Лаврентієм Берія мене відпустили і запропонували керувати сільським господарством у великому колгоспі! Я допоміг відновити комплексне харчове виробництво. І не було щодо мене ніяких репресій і концтаборів!

В управлінні колгоспів і на своїй присадибній ділянці я отримував стільки, що щороку міг купувати автомобіль "Перемогу "...

Ось таку історію мені розповів ветеран війни, колишній військовополонений. Хочете вірте, хочете ні. Але коли я приїхав в дев'яностому році в Мюнхен на Октоберфест, то побачив багатьох жінок і чоловіків як дві краплі води схожих на нього. Сміх-сміхом!