Я не така вже.
І такою вже не стану.
Роки змигнули вітром в синеві...
Все що прожИла ,
Й проживати буду
Поставило печатку на душі.
А камені не тиснуть вже на серце-
Стопились свічкою поки горів вогонь.
Стекла сльозами свічка, як живиця
Стікає до підставлених долонь.
Прозора й золота, немов бурштин коштовний
Та склеїть намертво усе, чого торкне.
Здається медом - та згірчила болем,
Стекла і вигоріла із вогнем...
Часом в те згарище загляне вітер,
Й завихрить попелом минулих днів
В надії віднайти останній вуглик
Жевріючих іще живих надій...
Та загасило все давно дощами
І змило геть весь бруд. І знову зацвіло.
Засіялось новим , як на могилі,
Заколосилась ковилА пахучим колоском...
Мене нема...
І вже мене не буде.
Я інша вже, я не така.
Я не така - я не така, як була....
Я - незнайомка.
Інша.
Не така.
#моїпараболи
***
© Copyright: Мира Александра Маири, 2020
Свидетельство о публикации №220051102183
Свидетельство о публикации №220051102183
Рецензии
