Крим

Вночі у місті панують їжаки, сови, нічні метелики і невідкладні справи.
...
Камінець відлітає від ноги і котиться новим покриттям з плитки, звучить гучніше, інакше, ніж звичайний гравій, чи засохла глина. Це новий вид цементного укріплення, навколо нового будинку. Шматочок від нього, схожий на камінець, легший і міцніший...
...
Природа видихає тепло, дарує останній свій захват квітучим каштанам,дивується тиші, що так само продовжує приходити вночі, незважаючи на закінчення карантину, нові автомобільні ріки і чад, який поступово заповнює простір від трави до зірок.
...
У гулкому і порожньому повітрі добре дихати і слухати. Дзвони і музика. Червоне світло.
...
Меморіал на фасаді Кабінету Міністрів України. Яскраво-червоний вид, на Грушевського тиха музика, ніби Вселенська панахида.
...
Думається...
...
Знищив церкви і створив за допомогою терору культ імені себе.
Вбив батьків і рідних, і змусив сиріт співати собі хвалу.
Вигнав господарів з їхніх квартир і будинків, знищив народи Голодом і переселенням... і дозволив там жити зайдам, які будуть вдячні йому довіку, і їхні діти й онуки...
Мислив категоріями "гвинтиків", ламаючи, спотворюючи людські долі, сіятель горя.
Як можна піднімати вгору обличчя ката? Над землею, де поховані його жертви?
...
...
Коли кожне літо бодай 3-5 днів буваєш біля моря, і літні фото відмічають, як ти ростеш біля левів в Алупці, і стежки біля Учан-Су сходжені тобою й твоїми батьками, - довіку пам'ятатимеш, як пахне лаванда і чебрець на схилах, і яка на дотик земля, і тепла галька. І як кричать чайки, коли летять навздогін за катером, викрикуючи - випрошуючи хліба. І як ловиться ставридка на "бісеринки". І як дихає йодом море. І як хмари стеляться на плечі біля Ай-Петрі. І ще мільйони дрібниць...
...
Втрачаючи місця дитинства вже у дорослому віці, ми також відчуваєм біль.
...
І, хоча тепер слово "море" асоціюється з Критом, Грецією, землею кровних предків, Крим залишається як тінь, як спогад про безхмарне дитинство. Спогад, яким після мене, напевно, вже не поділяться мої нащадки.
...
...
Залишається лише довіку співчувати тим, чиї життя пов'язані з цією землею до 1944 та після 1991, і знову до 2014. Чиї предки називали струмки, стежки, гори, просто любили свою рідну землю.