Життя прожити - не поле перейти!.. частина третя

                ЧАСТИНА  ТРЕТЯ
                *****
               ТРАГІЧНА  ІСТОРІЯ  ГРЕКІВ  ПРИЧОРНОМОР'Я…
                *******
                Глава 1

     Сумні обставини змусили нас знову шукати приватне житло і знову нам в нагоді став дід Іван. Він порекомендував звернутися до грека Нікоса, який завідував продовольчим складом при військовій частині, а дід був у нього бригадиром. Нікос запропонував нам оселитися для прожиття в його будинку. Це був великий, гарний дім з червоної цегли, на двох хазяїв, в Аральську таких будинків було обмаль. Одну половину його з трьома кімнатами зайняли ми, а в другій половині мешкали – Нікос з жінкою Марією та їхньою донькою. З першої ж нашої зустрічі з цією подружньою парою, у мене виникли подив і запитання – дуже вони відрізнялися один від одного. Марія була статною, вродливою, доволі високою, з темним волоссям жінкою. На вигляд, їй було років тридцять, тоді як Нікос поряд з нею мав вигляд худорлявого, набагато старшого від неї, нічим не примітного чоловіка, майже на голову нижчого за неї. Не знаючи – можна було прийняти його за її батька. Але при розмові, бесіді з ним я раптом відчув, що за цим невиразним образом ховається залізна воля та неабияка розумова здібність. Особливо мене вразили його великі чорні очі, які, здавалося, пронизували співрозмовника наскрізь, вивідуючи у нього усі таємниці.

     Хазяйка не працювала, а чоловік з ранку до вечора пропадав на роботі. Якщо ми не літали і відпочивали вдома, вона завжди приходила до нас з малою донькою почаювати, пригощала нас пиріжками та печивом, виготовленим власноруч. На цей випадок у нас завжди стояла пляшка червоного вина. От при цих чаюваннях хазяйка під впливом вина і розповіла нам про долю греків, які опинилися в Аральську. Була вона дуже балакучою, знала цей гріх за собою, тому, при перших наших посиденьках попередила: ”Я можу зненацька щось розбовкати, що може не сподобатися Нікосу, так ви нічого йому про наші бесіди не кажіть. Якщо чесно, я його дуже боюся, хоч він мене з донькою дуже кохає і нічого для нас не жаліє. Він дуже багатий і його поважають та бояться усі греки в Аральську, яких тут проживає більше десятка сімей, він у нас за керівника общини, остаточне рішення усіх питань тільки за ним. Він заборонив мені з кимось товаришувати, тому я іноді хоч з кимось мрію порозмовляти, дуже радію, що він дозволив вам жити у нас, тільки не видайте мене.” Ясна річ, ми її запевнили, що рота будемо тримати на замку. Тим більш, що з половини хазяїв до нашої оселі був таємний, запасний хід, потай від сусідів.

     Так ми, час од часу, ставали слухачами дуже цікавих, захопливих розповідей про долю причорноморських греків (такі історії, та ще й від живих свідків тих подій, на той час, я б не знайшов ніде – то все було під грифом ”совершенно секретно”).

     Під Одесою, на березі Чорного моря, було грецьке поселення, засноване греками ще в прадавні часи. В основному то були мореплавці, які здійснювали перевезення товарів з країн Причорномор’я, Африки та Близького Сходу, а також займалися торгівлею і історія тих поселень сягала сотень років. При царській владі, отримавши підданство Росії, греки доволі часто служили в російському війську, флоті. Після повалення царату і встановлення Радянської влади, греки, що історично розселилися на Півдні Росії та на Кавказі, в своїй більшості підтримали встановлення і розбудову влади більшовиків. Але то тривало не дуже довго – вже в 1936-у – 1938-у роках найвище керівництво партії та країни розглядало превентивні заходи для забезпечення безпеки прикордонних територій за допомоги переселення, вивільнення від неблагонадійних, з точки зору радянської влади, елементів, а також ізоляції ”ворогів народу” (Великий терор).

     Тому підтвердженням є опублікована зараз – Директива № 50215 від 11.12.37р., за підписом Єжова М.І. про початок репресій проти греків з прикордонних територій. Їх огульно засуджували, мотивуючи це тим, що всі вони несуть небезпеку комуністичному суспільству, підтверджену далі – Постановою політбюро ЦК ВКП(б) № П57/49 від 31.01.38р. про продовження репресій та позасудовий розгляд справ до 15-го квітня 1938-го року. Зараз відомо – судили не тільки трійками, а засіданням особливих нарад (М. Єжов та А. Вішинський), розгляд справ проводився списками або цілими альбомами. З опублікованого зараз листування керівників прикордонних управлінь НКВС з Наркомом ВС – Успенським А., до першої декади травня 38-го були готові до висилки більш ніж 90 000 чол. з України до Казахстану (зокрема з Одещини – 2119 сімей, це 76 922 чол.). Але тоді повністю виконати того задуму не вдалося (через що була призупинена чекістська операція по виселенню, невідомо – в фондах Держархіва Служби безпеки пояснень на сьогодні не виявлено).      

                Глава  2

     Після цього короткого екскурсу в історію життя греків в Росії, хочу повернутися до споминів нашої балакучої хазяйки Марії. Вона з батьками та старшим братом Григорієм жили в невеликому містечку на березі Чорного моря, неподалік від Одеси. Хазяйці тоді було п’ять років, вона розповіла, що до війни все населення селища займалося рибним промислом та контрабандою, а очолював цей бізнес двадцятисемирічний грек – Нікос. Він був сусідом їхньої сім’ї і часто бував у них вдома. Завжди пригощав її і брата Григорія, який був на три роки старший від неї цукерками, дарував їм іграшки, а також дитячий одяг та взуття з-за кордону, цього ширвжитку у нього було незміряно. Був він багатий, але завше готовий допомогти кожному, хто потребував допомоги, навіть не чекаючи просьби про допомогу. За це його дуже поважали жителі містечка і батьки Марії. І ще – він завжди хвалився її батькам, що обов’язково почекає, коли виросте їхня донька, і вона буде його жінкою. Батьки сприймали це як жарт, та й не могли мовити щось проти. В їхньому селищі він був “бог і цар ”, їхнє благополуччя, та й життя кінець кінцем, цілковито залежало від нього. Як не дивно, але все в її житті склалося, як він пророкував.

     Перша хвиля репресій проти греків 36-го – 38-го років не зачепила їхнього містечка. Як розповідала Марія, вона про це здогадалася значно пізніше, слухаючи розмови дорослих – цьому посприяв все той-же Нікос, він відвів біду від місцевих греків, але то коштувало для нього дуже дорого. Тому наступні кілька років його контрабандистське, мафіозне угруповання працювало дуже наполегливо, щоб община греків їхнього містечка ні в чому не відчувала нестачі. Але все одно, пильне око НКВС уважно слідкувало за незаконною діяльністю греків і всі вони були в списках неблагонадійних елементів, та не тільки греки були під пильним зором органів – до тих списків занесені були з десяток націй та народностей Радянського Союзу, особливо Півдня України та Кавказу. Тому, коли розпочалася Велика Вітчизняна війна і гітлерівські війська почали наближатися до Одеси, їх всіх негайно, поспіхом завантажили в ешелони і відправили в напрямку Сибіру.

     Шлях до нового місцеперебування виявився дуже тяжким – жорстокий, хамський конвой, відсутність будь-якого медичного нагляду, ніякого харчування, з опублікованих свідоцтв свідків, які вижили в тих страшних репресіях: – тільки на сьомий день подорожі почали видавати по тарілці вівсяної баланди та стакану айрану на душу в день. І знову, завдяки передбаченню та холодному розуму Нікоса в їх ешелоні померлих майже не було. Марія припускала, що за кілька днів до початку репресій Нікоса попередили і він встиг підготуватися та забрати з собою коштовності та значні суми грошей, за допомогою яких він та його спільники рятували своїх співвітчизників-греків під час шляху до Сибіру і виживання в тайзі. Після прибуття до місця призначення їм наказали негайно почати будівництво бараків для проживання.

     Нікос одразу очолив всю грецьку общину, зорганізував бригаду будівельників, обслуговчу бригаду (для допомоги будівельникам, готувати їжу, доглядати за дітьми та немічними, за старими, за хворими). Зумів вмовити начальника охорони (мабуть теж за немалий куш) віднайти і умовити лікаря для обслуговування їх поселення. Мало того, в подальшому він зміг організувати навіть школу з вчителями, вибраними з-поміж висланих, і це при умові виконання норм заготівлі деревини, накладених керівництвом табору. Дисципліна була залізна, ослухатися не міг ніхто, може тільки дякуючи цьому переважна більшість висланих благополучно вижила в сибірській тайзі. Але треба визнати, суворі природні умови, примусова виснажлива праця, паскудні умови проживання для греків, які віками мешкали в південних регіонах, були тяжким випробуванням і багато хто не витримував таких тяжких умов. Серед тих, хто не витримав цього нелюдського експерименту були і батьки дванадцятирічної Марії та її брата Григорія, їх могили зосталися на просторах Сибіру, а Нікос одразу взяв над нею і її братом опіку. Як розповідала Марія, з боку Нікоса вони отримали надійний захист, повне матеріальне забезпечення – він замінив їм батьків, він дуже шанобливо ставився до неї, а для Григорія він був за брата.
 
     Коли їй виповнилося сімнадцять, вони обвінчалися, зіграли весілля, і того ж п’ятдесят четвертого року їм дозволили виїхати з Сибіру, але призначили місце поселення – місто Аральськ, куди вони й переїхали всією своєю грецькою общиною. Всі разом будували або викупляли житло. Для своєї, тільки-но створеної сім’ї, Нікос побудував дуже гарний, великий дім – в одній половині жив він з Марією, а в другій (де зараз мешкали ми) оселився її брат. Невдовзі після переїзду в Аральськ брат почав зустрічатися з жінкою, теж гречанкою, яка була вислана на поселення з Ленінграду де працювала перукарем, а підпільно створила публічний дім – з-за чого і була вислана. Вона була старша за нього років на п’ять і мала десятирічну доньку. Цю жінку незлюбили в грецькій общині (мала скандальну вдачу, за короткий час встигла з усіма пересваритись), але брат її дуже покохав і наполіг на весіллі, і цим обрав собі трагічний шлях.

     Прожили вони разом у новому домі три роки, і весь цей час йому доносили, що його благовірна гуляє – “наліво”. Звичайно ж, він не вірив, от як може вимкнути розум сліпа любов. Одного разу його привезли додому п’яного до нестями – щось святкував з друзями та перебрав хмільного, а під ранок його жінка викликала міліцію і заявила, що він зґвалтував свою пасербицю. Суд присудив двадцять років в’язниці, а половину будинку, де вони мешкали присудив на користь жінки з її дочкою, що й було головною ціллю ”коханої ” Григорія (дівчинку Григорій не встиг удочерити). Ніхто не вірив, що він міг скоїти такий злочин, але виправдати його не змогли. Та Божа кара все ж спіткала лиху жіночку, через рік вона померла від раку, а дівчинку, хтось з її родичів забрав. Нікос через суд зумів повернути в свою власність частину будинку, що належав Григорію, а його самого повернути не зміг.

                Глава  3

Та все ж, справедливість на цьому світі таки існує. Чому я кажу про це так впевнено? Одного разу я чаював з хазяйкою та її донькою у дворі на нашій половині дому. Раптом у двір увійшла молода, модно вдягнена, вродлива жінка. Хазяйка, щойно побачила її, зблідла, схопилася за серце і тільки мовчки дивилася на неї, а жінка підійшла до нашого столу, стала на коліна і промовила: “Тьотю Маріє, пробачте мене, я такий гріх взяла на свою душу, бо була молода, та й мама мене змусила. Тієї ночі вона ж сама позбавила мене цноти і змусила свідчити проти свого вітчима, Вашого брата. Десять років я мучуся, не можу спокійно спати. Кара спіткала мою матір, а зараз моя донька дуже хвора, не допомагають ніякі лікарі та ліки. Я навіть, возила її до знахарок і одна з них дуже наполегливо радила піти до церкви та сповідатися. На сповіді я покаялася, розповіла батюшці всю правду про той давній гріх. Батюшка направив мене поїхати і написати всю правду в міліції, щоб визволити Вашого брата з в’язниці, прошу пробачити мене і допоможіть виконати той наказ ”. Сказати, що я був шокований, то дуже замало, я сидів мов у трансі. Стільки років вже промайнуло з того дня, а й досі, згадуючи все це, мене охоплює подив та смуток.

     Переді мною за кілька хвилин промайнули зламані долі кількох людей, і спомини про ці події, нерозуміння всього того, що несподівано зустрів на своєму шляху – досі живуть в моїй голові і час від часу виринають, тривожать мою душу. Скільки ж такої гидоти на білому світі? А відчуття того нещасного, що десять років нізащо просидів за ґратами, і це після сталінських таборів? Нещасний радянський народ, над яким ставилися такі бузувірські експерименти. Я не відаю, чим закінчився той незвичний випадок. Знаю тільки, що заяву було подано, і пасербиця згодна була свідчити на суді, щоб спокутувати свою провину.

     Зараз, під впливом всіх цих спогадів, вирішив доповнити розповідь греків, які вимушені були виживати в Приаральській пустелі, хоронячи своїх близьких та рідних на неосяжних просторах великої, безжальної імперії, а не поряд з могилами предків. Так, ці доповнення, знайдені в архівах НКВС і оприлюднені в наш час, не пов’язані з Аральськом, але вони пов’язані з болем і стражданнями звичайних людей, які мали нещастя народитися з національністю, що не подобалася, викликала страх і ненависть збочених, хворих на шизофренію керівників, які так “вміло та впевнено ” вели свою країну до світлого майбутнього – КОМУНІЗМУ. Наведу тільки одну трагічну долю грека-комуніста.
 
     Виписка з особової справи НКВС – Кудаковцева Григорія Івановича.
Грек, редактор грецької газети ”Коллектівістис” – член ВКП(б) з 1927-го по 1937-й роки, одружений, троє дітей. Виключений з партії – 13.11.37р. “За втрату партійної пильності, за порушення директив партії (за самовільне зменшення накладу газети)”.
Під час “грецької операції ” НКВС – заарештований 11.02.38-го року, а   23.09.38-го року – трійкою по Сталінській обл. засуджений до розстрілу “за участь в грецькій контрреволюційній націоналістичній диверсійно-повстанській  організації “.
04.10.38-го року РОЗСТРІЛЯНИЙ – 21.02.59-го року РЕАБІЛІТОВАНО.
 
     В доповнення – наведу п’ять листів мамі, мовою оригінала, написаних кров’ю на шматках своєї білизни і збережених для історії його братом Спиридоном:
1. Дорогая мама, я знаю, что ты много плачешь, переживаешь. Я надеюсь, что меня освободят, ведь я не виновен. Пусть Спира напишет Сталину, ведь строил Советскую власть я в селе. Я соскучился за вами. Ваш Гриша.
2. Дорогие мои! Где Коля? Мамочка, нас отправят скоро отсюда, нас отправят на север, в Соловки. Писать письма мы не можем. Мы все враги народа. Мамочка, пусть Спира напишет письмо комиссии политбюро при ЦК, что я не виноват ни в чём.
3. Дорогая мама, меня делают контрев. шпионом, предателем Советской власти, что я организатор повстанческого греческого отряда в Мариуполе, связан с Грецией. Тут очень тяжело. Пишите Ежову!
4.Дорогая мама! Тут очень тяжело. Как твоё здоровье? Держись, я выдержу всё. Меня заставляют подписаться, что я шпион, хотел создать греческую республику на Украине. Пишите Сталину!
5. Мама! Пишу вам последнее письмо. Завтра нас отправляют. Куда? Ваш Гриша. Пишу кровью.      
 
     І на завершення цієї трагічної історії однієї з репресованих націй хочу повідомити – в 1967-му році, усі греки Аральська подали прохання в МЗС СРСР про дозвіл виїхати в Грецію на постійне місце проживання, і, на подив, ці прохання задовольнили. Але на той час в Греції стався путч, до влади прийшли “чорні полковники ”. Це був удар “нижче поясу ”. Греки злякалися і вирішили поки що почекати з переїздом, я прожив у них після цього недовго, місяців три. Потім поміняв місце проживання і подальшої їхньої долі не відаю.

  Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ ЮРІЙ        - 2020-й рік
    переклад українською мовою      - 2025-й рік