Бути добрим це

 

        Знайомі, друзі, относельці, які знають мого чоловіка поверхово, відзиваються про нього дуже схвально: добрий, приємний чоловік твій Кузьмич.
      М;який, дійсно. Не крикливий, і від сварок  відсторонюється, доброзичливий, дещо наївний, тепла усмішка і очі, врівноважений. Навіть до неприємних йому людей він добрий.

     В час нашого знайомства  він мене захопив  цією лагідністю, співчутливістю, великим серцем, здоровим глуздом. І обіцянкою: в шлюбі ти на мене ображатися не будеш.

    Таке запевнення –   це щось. Це відповідальність, це слова  мужа, не  повій вітре…

   Його палке кохання передалося й мені.
Ми насалоджувалися  один одним,  жили як голуб;ята.  Своя сім;я, своя кімнатка…Він  майже з першого дня хотів мати дитину. Це мене вражало… Дітей любив…

    Але… Але не всіх цей шлюб задовольняв.
До нашого весілля  він жив у сестри, а її подруга мала на нього види. Разом вони мали на меті звести їх, враховуючи його несміливість і поступливість. Та не вийшло. Він  закохався в іншу. І  не пішов протиисерця. Як виявилося, собі й мені на горе, бо  сестра-підкорювач  почала проти нас війну і залучила до цих  войовничих дій своїх братів-сестер\ і батьків. Кожен мій крок обговорювався,
кожна витрата, а що придумувалося, можна тільки здогадуватися. В очі, при зустрічі вона– сама доброзичливість, а поза очі – чорна змія.
Я жила в родині, де цього не було,  була наївна, з відкритим серцем, щира, тому  довго не здогадувалася про ці козні. Але ж рано чи пізно, шило з мішка вискочило… Погано, що пізно. Мій  коханий про відношення до його шлюбу  рідних  добре знав. Вони розраховували, що він ще може відступитися від мене.

    Одного разу приходить додому, обіймає мене, як завжди, і плаче.

-- Що трапилось? Чого ти?
-- Мені кажуть, що я не так одружився, що ти …
-Я не стала допитуватися, чим вони мене  грязнили. Я сказала:

–Ну якщо так, можеш мене залишити ( а ми вже чекали дівчинку) Але якщо підеш, назад дороги не буде. Я зради не прощу, нізащо..

 –Так вони ж кажуть…
–Тобі зі мною погано?
–Ні!
–Так в чому ж справа?

Обіймає кріпкіше…ТОді ми не жили без обіймів!

     Тепер глянемо на справу з іншого боку.
Ми часто їздили до його батьків, допомагали їм, а вони нам. Ваня був копія батько і  любимий син. Добрі люди, я ставилася до них як до рідних, близьких. Та якось помітила, що  старий втаємничено  підучає сина. Я запідозрила, що це не на добре.. І стала не відриватися від сина й батька. Тому прямо говорити старий не міг, а став говорити відсторонено:

-- Ти дивись там не дуже…

Я зрозуміла, звідки пішла ця установка. Якось при його сестрі я сказала, що дала в руки Іванові ножа, щоб почистити вдвох картоплю, бо за обіймами я не можу  хоч якусь зварити страву. І це було подано батькам, як захомутання, як експлуатацію і бог зна ще за що…

   Справжній чоловік не дозволив би керувати своєю сім;єю, це одне. А по-друге, заздрити чужому щастю. А по-третє, треба розуміти, що
не кожен це робить в любові до тебе. А батькові сказати, що він дорослий, чоловік і про сім;ю має дбати. І взагалі – у нас все добре. Не зщаважайте!

    Але ж він  так сказати не може – бо добрий. І ці війки йшли роками, аж поки я не поставила на них крапку. А відзвуки чуються ще   йдосі.

Це те, про що я знаю. Але ж були  й інші контакти…
   
      Це послідовно привело свідомість мого доброго чоловіка до безвідповідальності, егоцентризму    на фоні прийому збодрювачів. (В їх сім;ї любили випити)
     Вся відповідальність за наше  життя лягла на мене, і в тяжкі часи сім;ю кормила я. А він від своїх п;яних звичок не відмовився і в тяжкий для всіх час. А коли  захворів, теж вів себе так, як хочеться йому. Додому з;являвся  в непотребному виді, нікому не було спокою від його поведінки і гидливих розмов. Дійшло до того, що перед смертю  заявив мені, що я йому скалічила життя: він не нагулявся в компанії  спиртолюбивих чоловіків,
не  випив стільки, скільки хотілося.
    Чи його поведінка мене влаштовувала, його не хвилювало. Він  думав тільки про свої бажання і їхнє вдоволення.

     Запив –   5 днів ні за холодну воду. Він хворіє.Все перекладається на жінку…Три дні тверезі – а далі знову за те ж… Добрий.
Зупинив цей потік на деякий час  серцевий приступ.  А потім відновився. На користь деградації І тіла, і розуму.

       Можна сказати, людини не стало.
І її дійсно не стало.

    Але ми почали не про це. А про що? Про те, кого вважати добрим?

    Не стійкий чоловік. Був і залишився. Йому сказали  друзі по чарці – прикрикни на жінку, а то й стукни, нехай  тобою не керує. І він прийшов додому з  розбійними намірами. І зовсім  забув, що зі мною так не можна:  майже не став арештованим.

    Він захворів ще в 50 років.  Я – набагато пізніше. Лікувався  з сімейного бюджету. А мені поставив умову— живи зі своїх доходів. Відділився грішми – кожен сам собі. Я кожен рік лежала в лікарні –він ні копійки. А коли була на операції, мене нікому було забрати додому—пив до посиніння. Тверезий – ніби добрий, але собі на умі. Виношує свої корисливі плани.

    З цього часу я за свого чоловіка його не вважала. Тримала спокій в домі – і тільки.
І рятувати в останні дні його життя не бажала.
Цей пристосуванец у п;янім настрої  наносив образи тій жінці, яка йому подарувала 20 років життя після смертельного інфаркту.

   Пройшло життя. Поганих згадок більше, чим добрих.Я ніколи не була за його спиною, конфлікти – на мені, бо він прикрикнути не може, як вийти з безгрошів;я, шукаю спосіб я, а зачасту і приводжу в практику.
      Він на себе багато чого не брав…

Говорити про мінуси можна багато.
А які були плюси? Вмілі руки. Податливість.Його можна було примусити  щось робити. Якби не це, то  він в домі не був би потрібен. Також, в  деякий час в нього був більший дохід, чим в мене. А треба ж було дітей піднімати…  Був довгий період, коли він сидів у мене на шиї.  Різне було. Ось тільки при чому тут: Ваня – добра людина?
 Конфлікти створювались вдома, а   на людях – він  усміхнений, лагідний, улесливий…
Добрий дідусь. Земля йому пухом!
11.05. 2020 р.