Хоча і розійшлись дороги наші,
Але, проте, ні крихти не жалію,
Бо наші зустрічі були без фальші,
Вони мене до цього часу гріють.
Згадай, як ми при місяці з тобою,
Про все на світі миттю забували.
А пам’ятаєш? В лісі ми зимою
До ночі, майже, проліски шукали.
Там місячна доріжка нам світила,
Щоб ми не заблукали, все ж ,раптово.
І хоч мороз проймав і руки, й тіло,
Додому ми потрапили не скоро...
В житті з тих пір пройшло багато років,
Але той день не в змозі я забути.,
І буду пам’ятати це аж доки,
На цьому світі буду я ще жити.
Доки буду жити
© Copyright: Вера Кириченко 2, 2020
Свидетельство о публикации №220052500632
Свидетельство о публикации №220052500632
Рецензии