Ми накурилися повітрям
І оп'яніли від життя.
Лежали долі, як квіти,
Що хтось зірвав їх дарма
Ми чули голос із тиші
І бачили страх в пітьмі;
Ми падали усе вище
У теє небо в вогні.
Вогонь нас всіх заморозив,
А холод неба зігрів.
І впали вниз наші сльози,
Як дощ, туман із брехні.
І ті, хто бачать, не бачать,
І тим, хто чує, не чуть,
Як десь там хтось тихо плаче,
Бо він не може забуть
Те, що не можна забути,
Те, що змінило усе;
Його нікому не чути,
Геть вітер плач той несе.
Ми накурилися повітрям
І оп'яніли від води.
Й навіки стер долі вітер
Наші маленькі сліди...
Сухий плач
© Copyright: Эльсон Свифт, 2020
Свидетельство о публикации №220053100991
Свидетельство о публикации №220053100991
Рецензии