История одной чашки
Жила собі звичайнісінька чашка. Насправді, вона була надзвичайна. Мала повне право вважати себе такою.
У її господині була ціла купа та ще на додаток маленька купка різних чашок. Але саме ця у дівчини була найулюбленішою.
"І що вона в тобі знайшла? Чашка як чашка, ані блиску, ані лиску. Як така простачка змогла стати улюбленицею?", - обурювалися інші чашки, що стояли у шафці без дії.
А й справді, що в ній такого? Простенька біла чашечка з намальованим серцем, малюнок вже почав стиратися. Не те, що інші - новенькі та чепурненькі красуні.
Червоні, сріблясті, помаранчеві, рожеві, з золотавою облямівкою, з намальованими букетами, шовковисті на дотик або з рел'єфом - яких тільки чашок у дівчини не було. Та вона обрала одну - стареньку та страшненьку.
Мабуть, у кожної людини є така одна "своя" чашка. Чашка-душа, чашка-спогад про щось особливе.
Дівчина розмовляла з цією чашечкою, наче та була її найближчою подружкою. Шепотіла про потаємне, ділилася своїм сумом та радощами. Чашка слухала уважно. Таке собі мовчазне розуміння.
Коли господиня наливала запашну каву, чашці ставало тепло. Коли ж торкаласся губами, їй було лоскотно та одночасно приємно, наче це був поцілунок.
Чому все ж таки дівчина серед усього розмаїття обрала таку непримітну чашечку? Мабуть, через те, що подарував її коханий. Даруючи, він зізнався в почуттях.
В той день вони зустрілися пізно ввечорі, він шукав по дорозі якийсь подарунок. Випадково хлопець побачив цю чашку, що одиноко очікувала на полиці магазину. У неї навіть не було коробки. Касир довго шукав ціну. Це була майже безцінна річ.
З тієї чашки дівчина відчула себе щасливою. Сумуючи, коли не бачились, вона проводила пальцями по її нерівностям та шорсткостям, уявляючи, що доторкається до хлопця.
Здавалося: щастя триватиме вічно, адже вони знайшли один одного. Та інколи шляхи людей розходяться. Він пішов, бо насправді завжди хотів бути вільним. Його бентежила відповідальність. Необхідність особистої свободи виявилася сильнішою за почуття. Так буває. Він зробив свій вибір.
Він просто написав: "Я йду від тебе. Прощавай". Ні пояснень, ні пробачень. За хвилину до повідомлення вона, радісна й замріяна, наливала собі каву в улюблену чашечку. Коли прочитала слова, яких боялася більше за все, в неї затремтіли руки. Чашка впала й розбилася вщент - як і серце дівчини.
Інші чашки зраділи: нарешті позбавилися конкурентки, тепер господиня зверне на них увагу, ось і прийшов їх зоряний час.
А наша чашечка тужила разом з дівчиною, як і має співчувати близька подруга.
Дівчина зібрала уламки, але не викинула їх (хоча мала б, аби позбутися спогадів). Склеїла та поставила на видному місці. Продовжувала розмовляти з чашкою, ділитися болем.
Першим часом вона не могла й думати про те, щоб випити кави з інших чашок. Так само й не хотілося їй поринути у вир нових стосунків.
З часом молодість взяла верх над сумом. Вона обрала іншу чашку, знову потроху почала бавити себе кавою та знайомитися. Але нікого вона не змогла покохати, як і не з'явилося нової фаворитки. Увесь час вона дивилася на стару чашку, спілкувалася з нею та пригадувала кохання.
Одного дня вона знайде свою людину. Життя триває. А чашка... Вона завжди буде залишатися спогадом про нездійсненне...
Свидетельство о публикации №220060201321