Дневник западного укро-националиста, агронома

На фото из Википедии из того же места, в дневнике, Мизоч на Волыни, того же времени ,о таких же жертвах немцев и украинцев - националистов

Поместил в раздел "история и политика", хотя может быть следовало бы поместить в раздел "ужасы"

Документ из многотомного собрания документов  канадского украино-польского ученого Виктора Полищука относящихся к  украинским националистам , в основном бандеровцам  или их соратник, поклонникам, единомышленникам

Подлинный, архивный дневник одного агронома  с Волыни, Западная Украина
Заголовок на польском , текст на западно-украинском, оригинала, агронома
"ровер" на галичано-украинском - велосипед, "куля" - пуля

Видно, что агроном - довольно образованный господин

В целом , должно быть понятно без перевода
Тем кто затрудняется и хочется не в целом, а подробнее - Яндекс- или Гугл- в помощь

Публикую для иллюстрации архивных источников Виктора Полищука в его работах ,публикуемых здесь в моих переводах, о его собрании архивных документов
Форматирование - легкое, для удбства чтения - моё
 
См "Правовая и политическая оценка ОУН и УПА
http://proza.ru/2020/06/06/972
См. "Гора родила мышь, бандеровскую"
http://proza.ru/2020/06/06/1422

Dokument nr 62. Z pami;tnika agronoma z Dermania o udziale policji ukrai;skiej w rozstrzeliwaniu ;yd;w w Mizoczu na Wqlyniu. ;r;d;o: DARO, f. R-30, op. 2, spr. 83, kk. 10-12 (Dziennik agronoma ze wsi Derma;).

   13.Х.42 р. Тринадцятого жовтня сорок другого року - це день,який буде на довгі роки пам'ятним, це страшний день, для тих, які загинуть, велика катастрофа прийшла на один з арійських народів - жидів. По інших містах це відбувалося раніше і не так жорстоко (...)* В Рівному в більшості згонили до купи, бо жиди ще не вірили в таке, менш втікали, а в Мізочі вже менше вдалось загнати, а більше вбити на місці. (...)*

   З поблизьких осель вже вночі було чути голосне і часте співання крісів, а також трівожне ахкання бравнінгів. Я чув це лише вже рано. Вийшов в садок і відразу в уш| внеслось раз-пораз трах, трах, вибух (...)* Відразу я дізнався, в чім річ. Дочекався того .... дня, щоб побачити як будуть купатися трупи в своїй крові.

   Вийшов на вулицю. По селі вже вихром літала чутка, говірка: "б'ють жидів в Мізочі". Говорять, що в місто саме не пускають, все окружене (...)*
Я не зіваю, біжу додому, снідаю, на ровер і в Мізоч. Виїхав з поля, зразу побачив в стороні міста клубки чорного диму. Доїхавши на могилу, повертаю на Мизочик: звідти буде видно краще.

   Побувши трохи у Вівді, їду в Мізоч, бо видно, що пожар набірає все більшого вогню. Все місто закриває чорна хмара диму. Нарешті я вже близько Мізоча, на передмісті)4якраз біля вітряка, звідки місто як на долоні. Там з того моря огню доноситься страшне.... мичання, страшний крик покриває те зубате полум'я, яке з секундою набирає більшого обсягу, бо дивись там ще горить, а в другому місці, де найбільше скупчення жидівських халабуд, знову вибухає ... вогню і так єднається полум'я з полум'ям в один великий широкий і страшний стовпі. Все місто в огні, чорна хмара з смердячого диму закриває небо, часто стріляння .... душу, а крик і стогін конаючих жидів накликує ще більшої енергії до пімсти (...)*

   Одне тривожаться люде, щоб не пострадало село, яке вже от-от і обів'ється сердитим полум'ям, але завдяки добрій і численній стражі село врятували. Покидаю я ту жахливу картину і їду домів. Виїзжаю на.... дивлюсь перейшла дорогу жидівка з дитиною.
1        2
   Я став, дивлюсь, що ж робити. Дай кріса, зараз .... і.... трупом. Пішла в поле в напрямку Озерка. Іду далі, аж зустрічаю шуцмана і кажу, що там і там жидівка. Кличе мене, щоб показав, і ми поїхали. Наздогнали, і він до неї, що|> ішла в ...
   . Тоді ударив два рази люхвою в грудь і вона впала, а тоді дитя три рази .... над її головою і ми поїхали кожен своєю дорогою. По дорозі стрічаю багато людей, які з заціквленням ідуть додивитись.

   Пополудні я виїхав'знову. Огонь пригас, лише догоряють останки .... Під'їзжаю на кінепь Дерманської улиці, приєднуюсь до гурту людей, які про щось говорили. Дивлюсь на.... згарище вже зблизька. Бачу порозкидані трупи на березі над річкою і чути ще часто сиріляння. Це десь вибіжить із схованки жид, так його положать. Говорять, що на. торговельному пляцу сидять всі ті, що зігнали живими, чекають виданої смерті. Над ... всіх попроваджено на страту на заготівлене місце в сосник за фабрикою (...)*

   Починають очищати будинки, які ще не згоріли. Не одна баба обливається потом, несучи на плечах хуру різного жидівського шмаття. Так в пеклі, де конають жиди, християни бачать рай. Ще ворушить членами свого тіла, а мужик вже стягає з нього
лахміття і залишає голого буде мати не довго пам'ятку з погрому жидів, не один розживеться добром набраним.
   З під язикуватого полум'я горячого вогню спід сердитих куль, які гадиною свистять над головою, витягають шмаття. Не зважаючи чи потрібне, чи ні, чи варто його нести, беруть все. Прийшов час .... молодечі душі. Хоч це не з нашої сторони, розпорядок від німців, але проте вони не б'ють, лише заставляють українців-шуцманів. І українець вже благав того багато років, щоб вилляти своє завзяття на душі відвічних ворогів-жидів. І настав той час, запалав огонь розплати, українці показують свою завзятість на жидах. Нема пощади, нема розбору над молодим чи старим, нема змилування над благаючими (...)* Все це байдуже, він висилає кулю йому межі очі (...)*

   Жиди конають в предсмертній пропасниці, сотки трупів валяються по дорозі, зхожі на щось страшне, невимовне. Находяться і втікачі, але їх куля догонить і валить на місці. Багато, багато втекло, багато вбили на місці, а багато зігнано на "рунк смертний". Вчора ще жили, кінчали Гето, а сьогодні все стоїть смертями (...)*

   На все прийшов кінець. Настала розправа над ворогами Європи, але ще не на всіх. Надивившись на все, вертаю вечером домів. Приїзджає і тато з фірою .... Пообідати, погодувати коні, а на ніч треба їхати знову (...)* Темна ніч покриває згарища, руїни й голих, пообдираних трупів.
14.Х.42. Свята Покрова (...)*

   Ранком поїхав у Мізоч, по дорозі догонив друзів, які також йдуть подивитись. Я вже пішов разом з ними. Йдем понад річкою берегами. Підходим до містечка до краю міста. Лежить над річкою старший закривавлений труп жидівки. Боса, одяг весь окровавлений.
Відкинувши руки в сторону, лицем припала до Жахлива картина кидається в очі (...)*

   Але зламлюєш вагання і знову з погордою дивишся на це, як переможник (...)* На улиці міста пусто, нема ні живого духа, лише часом пролетить мотоциклом жандарм.

  Я завертаю назад і через садик добираюсь в село на улицю (...)* На рідний спокійний Дермань, над яким лунає святочна хвиля. Вже пополудні, збираюся їхати в гостину. Поїхав. Приїзжаю, не застав нікого, лише квартиранта Кузьму Мемцера, який щойно також прибув з Мизоча. Потім прийшов гайовий Мазюк з жінкою, Іван Павлович з лісництва і хатні всі. Розпочалась гостина..