Про д да Юхима

Батько, якось мені розповідав про діда Юхима. У той час, про який я маю розповісти, багато чого було по-іншому. По-перше, люди були добріші. По-друге, співали зрозумілі пісні. І дід Юхим ще парубкував. Тобто, тоді – зовсім ще не дід, але ж наша розповідь про діда, то хай уже буде дід…
 Років, мабуть під сорок йому було, та після війни з німцями він все ще від неї не міг оговтатися, хоча Гагарін тільки-но повернувся з космосу, дівчата вперше з’явилися у капронових панчішках на танцях, перший телевізор у селі… Тобто, було на що реагувати.
Та дід Юхим працював на тракторі і бухав. Жив із сестрою своєю Ганею, а батьки померли ще напочатку війни. Дід тоді вже був танкістом і бився з ворогом на фронті. Ганя сама їх і поховала, і хрести встановила.
Колись вона була заміжня, та чоловіка вбили на другий день війни. Інші чоловіки її не цікавили. З дідом Юхимом жили душа в душу. Дід бухав, але ніколи не втрачав розуму. Хоч і невеличкий на зріст, – десь до метра сімдесяти, – вагою не більше шістдесяти п’яти кілограмів, але повагою користувався неабиякою.
 Якось парубки затіяли змагання, хто більше підніме ваги.
 Дід Юхим (нагадуємо, – тоді ще не дід) підняв… передок трактора «Беларусь». «Ого!» – скаже той, хто розуміє. А той, хто не розуміе, може, промовчить, або ляпне яку дурню, хоч ховай вуха. Четверо здоровених сільських парубків цього зробити не змогли.
 Це вже аж по тому ми дізналися, що Юхим був засипаний землею від вибуху снаряду і втратив свідомість. Коли повернув її, почав вибиратися з цієї випадкової могили. Скільки часу тривала ця мандрівка – невідомо, але в діда щось, певно, луснуло в голові і пропала межа фізичної сили. За сто грамів піднімав мотоцикли, свиней, биків і перейшов на трактори за півлітра. Десь років через десять спробував підняти гусеничний трактор. Надірвався і помер…