Земля и Кобзарь

Він заглядатиме за небокрай,
де рідний і далекий край,
та із степів південних не видать,
тут злигодні, та є небесна рать.

Ця рать Тараса не покине,
коли вже край, то дає силу,
де холод, жар і степові вітри,
далекий шлях до рідної землі.

Не муштра більше дошкуляла,
а заборона ота катувала:
писати й малювати – зась,
в цьому душа і весь Тарас.

Та все ж серед життєвої борні
були малюнки і вірші,
коли знаходив він папір
із захалявною книжкою в двір.

А ще степи, де вітер колихав
високі трави, він згадав
та не казахський степ, а вдалині
степ України, в пам’яті – хати.

Земля така, як і твоя,
що народила всіх й сповила
Тараса й рід, життєві береги,
життя із нею до снаги.

У спогадах до нього приходили
всі серцю дорогі і милі,
з землі та із небесної височини
приходили до нього в сни.

Лиш вітер степовий це знав,
печалі звіював і забирав,
і поглинала їх земля,
твори, Тарасе, вічності слова.

Вони такії як земля,
у снах і спогадах прийшла,
і будуть вічності слова
у віршах і поемах Кобзаря.

10.07.2020-12.07.2020
Світлина із інтернету.
“Всюди один. Свіча на вітрі” – вистава
Національного академічного театру
імені Лесі Українки, червень 2018, Київ.