о девочке в берете и самый вкусным кофе

я не знаю кто «тасует» наши встречи,
все события уж точно не спроста,
я навсегда запомню девочку в берете,
которую когда-то повстречал...

в одну «прекрасну» мить ти розумієш, що усе перетворюється у спогади. деякі події ми пам’ятаємо досить яскраво, інші не дуже...але є особливі...ті...що спроможні змінити тебе самого...твої погляди, мрії , посмішку, думки і як виявилось - перевернути усе з ніг на голову і навпаки. є спогади, котрі не зважаючи ні на що, наповнені абосолютними почуттями...абсолютним натхненням...абсолютним коханням...абсолютним розчаруванням і абсолютним бажанням...є спогади котрі немов машина часу, переносять тебе у казку автрор котрої невідомий, але головні герої назавжди у твоїй пам’яті. особисто я, яскраво запам’ятовую значимі для мене події...запамятовую числа у календарі...впадаю у деталізацію всього, що мене надихає і зворушує...я звикаю до людей і відкриваю серце...божевільна звичка...здавалося б, деяки спогади крім розпачу, болі, розчарування та жалю - нічого не викликають. їм би давно викарбувати єпітафію у своїй пам’яті та відпустити. накшталт «двічі сердце не відчує»...але пам’ять, зрадницька штука...моя так точно...я пам’ятаю усе, що варто пам’ятати і рівно на стільки ж варто забути...один з таких спогадів, що викликає квінтесенцією почуттів і змушує мене десь розчулитись, а десь розгніватись - про дівчину у синьому береті...її чаруюча посмішка...легкий але такий глибокий погляд...її манери і жива, вражаюча міміка не могла залишити мене байдужим...а вона сама того не підозрюючи, змогла дістатись мого серця та навпростець відкрити душу...а в голові постійно: мені не вистачить часу вгледітися у її красу...мені не вистачить слів описати свої почуття...мені не вистачить емоцій щоб відчути її...мені не вистачить життя щоб пізнати її...її, котра не зважала на дрібниці, її, для котрої не існувало перешкод, її, що завжди надихала на подвиги, її, що була немов восьмим чудом цього дивного всесвіту і здавалося, що сам Господь хотів щоб ми зустрілися...хоча не впевнений, що саме він...

....продовження у коментах ;

...вона була складна у своїй простоті...вона була зворушлива та невразлива...вона була тендітна і по особливому стійка...вона була чуттєва і дуже емоційна...вона була віддана своїм мріям та амбіціям, але зраджувала своїм найсильнішим бажанням...вона, як ніхто інший була уважна до усіх сказаних слів та будь яких обіцянок...вона скептично відносилася до почуттів, тому, намагалася ніколи не звикати, а тим паче не прив’язувати себе та своє життя до несподіванок та сюрпризів...у неї завжди був чіткий план та щільний графік...тому наша зустріч була несподіванкою та колапсом в одночас для обох...тепер безсумнівну, це був справжній «глюк у матриці», а ні Нео а ні Морфіус - безсильні...я не знаю напевне скільки буде жити цей спогад, але я точно знаю на скільки він важливий...у ньому є все і навіть більше...чи цей спогад про любов?...- він про дівчини у синьому береті з найсмачнішою кавою у світі...

P.S. Если бы любовь была такая же на вкус и по крепости как ее кофе ; - в мире не осталось бы несчастных и одиноких людей...;;

Metaform - Secretly Alone - просто хороша я песня;