Янгол життя та смертi Глава 2

Глава 2 Висадка на планету і перше знайомство

Серед купи сміття та уламків наближаюсь до Німфеї. Поки летіла, передала команду на лінкор, щоб прибрали уламки у мою відсутність. На дальній орбіті Німфеї багато супутників, але всі вони інертні. На нижній орбіті чисто. Навіть якщо тут і було щось, то скоріш за все, воно вже впало на планету або згоріло в атмосфері. Місцеві супутники на мене не реагують. Поки зонди обшукують поверхню з орбіти, лінкор складає мапу. Все ж таки на поверхні є цивілізація, проте її рівень десь ближче до середньовічна. Люди, напівлюди, коні, повозки, будівлі у більшості з каміння та дерева, і не вище другого поверху. У великих містах є будівлі по 3 - 4 поверхи, але вони поодинокі.

В цілому я була задоволена таким збігом обставин, оскільки мій рівень знать та технологій вище за місцевий. Головне тепер, не показувати це всім підряд. Більшість міських стін та міські брами побудовані в одному дизайні. Міські стіни по 12 метрів заввишки, з металобетонну, гладенькі, як шкіра немовля. Міські брами по 4 метри у висоту, 8 метрів у ширину і пів-метра у товщину. Такі самі брами, як на моєму кораблі у шлюзах, чи у коридорах...

Виходячи з цього можна зробити висновок, що або планетою керує лише одна цивілізація, та сама, що побудувала лінкор, або істоти що живуть тут користуються спадком покинутої цивілізації, що охоплювала всю планету.

В цілому на планеті було 5 придатних для життя материків. Найбільший з них виглядав як метелик і займав площу як Євразія та Африка разом. З іншої сторони планети було 4, приблизно однакові, материки розміром з Австралію, що утворювали собою вертикальний зигзаг. Два з них на півдні дуже близько один до одного, один в середині - вулканічний, і один на півночі. На полюсах, як і на землі було скопичення льоду. Материк [Метелик] розділений на 4 частини хрестоподібною гірською грядою, висота якої перевищує 10 км над рівнем моря. Звісно, в середині материка є багато інших гір, але вони значно менші. З північної сторони теж є гірська гряда, що розділяє материк з льодовиком. З інших сторін материк [Метелик] омивають океани.

Враховуючи рівень розвитку цивілізації, наврядше місцеві знають, що таке компьютер. Отже, аби не привертати увагу, краще обрати якусь покинуту станцію подалі від людей. Серед можливих варіантів, я обрала місце на півночі.

Там де центральна гряда перетинається з північною є доволі великий ліс. З півдня він оточений парканом у вигляді двох чвертькіл, таким самим, як і міськи стіни. З південної сторони лісу, є маленькі міста, по одному з кожної сторони центральної гряди, а на північ веде дорога через ліс. В середині лісу, у північній гряді є брама, що веде в середину гори. Навколо брами вільна, рівна площа розміром з квадратний кілометр, оточена міським парканом. Гадаю тут можна приземлитися.

Політ пройшов нормально. Вийшла з гіперпростору в метрі над землею поряд з входом у гору. Біля брами є двері поменьше. Два метри в ширину і чотири в висоту. Біля двері під металевою кришкою сенсорна панель з гніздом для персональної картки та сканером ДНК. Вставила картку і притулила руку до панелі. Дивно, але працює. На панелі засвітився зелений напис ;Авторизовано; і двері відкрились.

Вмикаю ліхтарик і йду всередину. Навколо білі стіни. Через короткий коридор знову двері. На стіні збоку ще одна панель, але тут нічого робити вже не треба. На чорній панелі жовтим кольором повідомлення ;Зачекайте, рівень 0 розконсервовується!;. Через деякий час двері відкрилися.

Так потроху рівень за рівнем, комплекс впустив мене у свої двері. Порівняно з лінкором комплекс доволі маленький:

0 рівень - вихід на поверхню. з'їзд у тунель.
1 рівень - сховища. Тунелі у інші комплекси.
2 рівень - медичний блок.
3 рівень - житловий блок.
4 рівень - адміністративний.
5 рівень - перехід у технічні приміщення (сервера, генератори, технічні тунелі, тощо).

Заходячи у ліфт підключилась до місцевого компьютера. Згідно технічного опису, це станція дальнього зв'язку [Кошача нора]. Враховуючи розташування, назва - те що треба. В цілому, діагностика показала жахливий стан. Віддала відповідні команди на запуск генератора та початок відновлювальних робіт. Гору пронзило важким гулом. Вода з північного льодовитого океану потекла по каскаду з коліс, кожне з яких обертає свій генератор. Такий каскад тягнеться на кілька кілометрів, а потім вода стікає в окремий комплекс, де під дією тепла від лави, вода випаровується у атмосферу.

Добре, що станція і гори витримали запуск. Спустилася на адміністративний рівень. Тут лише ліфт, сходи і одна кімната. В середині кімнати великий екран на стіні, сенсорний стіл і кілька крісел. Усе вкрито білою тканиною. Я зняла рюкзак, склала тканину на краю стола. Вставила свою картку. Насправді можна використовувати радіозв'язок для спілкування з комп'ютером на базі, але це втомлює, до того ж, воно має свої обмеження.

Відновлення станції зайняло кілька діб. Відреставровані зовнішні антени, замінене деяке обладнання і кабелі, встановлено зв'язок з кораблем, оновлено програмне забезпечення, виявлено кілька проблем, але про них пізніше.

За час реставрації і модернізації я вивчала місцевий інформаційний архів. Якщо коротко, 20 тисяч років тому місцева цивілізація, охоплюючи всю планету Німфею, тихенько і мирно собі розвивалась. Вони займали лише одну планету, і прогнозуючи проблему перенаселення, вирішили пошукати інші придатні для життя планети. Але їм не пощастило. Вони нарвалися на ворожу космічну націю. Не маючи реального бойового досвіду, вони швидко втратили свої позиції. Ворожа нація скинула на Німфею біологічну зброю, яка мала вбити всі живі істоти на планеті, але ця зброя діяла не миттєво, а через деякий час, наче хвороба. Оскільки люди підставили власну планету, то план великого переселення запустили раніше запланованого часу. Для цього були відібрані люди, які ще не встигли заразитися, завантажені на 16 ковчегів і полетіли куди очі бачать, подалі від ворога. Так, колись давно, була заселена Земля.

Ті, хто залишився, розділилися на три групи. У меншості були деякі здорові люди, які залишись керувати планетою, або з моральних причин. Середня група - це загиблі від вірусу. І найбільша група - це заражені від вірусу, що не померли, але зазнали мутацій різного ступеня важкості. Схожа ситуація була і серед звірів. Таким чином з'явилося багато нових рас звіролюдей, птахолюдей, риболюдей та багато нових видів звірів, які потім стали легендами фентезійних історій. Через деякий час, вороги висадилися на планету, зруйнували всі великі міста і більшість малих, але отримали опір від партизанського руху і були знищені.

На цьому війна скінчилася. Вірус було зупинено, але мутації, яких зазнали люди, не мали зворотнього ходу. З часом люди, які не хворіли - вимерли і Німфея залишилась без керівництва. Система влади Німфеї була схожа на військову, але замість звань виступали ранги і рівні, що позначалися цифрами. Чим меньше цифра тим меньше обмежень і більше влади. Мій нульовий рівень в експедиції відповідає нульовому рівню у системі влади планети. Отже, за відсутності конкурентів, я можу оголосити себе головою правління Німфеї,.. але не буду,.. бо не хочу... Я взагалі байдужа до влади.

Гарною новиною було те, що я змогла зібрати більшу частину необхідної інформації, а поганою - я гадки не маю, де шукати тих обдарованих, що напали на Німфею. Можливо треба пошукати в базах даних інших комплексів на планеті. Згідно записів, кожний комплекс на початку війни отримав команду про перехід в автономний режим та самоконсервацію. Тому я відправила команду по відновленню роботи комунікацій, туннелей та комплексів, але на це потрібен деякий час... Можливо кілька років... Я не поспішаю.

Минуло кілька діб. За цей час, біля зовнішньої брами, тієї, що у паркані навколо площи, кілька разів зупинялись каравани на ніч. Мабуть ніхто не знає, але над брамою є потаємна відеокамера, через яку я їх не тільки бачила, а і навіть чула. Місцева мова схожа на суржик. В одному реченні можуть бути слова із зовсім різних, знайомих мені мов. Деякі місцеві жителі зовні схожі на людей, як я, а дехто має звірячі вуха чи хвіст, чи все одразу. В когось руки вкриті звірячим хутром.

Більшість звіроподібних людей мають чорні ошийники. Дехто прив'язаний кайданами або сидить у клітці. Але всі вони не мають нормального одягу і прикриваються лиже мішковидною тканиною з діркою всередині для голови. Люди без ошийників одягнуті у звичайний дорогий одяг, або носить металеві обладунки і мечі. Скоріш за все, це раби, господарі і охоронці. Дивлячись на це, мені стало якось сумно, але такий склад речей наврядше з'явився сьогодні чи вчора, тож і змінити щось буде важко.

Ввечері біля брами зупинився черговий караван. Декого я вже бачу не вперше. Вони, як завжди, поставили повозки біля стіни, розвели вогнище, повечеряли і збирались спати, але на них напали бандити. Зазвичай, охорона каравану могла з ними впоратись, але на цей раз бандитів було набагато більше.

У цей час, я була на адміністративному рівні і моніторила стан ремонтних робіт. У край камери потрапила дівчинка років десяти прив'язана ланцюгом до повозки. Вона стояла і трусилась, ледве тримаючи маленький іржавий меч обома руками і щось шепотіла під ніс, схоже на молитву. Якщо все піде кепсько, вона не зможе втекти. Я понеслася нагору. Від брами у горі до брами у стіні близько кілометра, але я не зі слабких. Я миттю пробігла відстань, стрибнула через дванадцяти метрову стіну і приземлилася на гілку дерева. Ситуація майже критична. Караван перебито, а двоє бандитів вже оточили дівчину, яку я хотіла врятувати.

Я метнула сюрікен у того, що був позаду дівчини, але здається, він все ж таки подряпав спину дівчині. Вона відволіклася на те, що було позаду і другий бандит вдарив її мечем у живіт. Я стрибнула з гілки прямо на бандита, вдаривши його мечем. Бандит відлетів у бік, а я зловила падаючу дівчину і поклала на землю. Рана глибока. Здається в її тілі є наніти, але їх замало. Випустила з руки нанітовий туман, що полетів у її рану. Жити буде і добре. Потрібно розібратися з іншими бандитами. Здається від каравану залишились лише повозки та вантаж, а отже можна не перебирати де свої, а де чужі. Почну з найближчого бандита, що помітив мене між повозками. А я так спокійно там сиділа...

Рубаю мечами, пінаю ногами. Одного, другого, третього, тіла летять у натовп. За потреби, миттю міняю хват мечей і б'ю тих що позаду не озираючись. Вони не знають, що я бачу їх і всю галявину через камеру над брамою. Всього кілька хвилин і більше сотні бандитів порублені на фарш. Я не стала користуватись пістолетами, оскільки у лісі можуть знаходитись іще люди. Будемо дотримуватись тиші.

Що ж, я хотіла отримати зразки ДНК місцевих жителів. Тепер генного матеріалу навалом. Витерла з мечей кров і сховала їх у ножни вшиті у штани. Тепер повернемось до дівчини. Її кровотечу наніти зупинили і вже прийнялися до відновлення тканин. Дівчина слабка, тож їй точно знадобиться кілька годин для відновлення.

Тепер приведемо тут все до ладу. Довелося підняти браму і завести повозки з кіньми у середину. Тіла перенесла у сховище. Усіх роздягнула, оглянула, взяла зразки ДНК і розібрала у кривавий фарш, який потім вилила у місцевий водоспад. Звісно, всіх нанитів у тілах я забрала собі. Після оновлення, вони придатні для повторного використання, тож більшість з них я подарувала нашій жертві бандитського терору, ну тобто, дівчині, яку я врятувала.

Серед трофеїв було багато зброї, броні, одягу та грошей, але найцінніше що я знайшла, це чип великого об'ему. Зовні він схожий на мою персональну картку, тільки довший (до 30 см у довжину), із такою ж зіркою на великій стороні, як і мій медальон. Оскільки станція була відрізана від інших вузлів, то її данні застарілі, приблизно, на 15 тис років, а завдяки інформації з цього чипу, я змогла актуалізувати місцеву базу даних і свою власну. Всередині чипу зберігалася інформація про територіальний поділ, актуальні і історичні карти, а головне - про всіх жителів планети, їх належність до різних релігій, гільдій, сімейний стан, родинні дерева, соціальний статус, зареєстровані здібності, рівень і ранг впливу, ДНК відбиток, раса, характер мутацій, і багато інших параметрів.

Звісно я відмітила у базі всіх, хто загинув. Розсортувала їхні чипи за професіями: бандити, охоронці, купці, раби і один священик ордену хранителів, який і був господарем інформаційного чипу.

Від масового вбивства не залишилось і сліду, а тим часом наша гостя прийшла до тями...