157

Степан Нагорняк
Голод Як Пружина Затягує В Рутину
Темна Ізьба Відкрилась Людина Втому Загубилась...

Божественно Жінка Востала У Світ
Похотливими Ізгібами Красиво Впала У Гріх...

Медову Чашу Спиваю Над Вечірньою Луною
Карму Освіщаю Людською Невиносимою Тоскою...

Гординю Прямо Зустрічаю
Хоча Сам Неуклюжо Хромаю
Но Ветки Ці Легко Ломаю...

Самообманом Обмотався І Потерявся
Ангел В Лодоньку Надію Вклав
І Полосу Світлу Ніжно Проклав...

Серце Цвіте Ветки Чарівності Плете
Фундамент Отчаянния В Голові Пливе
Гірькота До Потолка Веде...

Змирився З Уставшою Душою
Пепел Роскидую На Перехрестках Долі
Дух Мов Воробей Хоче Вирватись Із Клітки
Роспротерти Крила Над Землею
Упаде Монета Перемін
Розцвіте Дерево Предсказуємих Змін
Квітка Лепестки Свої Простягне
Душа Моя Вічний Спокій Обрите....


© Copyright: Степан Нагорняк, 2020
Свидетельство о публикации №220072601459
Список читателей / Версия для печати / Разместить анонс / Заявить о нарушении
Другие произведения автора Степан Нагорняк
Рецензии
Написать рецензию
Другие произведения автора Степан Нагорняк