Хрюзантема

 .    Хрюзантема ХрюзантемаХрюзантема  Їздив  оце у базар вчора. Городину возив у область ранню. Ну капустонька у мене в цьому році та ще й огірочки гарбузові сини й дочки. То її сестру рапсову прямо з городу на місці КАМАЗомбудою люди з Білої Церкви закупили. У саму Київстолицю перед мерськую світлицю повезуть сказали.  А от з огірочками цього разу трохи неув`язочка трапилася. Й вибрав слава Богу немаленько в руках до базару по автобусах пупа доперти не вистачить машиною треба однозначно а закуплювачів геть катма. Отож почекав їх аж до пізнього вечора а рановранці увіткнув ті огірочки лантухами в саме сідало свого „москвича” рідного й рвонув. Повезло мені тоді. У дорозі ніяка курва в ременяках не чіплялася й на самому базарі за годину все гуртом якимсь дядькам примороженим з СуперМАЗомбудою впарив. Чорняві такі мов циганва але геть не ромале без чавели. Я ж циган добре знаю а як кому цікаво то можу коли треба й заматюкатися поїхньому. Хас... ні не буду тепер язика паскудити бо не об тім зараз мова суне. Ще колись почуєте ну як самі нарветесь звичайно. Коротше заплатили мені ті чорняві скільки сказав а жовтяки й кривундяки по мішках і не відбирали навіть.  Ну думаю що значить як од ранку повезе то вже так і довезе. Отож забрав я геть порожні лантушатка свої та й саме збираюся йти до „москвича” рідного аж тут один з дядьків вже геть обабіч смаглявої фізії сивий що до цього весь час мовчав  за двох говорив молодший   раптом і каже до мене таким несподівано тоненьким голоском  Ти мєнє не впізнайош? Якщо чесно ні відповідаю а сам придивляюся до того сивояя  смаглявого й голос його писклявий у голові мов на магнітофоні прокручую.  Мордяка геть незнайома а от вищання це євнушате начебто вже десь і чув. Коротше вцілому щось знайоме але щоб у деталях сплило то аж геть не пригадується. А він тоді мабуть щоб мені допомогти ще провищав питаннячком навідним А ти в Бендрівці скубентом бував? І ось тут я все й згадав. І голос цей індикоконя кастрованого і... закрутилися–завертілися у зворотній бік Коліщатка Часу мого... Тонкий голос чорний волос...   Й відмотали аж зодвадцять років. Таки був я студентом... І у Бендрівці бував. А чого жбо? Відправив нас туди  на початку третього курсу педагогічний інститут родимий колгоспу мать допомагать. Доспілі виногради ударно різати. Аж допоки весь врожаяку не зберемо. За Союзу таке часто траплялося. То тепер чував я що нинішні скубенти окрім Інтеренету та підмахування партєйними прапорами й ні за холодну воду. А ми тоді добре давали трудового жару по підшефних  виноградах. Виконували норму й на винограднику й поза пози як вже так набридне подекуди змінюючі. Отож з самого початку. Доставляли на місце автобусами. Майже годину в розхитаному бурхливим хвилями життя старезному ПАЗику їхати довелося. Ми з хлопцями часу на сухий кізяк не марнували. Й тому потайки від молоденької лаборантки що приставлена була з керівною метою у напівпрочинене віконце з цілком санітарними цілями по черзі відправляли на зустрічну смугу подавлені при посадці на отой віз безконячого покоління стиглі помідори. У кількості десятка зотри свіженьких давленців. Задля досягнення розтягнення задоволення від  самого процесу овочі відправлялися в політ поштучно. Звичайно якщо в них був хоч би частково збережений початковий твердий стан.  Різноманітний транспорт від вантажівки до селянського возу на резиновому ходу що рухався назустріч навряд чи був задоволений зіткненнями з тими червоними літунами й виліталінськими соколами. Бо в разі попадання до кабіни майже завжди зіштовхувалися вони місцями окремими саме в проміжку від лобика до лобка тіла водійського. Але жоден із лобико й лобко власників так і не висловив хоч би й клаксоном та хоч би й одну ноту протесту. Видко з цілковитим розумінням люди віднеслись диких скубентів з міста жбо повезли. А от матюкалися вже як... Так вони ж завжди чогось матюкаються биндюжникибо. А як відомо в цій справі один з них двох тричипрошитих чоботарів прокурених вартий... Коротше ще й дружніх вітальних промов дорогою не бракувало. А коли помідори зненацька скінчилися час у добрих і корисних справах летить швидкобо то розпалені трудовим подвигом руки наші одразу перейшли до ваблячих принад дівочих яких аж у добряче розколиханому стані навколо по автобусу було геть вдосталь. Їхали ж з педфакомбо. Повезло нам на свій ПАЗик й одразу аж всім трьом спізнитися. Доречи зізнаюсь аж чистосердечно доступу до лаборанчиних телес таки не було. Поважали як владу вона жбо була при виконанні. Та керівничка все одно надулася мов корівка недоєна. Не прийшов дояр холерабо. Коротше отак з дівочим вереском і ляпасами по руках та побіляподекуди й сміхомусміхом взаємноприємним і заїхали на територію Бендрівського трудового табору.  Поселили нас в хлопчачому бараці а потім й наситили в їдальні перлами добірними від Сімейства Злаків із французькими битками Цицекопите. Що на всю притаману їм неживу пись розляглися на тих перлах згори. А потім перекурили ми прийому їжі опісля то й полягали на свіжозаправлені нами ж