Про Друзiв

.
У людей мого психічного типу не буває багато друзів. Ні. Я не інтроверт, у яких друзів практично не буває. Я - по середині. У мене бувають друзі, але я маю їх дуже мало. За все життя я надбав друзів, яких можна перелічити на пальцях однієї руки. В дошкільні роки я мав двох друзів:Вітю і Петю, вони були моїми шкільними друзями також. З Петею я вчився в одному класі, Вітя був старшим на два класи. В школі до числа моїх друзів додався Ваня. З ним я сидів за однією партою з п'ятого по десятий клас. В Булоцерківському училищі номер 4 я подружився з хлопчиком з Монастирища Мишком Мельником. В інституті з Одексієм Оліферком та Сашею Сінчуком.

Дружба потребує постійного спілкування. Коли між друзями виникає відстань, дружба згасає. Тут нічого не поробиш, навіть між коханцями згасають почуття, коли між ними виникають просторово-часові бар'єри.

Зараз у мене залишився один справжній друг, який живе в ОРДЛО. Насправді, це трагедія для нього. Він- нормальна людина, яка силою обставин змушена жити серед того наброду, яка нині називається "народом Дамбаса". Що підтримує нашу дружбу? Сучасні комунікативні технології. Якбиїх не сварили, вони можуть кріпити дружбу.

Закінчу свій мікро-есей на мінорній ноті. Двоє з моїх друзів полетіли у Вирій. Одексій Оліферко в березні 2018, Лінченко Іван в березні 2020 року. Дуже сподіваюся, що їм там краще, ніж на нашій вар'ятській планеті.