Любов як мiфологема

Зима в Києві контрастна та повна несподіванок. Сніг, ожеледиця, раптове потепління, зміни в суспільстві та культурі.

Щось залишається стабільним, як подих та серцебиття. Щось примущує погляд завмерти, а душу - наповнитись світлом.
Відкриваючи двері славнозвісної та авторитетної Деміївської бібліотеки наприкінці грудня, відчуйте тепло та спокій. Ви вдома. Поряд з вами - століття радості та смутку, таємниць та яскравих відчуттів.
20 грудня 2014 року розпочалась виставка найкращих робіт Народного художника України, співця етніки та вправного колориста Марфи Тимченко. Можна сприймати цю подію як один з найяскравіших подарунків Святого Миколая, а можна розглянути її і в ширшому контексті - як ще одну ланку процесу відновлення нашої культурної ідентичності.
Україна - це лани з золотим спекотним сяйвом. Україна - це стрімкі та живі річки. Україна - це буяння рослинного світу та розмаїття тваринного. Наша батьківщина - це наша емоційність, стосунки, мислення, колір та ритм.
В епоху постмодернізму петриківський розпис "читається" як сповідь та побутовий роман водночас.
Олена Скицюк (донька художника) зі своєю "Світанковою памороззю" та Олена Кулик з еклектичною грою в українську версію індійської мандали зачаровують. Друге та третє покоління мисткинь глибоко занурюються в художню деталізацію, гостро відчувають композицію та лінію, стрімко реагують на нові тенденції, надають слов'янського розмаху холодній традиції езотеричного живопису.
Синій - колір спокою. На тлі ультрамарину ропочинають бурхливий танок квіти... Це космоцентрична робота Олени Скицюк "Сутінкова круговерть". Мимохіть виринають з несвідомого асоціації неба з ноосферою, а квіток - із птахою на ймення Душа.
Жовтий - це і сонце, і колосся, і каченята, і золотаво-величні зорі. Жовтий - це енергія нових тенденцій, яка пульсує вогнем та зернятами, пір'ям та куполами церков на переважній більшості представлених в екпозиції робіт мистецької династії. Особливе тепло та яскравість характеризують палаючу та крилату "Мадону" Марфи Тимченко, яка персоніфікує материнську любов, "перекладаючи" її на мови легких пташиних крил та соковитих ягід.
Роботи пані Тимченко вкрай динамічні. Здається, що все набуває руху та ритму, і вологі пелюстки розкриваються перед очима. Іскри літа поступаються вогкому серпанкові осені, а з-під хурделиці проступає парость весни. Ритм людських стосунків від першого погляду до створення міцної родини частково розчинений в поетиці сонцевороту. Кожна рослина приховує свою таємницю. Від пристрасно-мрійливого маку до чистих та романтичних волошок - рослинне царство стає літерою в космічній книзі кохання та життя.
Сонце стає умовним смисловим центром циклу робіт Тимченко. Цей геліоцентризм є посиланням на утопії про суспільну злагоду та досконалий світ, у якому природа та людина поєднані одвічним пульсом почуттів і знань.