Доля

Або iще однi канiкули в Українi

Судьба

Ещё одни каникулы в Украине

На украинском языке

Присвячується мамі

Посвящается маме

Розповідь-спогади

Рассказ-воспоминание

Вже три дні, як ми повернулися із відпустки. Зараз ніч, та я не можу заснути, все думки, думки, а очі чомусь стали вологими. В голові наче рій бджіл, які бажають перетворитися в слова, в розповідь.

***

Перевод с украинского языка

"Уже три дня, как мы вернулись из отпуска. Сейчас ночь, и я не могу заснуть, все мысли, мысли, а глаза почему-то стали влажными. В голове как будто рой пчёл, которые хотят превратиться в слова, в рассказ".

***

А мамі я обіцяла, приїду до Великого Новгорода і напишу в мій улюблений журнал «Жінка». Напишу про дуба, а точніше про два дуба.

Я в природі люблю дерева. Липи, дуби, каштани, горіхи. Вони такі сильні, такі величні.

Автомобіль проїхав об’їздну трасу Гомеля. Скоро кордон Білорусь - Україна. Знову якась тривога, щось турбує, пронизує все тіло, скоріше-б, скоріше-б на Вкраїну. Хочеться сказати робітнику в погонах «Добрий день» на чистій українській мові, та черга в три години пошкоджує настрій.

Коли мені було п’ятнадцять років, вказівка вчительки, потрапивши до моїх рук, а був урок історії, перерва, по темі проходили Великий Новгород, так і завмерла в моїх руках на Софії Hовгородській, а місцевий фотограф в ту мить і зробив фото.

Закінчила десять класів Новопразької середньої школи, поїхала до Києва здобувати освіту. Закінчила Київський технікум легкої промисловості МЛП СРСР. А далі по призначенню в місто Рязань, що за двісті кілометрів від Москви, а ні в який не Великий Новгород. А далі все трапилось само. В Рязані через пів року познайомилася з хлопцем, заміж позвав, погодилась, а виявилося, що він родом з Великого Новгорода. Так я їхала до себе на весілля…

От ми і на Вкраїні. Автомобільна черга залишилася далеко по заду. Летимо до мами. Вже зовсім мало кілометрів зосталося. Минула Чернігівська, Київська, Черкаська області, от і Кіровоградщина-Батьківщина. От ми і приїхали до мами.

Мама, коли не стало батька, переїхала в село Ясинуватка, Олександрійського району, Кіровоградської області, з селища мого дитинства Нової Праги. Мені й досі того жаль, здається, це почуття залишиться зі мною назавжди. Мама переїхала ближче до своєї старшої дочки, моєї сестри, та проживає окремо, незалежно.

Я знову тримаю в руках журнал «Жінка». Мамо, дай мені всі номери за цей рік. Читаю від першої сторінки до останньої, перечитую по декілька разів, мова входить в мене стрімким потоком. Через тиждень починаю мислити українською. А розмовляю краще за місцевих, що це, відкіля? Це мабуть в крові, це від Батьківщини.

І ось у цьому селищі Ясинуватка стоїть розруйнований красивий панський маєток, ще десь в одна тисяча вісімсот п'ятдесятому одна тисяча вісімсот сімдесятому роках тому назад побудований, довгий час при соціалізмі там була школа-інтернат, маєток був доглянутий, а як школу розформували, то маєток той тихо розграбували. А як тільки жаль на те дивитися, і хіба люди можуть бути такими вандалами?… Виходить можуть.

За тим маєтком зразу, стоїть велетенський дуб, йому років чотириста чотириста п’ятдесят, а може й більше. Такий молодий, сильний, три людини з розкинутими руками його можуть обійняти, така сила. І обличчя у нього є, я це побачила, кора так розтріскалась з роками - і ніс, і очі, і уста, все видно - я і сфотографувала. З тим дубом можна розмовляти. Чому я пишу молодий дуб, тому, що є з чим порівнювати, в цьому році я познайомилася іще із одним дубом-велетнем.

Це тисячолітній дуб Максима Залізняка, що на Черкащині, урочище Холодний Яр, с. Буда, Чигиринського району. Той дуб один із найстаріших в Європі. Легенди свідчать, що саме під цим дубом збиралися гайдамаки, вони давали клятву, не шкодуючи життя, боротися з польським свавіллям, вірою і правдою захищати рідну Україну. Саме під цим дубом Тарас Шевченко слухав перекази про легендарних гайдамаків.

І стоїть той тисячолітній дуб, наче старий дід, стовбур почав усихати, помирає дерево, та тільки ще не скоро. Таке сильне дерево ще поживе, ще побачить і зими, і весни… а стільки він всього бачив на своєму віку, одному йому відомо.

Повертаючись до Ясинуватського дуба, хочеться попросити людей відноситися до дерева ніби то людина, бережно, а не так як до панського маєтку. А хтось взяв і стовбур поцюкав сокирою, а щоб йому. Підійшла до дуба, прихилилася, і пішла мені сила далі жити.

Ясинуватці, а якщо взяти і облагородити територію з дубом для нащадків, невже то недосяжне? І буде історія вашого дуба, буде і у вас тисячолітній дуб. До речі, в серпневому номері журналу «Жінка» за цей рік, заголовок «Як вшановують велетнів» хороший приклад є у невеличкій державі Словенії, де проводять конкурси «Дерево року», коли жителі країни обирають найшановніше старе дерево, для лікування якого виділяють кошти із спеціального фонду.

Мамі сьомого листопада виповниться сімдесят три роки. Обіцяли приїхати. А ще наче недавно вона бігала на роботу короткою стежиною по сім кілометрів в один кінець на сьому годину ранку, на підйом дітей, і працювала до двадцять першої години ввечері, щоб вже полягали діти спати. Вихователька Новопразької школи-інтернату Бородавченко Людмила Генріхівна. І коли вона сама спала, в скільки вставала, скільки віддала чужим-своїм дітям, напевно пам’ятають.

Вже дев’ята година вечора, а мами немає вдома, з нами батько. А ранком біля постелі лежить калач від зайця, і ми малі, вірили в того сірого зайця, що десь на стежині роздає калачі…

Сімдесят три роки це такий знаковий вік, людина робить крок далі, велике бажання до життя, а воно в мами є, дає сили ще на довгі роки. Бажаю своїй мамі здоров’я та довгих-довгих років життя. А очі знову стали вологими. Згадую, як прощалися, від’їдаючи в цей раз додому. Додому в Росію.

Цим літом з дітьми зробили ще дві невеликі подорожі-екскурсії по Україні. Перша в Чигирин, що на Черкащині, до резиденції Богдана Хмельницького, екскурсія буде цікава шанувальникам історії українського народу. Друга - в приватний зоопарк в селі Озера, Світловодського району, Кіровоградської області. Зоопарк дуже рекомендую дітям з батьками, приємне враження…

І знову спогади, про юність, про перше кохання, вже поїхала працювати до Рязані, а хлопець із Києва мені писав листа. А мова була українською. Немає вже того листа, та і хлопця я вже ніколи не побачу, але ті слова я й досі пам’ятаю: «Як ти живеш ластівко моя? Що ти робиш, чи не забула ти мене? Чи не здається тобі, від кого це прийшов такий шалений, але жаданий лист…»

В цей раз приїзду і кожного разу бачуся із знайомими, однокласниками, вони всі в один голос, а ти і в Росії на українській мові розмовляєш, говорю, ні, там мене не зрозуміють, розмовляю звісно на російській. Сумніваються.

Рідна українська мова, вона мов струмок, який тече своєю дорогою, але йде прямямісінько через моє серце. Така музична, співуча, легка, немов хмаринка на вітряному небі. Моя найулюбленіша українська поетеса – Леся Українка, тендітна і сильна.

Її вірші зі мною, в Росії.

А її «Фантазію» я хочу запропонувати усім читачам журналу.

На крилах пісень

Сім струн

Fa (Сонет)

Леся Українка

Фантазіє! ти сило чарівна,
Що збудувала світ в порожньому просторі,
Вложила почуття в байдужий промінь зорі,
Що будиш мертвих з вічного їх сна,

Життя даєш холодній хвилі в морі!
Де ти, фантазіє, там радощі й весна.
Тебе вітаючи, фантазіє ясна,
Підводимо чоло, похиленеє в горі.

Фантазіє, богине легкокрила,
Ти світ злотистих мрій для нас одкрила
І землю з ним веселкою з’єднала.

Ти світове з’єднала з таємним,
Якби тебе людська душа не знала,
Було б життя, як темна ніч, сумним.


Ось уже багато років дорога від себе і до себе завжди через Київ, мій улюблений Київ. Найдужче його люблю, за каштани, за Хрещатик, за Дніпро, за людей, за церкви,… Багато бачила: Москва, Санкт-Петербург, Вашингтон, Амстердам, Франкфурт, Афіни, Барселона, Ташкент, Гельсінкі…, але Київ, Київ, мільйон разів Київ.

І повінчав нас Київ, то було тим літом, в Києво-Печерській Трапезній церкві.  Тепер ми перед Богом разом, моя сім я, чоловік, мої діти: син, дочка і мама. Багато часу віддавала і віддаю їм, тільки б на благо, тільки б розуміли.

А тепер хутчій додому до Великого Новгорода. Міста пам’ятника, міста Батьківщини Росії, міста, яке дало мені освіту, духовне наповнення... Свого часу я закінчила Північно-Західну академію Державної служби в  Санкт Петербурзі та магістратуру Новгородського Університету ім. Ярослава Мудрого Iнституту  Економіки і управління.

Все ніби то так, працюю, народила двох дітей, маю коханого чоловіка, та тільки знаю, що моя доля зробить іще якийсь зигзаг, сподіваюсь удачі.

***

Перевод с украинского языка

"Все вроде бы так, работаю, родила двоих детей, имею любимого мужа, да только знаю, что моя судьба сделает еще какой-то зигзаг, надеюсь удачи".

***

Обіцяю сама собі, збираючись з думками, приїду, обов’язково напишу, напишу… про дуба, а точніше про два дуба. Я обіцяла мамі.
08.2011

***

Перевод с украинского языка

"Обещаю сама себе, собираясь с мыслями, приеду, обязательно напишу, напишу... про дуба, а точнее про два дуба. Я обещала маме".
08.2011

***


Все произведения автора являются отдельными законченными формами, однако, по наблюдению самого автора, произведения некоторым образом, "невидимой нитью" всё же связаны друг с другом.

Таким образом, произведения которые перечислены ниже, по мнению автора, связаны с произведением "Доля". Приятного времяпрепровождения.

Демари  новеллы  http://proza.ru/2020/08/24/1112

Август  новеллы  http://proza.ru/2020/08/21/6

Роза  рассказы  http://proza.ru/2020/12/01/819

Сон  стихотворение в прозе  http://proza.ru/2020/12/26/1029


Фото автора


Статья вышла на украинском языке  в уменьшенном варианте
ISSN 0131-6753
Журнал «Жінка»
11.2011
«Велич і незламна сила»