Перевод 2 сонета Вильяма Шекспира

Попередня частина: http://proza.ru/2020/08/28/1242

Як сорок зим чоло твоє позначать,
глибокі зморшки зриють у твоїй красі,
горде убрання юності дивилось зараз,
нічого не вартують в’ялі бур’яни:
запитують тоді, де вся твоя краса,
де всі скарби твоїх із хіттю днів,
то власні викажуть глибоко впалі очі
від сорому безмірного й бездарної хвали.
Наскільки більш хвали краси використання,
якщо б сказати міг: “Чудове це дитя моє
підсумок зробить, виправдання старе прийме,”
доказ краси своєї, то наступництво твоє!
Це нове створить, коли постарієш,
побачиш юну кров, коли похолоднієш.

Продовження: http://proza.ru/2020/09/09/1502
27.08.2020-30.08.2020
Світлина автора.
Оригінал: William Shakespeare
When forty winters shall beseige thy brow,
And dig deep trenches in thy beauty's field,
Thy youth's proud livery, so gazed on now,
Will be a tatter'd weed, of small worth held:
Then being ask'd where all thy beauty lies,
Where all the treasure of thy lusty days,
To say, within thine own deep-sunken eyes,
Were an all-eating shame and thriftless praise.
How much more praise deserved thy beauty's use,
If thou couldst answer "This fair child of mine
Shall sum my count and make my old excuse,"
Proving his beauty by succession thine!
This were to be new made when thou art old,
And see thy blood warm when thou feel'st it cold.