доверие

Коснись плеча и рухнут рубежи.
Но этот жест уместен только в танце.
Доверие – зверь чуткий, убежит.
Он любит тихий холодок дистанций.

Он любит время. Лет и дней круги. 
Он странный зверь, приемлет даже муку.
Он любит расстоянье и разлуку.
Но вот не любит на плече руки.

В любых садах, в сонатах соловьёв,
Он чует приближенье браконьера.
Ловушки ждёт от взглядов и от слов.
Такой спектакль он видел – не премьера.

Людские души – сущий бурелом.
Без чуткого зверька темна водица.
Но бесполезно звать к себе его.
Коль сам придёт, то навсегда прижиться.

Довіра
Ліна Костенко

Не треба класти руку на плече.               
Цей рух доречний, може, тільки в танці.
Довіра — звір полоханий, втече.
Він любить тиху паморозь дистанцій.

Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.
Він дивний звір, він любить навіть муку.
Він любить навіть відстань і розлуку.
Але не любить на плечі руки.

У цих садах, в сонатах солов’їв,
Він чує тихі кроки браконьєра.
Він пастки жде від погляду, від слів,
І цей спектакль йому вже не прем’єра.

Душі людської туго і тайго!
Це гарний звір, без нього зле живеться.
Але не треба кликати його.
Він прийде сам і вже не відсахнеться