Перевод 4 сонета Вильяма Шекспира

Попередня частина: http://proza.ru/2020/09/09/1502

Милий марнотратнику, навіщо тратиш
на себе спадок власної краси?
Не заповість природа, але позичає,
відверто кажучи, вона дає і не плати.
То, милий скнаро, чому зловживаєш
щедрістю безмірною, яку ти дав?
Безприбутковий лихварю, чому не користаєш
із сумою великою, життя не мав?
За те, що торгував тільки з собою,
свою солодку суть дурив.
Тоді, коли позве природа геть з тобою,
яку доречную оцінку залишив?
Невикористану красу слід поховати із тобою,
який, зазвичай, заповідача вчиняє волю.

Продовження: http://proza.ru/2020/09/20/1247
29.08.2020-16.09.2020
Світлина автора.
Оригінал: William Shakespeare
Unthrifty loveliness, why dost thou spend
Upon thyself thy beauty's legacy?
Nature's bequest gives nothing but doth lend,
And being frank she lends to those are free.
Then, beauteous niggard, why dost thou abuse
The bounteous largess given thee to give?
Profitless usurer, why dost thou use
So great a sum of sums, yet canst not live?
For having traffic with thyself alone,
Thou of thyself thy sweet self dost deceive.
Then how, when nature calls thee to be gone,
What acceptable audit canst thou leave?
Thy unused beauty must be tomb'd with thee,
Which, used, lives th' executor to be.