Вм ння насолоджуватися тим що

Ось Людина ...
 У вихідні намагається вирішити  хатні справи, тому що в будні ніколи.
У будні ламає голову над тим, що буде робити завтра на нараді, чим годувати чоловіка / дітей, як спілкуватися, на якій козі під'їхати, з чим зіткнеться, і взагалі - чого очікувати від дня завтрашнього, післязавтра, наступного тижня, місяця, року. ..
У проміжках або паралельно всього цього ще намагається і самовдосконаленням займатися: тут зачепили, там неприємно, тут роблю, десь не встигаю - і до чого все це, що всіма подіями хоче мені світ сказати? Це я така недосконала або все-таки урок в іншому?
..Ах да! Важливо ж ще не забути дякувати Всесвіту за своє життя ...
Дивиться на неї Всесвіт ...
Кидається-мучиться Людина, по десятку питань в голові тримає, паралельно намагаючись їх вирішувати. Не встиг одну гору розкидати - за іншу хапається. А в проміжку ...
Ах да! Важливо ж ще не забути дякувати Всесвіту ... І знову кругом бігом.
Спостерігає Всесвіт, диву дається: - А жити-то коли збираєшся і для чого так поспішати?
- Як: для чого ?! А раптом завтра піднесення, а я не встигну? Ремонт не дороблений, уроки не усвідомлені, організм на сонячну енергію не перекладений, останні канони НЕ прочитані - а раптом там саме те, чого мені для повного щастя не вистачає ... Ах, так! Мало не забула: дякую тобі, Всесвіт, за життя мою казкове!
- Так? А ти  в це віриш-то? Ось, нещасна навіть ...
- Вірю і дуже щаслива... Ах, так! Дякую, Всесвіт, за щастя ...
- Так помовч ти зі своїм "дякую"! Знущання це, а не подяка. Сама же кажеш: для щастя канону тобі якогось не вистачає і маса справ не перероблена. А ще подивися в дзеркало: обличчя заклопотане, очі як у загубилася собаки - так чи виглядає той, хто дійсно щасливий? Якщо ти вдячна, значить, приймаєш те, що є, а якщо метаєшся, то намагаєшся змінити, не береш ... Який сенс тоді дякувати?
- Та що ти? Просто життя складна, справ багато, треба терміново ось бігти знову, але я дійсно благода ...
Схопивши за шкірку поривався знову кудись нестися Людини, Всесвіт з силою шпурнув її в м'яке крісло і сунув в руки прохолодний згорток.
- Це що? - здивовано запитала мимоволі посаджена.
- Морозиво!
- Яка така м-морозиво?
- Холодне. Вершкове, фруктове, шоколадне, в глазурі або без ... Яке бажаєте?!
- І шо з ним робити? - все ще не розуміючи запитала Людина.
- Їсти.
- Просто їсти?
- Ну, не зовсім просто. Насолоджуючись. І булки бажано розслабити.
- Які булки? - неймовірно розширивши очі, запитала Людина.
- На яких сидиш! Розслаб, хавай морозиво, мовчки, без всяких "дякую", і слухай ...
Ти для кого стараєшся? Для інших? - Не оцінять, і не сподівайся, тому як шлях у кожного свій і цілі свої. Для мене? - А мені твої справи не потрібні: еони часу без них обходилися і ще стільки ж обійдутся, як і без показної подяки.
Ти для себе це все робиш. Все своє життя для себе будуєш. Так ось повторю питання: жити-то коли збираєшся? Всі справи переробити неможливо. А якщо і захочеш, то все одно мало що встигнеш і знову будеш обіцяти: ось зроблю, тоді заживу ... Тільки забуваєш: "тоді", "завтра" може не настати. Ти так можеш і не зрозуміти, для чого було "Ах, так! Важливо ж ще не забути дякувати Всесвіт".
Сидіти зручно? Морозиво смачне? От і добре.
 А тепер найголовніше ... Уміння насолодитися створеним - це теж спосіб віддячити Всесвіту. Коли ти дозволяєш собі час від часу просто сісти, оцінити стан своїх справ вчора, тиждень, місяць або рік тому і сьогодні і при цьому не мчати, а спокійно сказати собі: "Так, плани були наполеонівські, багато чого не встигла, але все-таки і досягла чимало. Я таки молодець! " - і з посмішкою окинути поглядом світ, який ти створила, себе, яку ти створла, - тоді і я посміхнуся, тому що буду знати: ти задоволена виконаною нами роботою.
 Так що дозволяй собі мінімум раз в тиждень розслабити булки і в спокійній обстановці з'їсти морозиво (або що інше, якщо до морозива душа не лежить). А набридливим думкам про термінові справи в цей момент говори, як говорила Скарлетт О'Хара: "Про це я подумаю завтра".