Гетьман Iван Мазепа - велич i трагедiя

21 ВЕРЕСНЯ ц.р. МИНУЛИ 311-і РОКОВИНИ З ДНЯ УПОКОЄННЯ ВИДАТНОГО ГЕТЬМАНА УКРАЇНИ ІВАНА СТЕПАНОВИЧА МАЗЕПИ
 
ВЕЛИЧ і ТРАГЕДІЯ ГЕТЬМАНА ІВАНА МАЗЕПИ (Розширено-доповнена публікація).
 [20 березня (2 квітня) 1639, Мазепинці або ж за іншими даними, 29 серпня ([11 вересня) 1639 р., Біла Церква – 21 вересня (2 жовтня)1709 р. Саме 2 жовтня (за ст. стилем) 1709 р., за іншими джерелами, у ніч з 21 на 22 вересня, Варниця) о десятій вечора у Бендерах помер Гетьман Іван Степанович Мазепа. У своїй книзі "Гетьманич Орлик" письменник Іван Корсак так описує похорон Гетьмана І.С.МАЗЕПИ, очі якому закрив його небіж, помічник у всіх справах і спадкоємець Андрій Войнаровський (1680-1740 рр.ж.) : "Такої похоронної процесії тутешня земля не знала ні до, ні після.
Портрет (1909 р.) Івана Мазепи українського маляра-живописця Осипа Куриласа (1870-1951 рр.ж.,)
Попереду їхав Карл Великий зі своїм генералітетом, за ним – уповноважені посли дружніх держав, представництво турецького султана, молдавські й волоські зверхники. Шестеро коней везли домовину, прибрану оксамитом та золотом оправлену, навпереміж тужливі мелодії грали шведські фанфари і козацькі сурми. Старшини несли гетьманську булаву, що виблискувала самоцвітами, гетьманський прапор і бунчук. У почесному караулі обіруч домовини їхали козаки з оголеними шаблями. На чолі української делегації – Пилип Орлик та Андрій Войнаровський, з похиленими прапорами йшли шведські королівські драбанти, яничари всі у білому, завершували процесію українські жінки, що голосили за прадавнім звичаєм. А ще в сумній колоні було багато вірмен, татар, поляків, які віддавали шану пам'яті гетьманові.
ЧИМ ЖЕ ЗАСЛУЖИВ Іван МАЗЕПА таку шану від козацтва,
побратимів, друзів, недругів і навіть ворогів!?
Іван Степанович МАЗЕПА-Колединський (1639-1709 рр.ж.)  – видатний український військовий, державний і політичний діяч, Гетьман Війська Запорозького, очільник Козацької держави на Лівобережній (1687-1704 рр.) і усій Надніпрянській Україні (1704-1709 рр.), князь Священної Римської імперії (1707-1709 рр.). Яскравий представник шляхетного роду Мазеп-Колединських герба Курч із Київщини. Православний. Прагнучи до автономії України від Росії, під час Північної війни 1709 р.  він перейшов із частиною свойого війська від російського самодержця Петра І на бік шведського короля Карла ХІІ (1682-1718 рр.ж.), а після поразки у Полтавській битві (1709 р.) змушений полишити Україну і поселився у Варниці Молдовського князівства Османської імперії, де й провів останні місяці свого життя. Гетьман Іван Мазепа є однією з найбільш величних, патріотичних, трагічних та суперечливих постатей в історії України. Впродовж свого життя він зазнав чимало запаморочливих злетів та карколомних падінь, постійно був у боротьбі. Його особистість оповита багатьма творами видатних літераторів, кінематографістів, композиторів, а також легендами, плітками і чутками, а його життєпис вивчали українські й закордонні вчені...
ВЕЛИЧ
Іван Степанович Мазепа зробив великий внесок в економічний, соціально-політичний та культурний розвиток Лівобережжя. Він приділяв значну увагу розбудові політичного і соціального устрою української гетьманської держави в тісних лещатах автономного існування Гетьманщини в складі Московського царства. Як зазначають дослідники: "Ідеалом суспільно-політичного устрою для Івана Мазепи, безперечно, була Річ Посполита. Там він виріс, здобув відповідне виховання, засвоїв звичаї польської аристократії. Не випадково гетьманський двір у Батурині дуже нагадував резиденцію польських королів. Було впроваджено відповідний ритуал, з’явилися молоді польські шляхтичі, яких називали "гетьманськими дворянами". У роки правління І. Мазепи утвердились і привілейовані групи з верхівки заможного козацтва, так звані "бунчукові товариші", "значкові товариші", "знатні товариші"... У небуття йшли демократичні козацькі традиції виборності старшини всіх рангів і рівнів. По суті, на Україні зароджувалося дворянство – із спадковою владою, титулами, землями і залежними селянами." [В. А. Смолій].
Гетьман добре усвідомлював, що в країнах тогочасної монархічної Європи, де  панувала родова спадкова аристократія, демократична козацька республіка, із схильністю до анархії, не зможе проіснувати тривало. Тому він прагнув перетворити Гетьманщину на аристократичну республіку і свідомо йшов на формування з козацької старшини та її нащадків національної аристократії, політичної еліти, провідної верстви нації.
І.С.Мазепа був не лише визначним полководцем свого часу та умілим очільником козацької держави, тонким дипломатом, але й блискучим оратором і автором кількох поетичних творів, де проглядаються його політичні погляди. До них, без сумніву, можна віднести і його знамениту д у м у, що починається словами "Всі покою щиро прагнуть...", написану в період, коли він ще не був Гетьманом.
В образній формі подано характеристику тогочасного стану українського суспільства і, ніби, скаргу на «невзгоди»:
"Всі покою щиро прагнуть,
Але не в один гуж тягнуть:
Той направо, той наліво,
А все браття, тото диво.
Не маш любови, не маш згоди
От Жовтої взявши Води
Проз невзгоду всі пропали,
Самі себе звоювали".
Адже головною передумовою перемоги визволення з протекторату є  н а ц і о н а л ь н а  є д н  і с ть! А відсутність національної згоди, завзята боротьба між різними амбітними старш`инами і отаманами за гетьманську булаву, спирання у внутрішній боротьбі за владу на закордонні осередки сприяння – все це, на вважання автора думи, є основоположними того важкого стану, в якому опинилась Україна. Такий стан речей, вважає І. Мазепа, є неприродним:
"Гей, братища, пора знати,
Що не всім нам пановати,
Не всім дано всеє знати
І річами керовати.
На корабель поглядімо,
Много людей полічимо:
Один стерник сам керуєть,
Весь корабель управуєть;
Пчілка бідна матку маєть
І оноє послухаєть".
У відновленні природного стану речей, подоланні несконсолідованості українського козацтва І. Мазепа розраховує спертися на своє оточення, старшину:
"Я сам бідний не здолаю,
Хіба тільки заволаю:
"Ей, Панове Енерали
Чому ж єсте так оспалі,
І ви, Панство полковники,
Без жодної політики,
Озмітеся всі за руки,
Не допустіть горькой муки
Матці своїй болш терпіти,
Нуте врагов, нуте бити.
Самопали набивайте,
Острих шабель добувайте,
А за віру хоч умріте
І вольностей бороніте!
Нехай вічна будеть слава,
Же през шаблі маєм права!"
За Гетьмана І.Мазепи добре розвиваються торгівельні відносини з Кримом і країнами Чорноморсько-Дунайського басейну. Відомо 14 Універсалів Гетьмана про виділення українській шляхті земель під устаткування рудень (металургійних підприємств), селітряних заводів, ковальських цехів.
Велично-помітна церковна діяльність Гетьмана! Його коштом побудовано та реставровано більше 50 храмів!

Іван Мазепа (сучасний стінопис в Успенській катедрі Києво-Печерського монастиря)
Один із послідовних дослідників мазепинської доби І. Борщак, у написаній разом із французьким вченим Р. Мартелем праці, високо оцінює цей поетичний твір гетьмана і зазначає: "Ця "дума" містить у собі всю програму внутрішньої та закордонної політики: вона осуджує три чужинні орієнтації – на Росію, Туреччину та Польщу, що панували серед тодішніх українських провідників, і протиставляє їм ідеал з’єднаної, сильної самостійної України, якій у глибині душі Мазепа залишався вірним усе життя. Кидаючи поклик своїм землякам, щоби згуртувались в одну державу, майбутній гетьман накликував одночасно до дисципліни, яку добровільно повинні би всі прийняти. Поза дипломатом і патріотом, що домагається сильної центральної влади, бачимо ще й аристократа, що хоче твердої ієрархії, щоби державний корабель міг виплисти на повне море, керманича, який знає, що не всі можуть і мають наказувати". (Курсив.-В.Б.).
Саме тому, як зазначає історик Д. Дорошенко, "Мазепа щедро роздавав землі козацькій старшині і явно старався обернути її в сильну і заможну землевласницьку верству, економічно незалежну, а через те і політично впливову. Підготовляючи перетворення козацької старшини у шляхетство на польський кшталт (хоча даний процес відбувся сам по собі), гетьман прагнув, щоб вони були освіченими й окультуреними. З цією метою він протегує посилання дітей старш;ини за кордон для науки, а в себе вдома опікується Київо-Могилянською Академією (тоді стала називатися Могилянсько-Мазепинська), підіймає її до статусу університету, Чернігівську колегію перетворює на вищу школу типу ліцею». (Курсив.-В.Б.).
Ставши Гетьманом України Іван Мазепа, вихований на "ІІ Principe, 1513 р." [в українських перекладах “Державець“(“Володар”).(-В.Б.)] відомого італійця Нікколо Макіавеллі (1649-1527 рр.ж.), прагнув усіма доступними йому засобами реалізувати намічену програму. Він твердою рукою наводив порядок у Гетьманській державі, опікуючись перетворенням старшини в шляхетський стан, не забував про необхідність збереження соціального миру, намагаючись захистити рядових козаків, міщан та селян від утисків вищих свавільників. Розуміючи важливість формування чіткої структури організації владної відповідальності, Гетьман намагався навести порядок у користуванні так званими "ранговими землями", які надавались старшині на час виконання нею певних державних обов’язків.
Виявляючи зовнішню лояльність до російського царя Петра І, Іван Мазепа прагнув використати війну, що спалахнула між Московським царством і Швецією для того, щоб об’єднати всі українські землі під своєю владою в єдиній Гетьманській державі. Під час воєнної кампанії йому вдається поставити під контроль своєї армії території Правобережжя та Волині. І лише настійливі вимоги Петра І, що виконував союзницькі зобов’язання перед польським королем і саксонським курфюрстом Августом II Сильним, змусили Гетьмана вивести війська з визволених українських земель.
Втрата контролю за Правобережжям і Волинню прикро вразили І. Мазепу. Вони, разом із усе настійливішими спробами Петра І та його сподвижників обмежити права Гетьманської держави, змусили його шукати нового союзника. І погляди звернуто до Європи. Ним став удачливий у військових справах, молодий і амбітний король Швеції Карл XII.
Іван Мазепа написав у листі Івану Скоропадському з Дігтярівки (30 жовтня 1708 р.), що у Гірках Карл ХІІ «нас утвердив і упевняв своїм ніколи не змінним королівським словом і даною на письмі асекурацією». Це спростовує думку російського історика В. Куликової про те, «ніхто не згадує про будь-які домовленості, підписані під час цих зустрічей, з чого можна зробити висновок про їх укладення раніше». В оригіналі союзницька угода не збереглася, до нашого часу дійшли лише копії договірних статей 1710-1711 рр , а також рукопис Пилипа Орлика «Вивід прав України», який віднайшов історик Ілько Борщак і опубліковав у 1925 році у Львові, де також вміщено текст угоди між Гетьманом і Королем.
1. Й. К. В. зобов'язується обороняти Україну і прилучені до країни козаків землі й негайно вислати туди задля цього помічні війська, коли вимагатиме того потреба і коли помочі цієї проситимуть князь і Стани. Війська ці, вступаючи в країну, будуть під командою шведських генералів, але під час операцій на Україні Й. В. довірить керування ними князеві та його наступникам і це триватиме доти, доки Україна потребуватиме того війська, котрому Й. К. В. видаватиме платню, а козаки постачатимуть хліб і харчі.
2. Все, що завоюється з бувшої території Московщини, належатиме на підставі воєнного права тому, хто цим заволодіє, але все те, що – як виявиться, належало колись українському народові, передається й задержиться при українськім князівстві.
3. Князь і Стани України, згідно з правом, яким досі користувалися, будуть заховані і вдержані на всім просторі князівства і частин, прилучених до нього.
4. Іван Мазепа, законний князь України, жодним способом не може бути нарушений у володінні цим князівством; по його смерти, яка – треба сподіватися — не наступить ще довго, Стани України заховають всі вольності згідно з своїми правами та стародавніми законами.
5. Нічого не зміниться в тому, що досі зазначено, щодо герба й титулу князя України. Й. К. В. не могтиме ніколи присвоїти цей титул і герб.
6. Для більшого забезпечення як цього договору, так і самої України, князь і Стани передадуть Й. К. В. на весь час, поки тягтиметься ця війна, а з нею й небезпека, деякі з своїх городів, а саме: Стародуб, Мглин, Батурин, Полтаву, Гадяч.

З Р А Д А
Близьки соратники Василь Кочубей (1640-1798 рр.ж., генеральний писар, генеральний суддя Війська Запорізького) та Іван Іскра (?-1708 рр.ж., полтавський полковник, постійний супротивник (опозиціонер) доГетьмана) 21 квітня 1708 р. подали Петру І донос аж із 25 сттатей. Але цар їм не повірив і наказав Гетьману стратити донощиків, що і було зроблено в селі Борщагівка поблизу Білої церкви. ДОНОС:
• 1 стаття.1706 року, в Мінську гетьман говорив на самоті, що княгиня Дольська, родичка Станіслава Лещинського, запевняла його, що король Станіслав бажає дати запорозькому війську бажану волю.
• 2 стаття. Того ж року Мазепа погано говорив про литовського гетьмана Огінського, союзника московського государя.
• 3 стаття.тПочувши, що король Август покинув Польщу і поїхав у Саксонію до шведського короля, Мазепа радів з цього приводу.
• 4 стаття.т 1707 року почувши, що коло Пропойська розбите царське військо, гетьман, спитав у Кочубея пошепки чи правдива ця новина.
• 5 стаття.Того ж року в Батурині, за обідом, Мазепа сказав що дістав новину про поразку царського війська, і потім дуже сміявся з цього. Потім пив за здоров'я княгині Дольської.
• 6 стаття. тПотім через тиждень Мазепа говорив Кочубею: «Я просив у царя війська для захисту Києва й України, він відмовив, і нам доведеться шукати дружби в короля Станіслава».
• 7 стаття. 17 травня того ж року я просив дозволу віддати свою доньку за сина Чуйкевича, але Мазепа порадив мені віддати її за польського шляхтича, бо скоро з ляхами побратаємося.
• 8 стаття  28 травня сербський єпископ Рувим говорив, що гетьман журився і жалівся йому, що государ Україну обтяжує.
• 9 стаття. 29 травня гетьман за обідом говорив: «Москва хоче взяти в тяжку неволю всю Україну».
• 10 стаття  Гетьман запрошував до себе єзуїта ксьондза Зеленського. Як відомо, цей єзуїт завжди говорив не боятися шведів і підтримувати їх. Чого б то Мазепі його запрошувати, якби він не мав злих намірів?
• 11 стаття. Полтавський писар Олександр Чуйкевич говорив, що він заходив до гетьмана, але двері були зачинені й гетьманський слуга сказав: «Гетьман з полковниками читає гадяцький договір гетьмана Виговського з поляками».
• 12 стаття. В грудні 1707 року приїжджав в Батурин шведський канцелярист Кікін і Мазепа зібрав 300 озброєних компанійців захищати його.
• 13 стаття. На Різдво 1708 року приїжджав до гетьмана вищезгаданий Зеленський і гетьманський писар Пилип Орлик проводив його до гетьманського хутора під Бахмачем.
• 14 стаття. Мазепа говорив, що якщо хтось з полковників не піде разом з ним, то того він ув'язнить в тюрмі без милосердя.
• 15 стаття. Мазепа часто посилає козаків Кондаченка і Биєвського з усними дорученнями до хана й аккерманських татар.
• 16 стаття. Одного разу, коли Мазепа підгуляв, то почав вихваляти зрадників Виговського і Брюховецького: «Вони хотіли б вибитися з неволі, та злі люди їх до того не допустили, і ми хотіли б далі дбати про свою непорушність і волю, та ще способів до того не маємо…».
• 17 стаття. Одного разу гетьман говорив полковникам: «Ви думаєте, що я хочу віддати гетьманство Войнаровському; я сього не бажаю; вільно вам буде вибирати гетьманом кого схочете. Коли між вами є той, хто міг би свою батьківщину захищати, я тому уступлю; коли ж бажаєте залишити на мені цей тягар, то слухайте мене. Доведеться нам, умовившись і постановивши свій намір, братися за шаблі.»
• 18 стаття. Мазепа тримає при собі слуг-поляків і посилає їх без царського на те указу.
• 19 стаття. Государ наказував дивитись щоб люди не переселялися з Лівобережжя на Правий берег, але Мазепа нічим їм не перешкоджає.
• 20 стаття. На Коломацькій раді постановлено, щоб українці наближалися до великорусів, а гетьман того не допускає і Україна щораз віддаляється і чужіє.
• 21 стаття. Усі міста українські не укріплені й сам Батурин 20 літ стоїть без поправки. Люди кажуть, що так робиться в тій цілі, щоб міста не могли захищатися.
• 22 стаття. Коли до гетьмана прийшла звістка, що запорожці з Петриком піднялися з татарами проти великорусів, Мазепа сказав: «Нехай би ці ледарі робили те, що мають робити».
• 23 стаття. Одна близька до Мазепи особа говорила про татар: «Ці люди нам скоро знадобляться».
• 24 стаття. Гетьман говорив львівському міщанинові Русиновичу: «Щоби тільки Бог дав мені сили і здоров'я, котре ослабло, я прихильний полякам. Бачу, що цар образив Польщу, але й Україну від сильно обтяжив».
• 25 стаття. Гетьман самовільно орудує військовою скарбницею, роздає землю своїм прихильникам. Наприклад, помер полковник Солонина, то Мазепа віддав його села генеральному обозному Дуніну-Борковському, не залишивши нічого нащадкам полковника Солонини.
К О Х А Н НЯ
Попри велику вагу до Івана Мазепи, як історичної особистості, у центрі уваги класиків Гетьман поставав також  як підкорювач жіночих сердець...
Чи не найперший роман, який приписують майбутньому гетьманові, стався при дворі польського шляхтича Фальковського, де юнак звабив його дружину. Коли той застав коханців “на місці прелюбодіянь”, та ще і його слуга ствердив, що Іван бував у пані стільки разів, “скільки він має на голові волосся”, шляхтич вирішив жорстоко покарати молодого коханця. Зв’язаного голого Мазепу посадили задом наперед на його ж коня і налякану тварину пустили через густі зарості. А коли кінь прибився до обійстя Мазепи, слуги ще довго не відчиняли ворота, бо не могли упізнати в скривавленій людині свого пана…  "Покарання Івана Мазепи на коні" - Ежен Делакруа (1828 р.) Французький художник доби романтизму Ежен Делакруа присвятив цій ситуації картину (1828 р.).
Одружився Іван Мазепа на вдові Ганні Фрідрикевич. Побутує думка, що цей шлюб був заради грошей і кохання між ними не було. Але красномовний факт, що за період їхнього родинного  мешкання у Гетьмана не сталося жодного роману. У них народилася донька Варвара, яка померла немовлям. За іншими даними Мазепа був двічі офіційно одружений, але дітей у нього не було.
Справжнє велике кохання прийшло до Івана Мазепи, коли він став уже вдівцем. І нічого у цьому не було б дивного, якби не дві обставини: вік закоханих (їй минало 15 років, а йому – 71). До того : вони були ріднею. Обраницею Гетьмана України стала Мотря – донька його правої руки, державного судді Василя Кочубея (згодом донощчика і зрадника). Крім того, Гетьман ще був й хрещеним батьком Мотрі. Та незважаючи на такий поважний вік, чоловік виглядав енергійним, міцним та заповзятим. А розмовою він міг приворожити будь-кого, не кажучи вже про наївне дівчисько, адже володів кількома мовами. Посол Франції Жан де Балюз був просто вражений домашньою бібліотекою івана Мазепи, в якій були кращі київські, німецькі, латинські та старовинні рукописи. Ще здивований посол дізнався, що Гетьман регулярно читав газети французькою та голландською мовами. Такі глибокі знання з мов й інших предметів Мазепа отримав у Києві та навчальних закладах Європи.
Крім усього, Іван Мазепа сам писав вірші. До наших днів збереглося дванадцять віршованих листів гетьмана до прекрасної Кочубеївни. Усі вони сповнені слів кохання, ніжності, страждання і туги від того, що не може з нею одружитися. Закоханий Гетьман був безмежно і безтямно, готовий на все заради Мотрі – посилав дівчині в дарунок книжечки, намисто, діамантові перстені і просив нічну сорочечку, яка торкалася „білесенького тіла”, пасмо волосся, яке пахло сонцем, польовими квітами. “Моя сердечно кохана Мотронько! Поклін мій віддаю Вашій Милості, моє серденько, а при поклоні посилаю Вашій Милості гостинця-книжечку і обручик діамантовий, прошу теє завдячно прийняти, а мене в любові своїй неодмінно ховати, заки дасть Бог, з ліпшим привітаю. За тим цілую уста коралевії, ручки біленькі і всі зваби тіла біленького, моя любонько кохана!” Як гарно і чуььєво написана!
Але проти їхнього кохання стали батьки Мотрі – особливо перечила цьому мати, яка, за деякими даними, колись була коханкою Гетьмана. І якщо Кочубея і його непокірну дружину можна було ще примусити не перечити володарю держави, зрештою купити їх, то перед законами Церкви, що категорично забороняла такий шлюб, Гетьман був безсилий. Мотря втікає з батьківської оселі і якийсь час перебуває в палаці Івана Мазепи в Батурині. Однак незабаром вона повертається у маєток батьків, де її ізолюють від зовнішнього світу, світського життя і особливо – від стосунків із Мазепою.
Як уже зазначалося, 1708 року батько Мотрі, через наполягання дружини, доніс Петру І про союзну угоду Гетьмана з шведським королем Карлом ХІІ. Це був не перший донос на Гетьмана і Петро І, який цінував розум та освіченість Мазепи, наказав відрубати голову донощикам: генеральному судді Кочубею та його спільнику, полтавському полковнику Іскрі.
Александр Пушкін (1799-1836 рр.ж.) у поемі «Полтава» (1828 р.), у першій пісні розповідає про Марію, дочку генерального судді Кочубея і хрещеницю українського Гетьмана Мазепи, що стала, згідно з сюжетоми, коханкою Гетьмана. Є також твердження, що історичними джерелами підтверджуються лише сватання Мазепи до дочки Кочубея Мотрони та відмова батьків. Славетний український письменник Євген Гребінка (1812-1848 рр.ж.) так переклав спалах їхнього кохання (1836 р.,С.-Петербург):
Та й правди нічого ховать,
Нігде нема Марусі рівні,
Вона мов квітка та дубрівна,
Що тілько стала розцвітать;
Тополя буцім на могилі,
Гінкий та гнучий стан премилий;
Як шум, біліє вся вона;
Кругом дівоцького чола,
Мов хмари, коси бовваніють,
Як маківочка – рот красіє,
Очиці – як зірки блищать.
Вродливая! Ні втять ні взять.
Та не одною ліпотою
Маруся звісна стала всім;
А більше розумом своїм,
Вітливим серцем і цнотою.
Зате моторних женихів
Свати товчуться у порога,
Та щось вінця, мов кайданів,
Лякається моя небога;
Всім молодим – гарбуз як тут,
Аж ось свати гетьмана йдуть.
Старий він, спітканий війною,
Годами, працею, смутою;
Що ж? Дух Мазепи закипів,
І – знову гетьман полюбив!
Хоч він до Пелеха сідого
Із парубіки молодого
Не перескочив – пережив.
Не сарна під байрак втікає,
Орла почувши на спині;
По сіням панна походжає
І жде, що скажуть: так чи ні.
Ось вийшла мати і з сльозами,
Приголубливими словами,
За руку взявши, каже їй:
«Бридкий, мерзенний, глянь, поганець!
Чи можна? Ні, паскудний ланець!
Гріха ти не збудуєш, злий!
Тобі б, як то ведеться віком,
Хрещенициним батьком буть…
Його чорти у пеклі ждуть;
Він хоче буть їй чоловіком!..»
Маруся задрижала, з рук
Спустилась хустка шовковая,
Поблідши, ніби неживая,
Упала дівка на рундук.
Хоч одійшла вона, да знова
Зімкнула очі; ні півслова
Не каже; батько, мати тут
Біля її усе возились;
Хрестились, плакали, молились.
Вони того, сердешні, ждуть,
Щоб їй на серці легше стало,
Щоб дитятко хоч закуняло.
Не тут було; два цілих дня
Все мовчки хлипала вона,
Нічого ні пила, ні їла,
Опріч людей собі ходила;
Тинялась утінка, як гич
Од вітру гнеться при дорозі;
Було смутнесенько небозі,
Все рюмала, на третю ніч
Лиха годинонька настала:
Її світлиця спустковала.
Ніхто не знав, коли вона
Під нічку сплиснула з двора;
І тільки мов козацький гомін
Ту ніч в саду рибалка чув,
Та вранці слід на лузі був,
Що по росі скакали коні.
Не тілько парубоцький чорний,
Закручований ус моторний
Чарує молодих дівчат;
А деколи й старого взгляд,
Що дивиться, мов сич з-під стріхи,
Давно забувши жарти й сміхи,
Знаходить не дівчину – клад.
Не знаю, як робилось теє;
А швидко і до Кочубея
Такая звісточка дойшла,
Що, позабувши бога й сором,
Його дочка в гетьманський хором
Як полюбовниця ввійшла.
Що тут робить? І батько й мати
Соромляються вийти з хати,
Не слухають, що каже люд.
Да як хрещених обмануть?
Тогді усім, бач, стало явно,
Чого збентежила так марно
Вона веселость літ своїх;
Чого тихенько все здихала
Й на залицяння молодих,
Забаскаличившись, мовчала.
Чого в беседі за столом
Вона все слухала гетьмана,
Коли горілка шумовала
І чарка повнилась вином.
Чого все пісні ті співала,
Що він колись компоновав,
Коли його ніхто не знав,
Коли його ще доля спала.
Чого, мов парубок, вона
Любила військо, і коня,
І гук, і галас барабана,
Як тільки в чистий степ з двора
Блисне бунчук і булава
Ясновельможного гетьмана.
Нівроку, має Кочубей
Худібчину; мов і в людей,
В його приятелів багато;
Йому нічого, сидя в хаті,
В Пілтаві смуток заплодить,
Він здужа гетьману-злодію,
Сріблохвильовастому змію,
У серце ніж загородить,
Він здужа, здужа… да не теє
Лежить на думці Кочубея!..
(За виданням:Гулак-Артемовський П.П.Поетичні твори. Гребінка Є.П.-Твори.-К.: Наукова думка, 1984 р..-С. 258-288).

Чудовий пеклад здійснили видатні українські поети Андрій Малишко (1912-1970 рр.ж.) і Максим Рильський (1895-1964 рр.ж.):
Багат і славен Кочубей 1,
Для лук його межі немає;
Там коней, втіху для очей,
Без вартових він випасає.
Немало в нього хуторів
В садах полтавських неозорих,
А скільки золотих скарбів
І хутра, срібла та шовків
І на показ, і по коморах!
Та Кочубей живе не тим,
Пишається не табунами,
Не кримським золотом дзвінким,
Не родовими хуторами, —
Ні, донею серед людей
Гордиться сивий Кочубей 2.

В Полтаві, між красунь, вона
Найкраща на дівочу вроду.
Вона — мов квітка весняна,
Що розцвіла до сонця сходу.
Тополя київських висот —
Її подоба. Крок Марії
Мов плав лебежий в тиші вод,
А то, як лань у час негод,
Вона спішить в задумі мрії.
Як піна — персів білина,
Понад чолом ясним вона
Звиває кучері, мов тучі,
Уста — мов квітка у росі,
А очі — як зірки жагучі.
Та не лише за юнь в красі
(Зав'яне цвіт) їй шана всюди, —
І ласку має, і привіт,
І за думок ясний політ
Марію тиху люблять люди.
Зате найкращих женихів
Їй шле Вкраїна і Росія,
Та од вінця, як з ланцюгів,
Ляклива утіка Марія.
Усім відмова женихам,
І от — сватів шле гетьман сам 3.

Старий він. Змучений літами,
Війною, тяжкими трудами,
Та почуття киплять, і знов
Мазепа відчува любов.

Жага у серці молодому
Горить і гасне. В нім любов
Минає і приходить знов,
І він в захопленні новому.
Та не на жарти, не на мить.
Як юний запал легкокрилий,
Старого серце клекотить,
За довгий вік окаменіле.
Повільно, вперто вирина
Остання пристрасть огняна;
Жаріння те не тліє, ясне,
Лише з життям воно погасне.

Не сарна в ліс густий заходить,
Як від орла грозить біда,
То по сінях Марія бродить,
Тремтить, чекає, молода.

І в невимовнім гніві з хати
До неї враз виходить мати,
Стискає міцно руку їй
І каже: «Що він здумав, сивий,
На що він зваживсь, нечестивий!
Ні, відверну я гріх тяжкий!
Він батьком був би і єдину
Свою хрещеницю б жалів!
Безумний! На останку днів
Тебе він хоче за дружину!»
І гнівній матері до ніг,
Немов зів'яла квітка біла,
Вся тремтячи, пополотніла,
Марія впала на поріг.

Опам'яталася, та й знову
Затьмила очі; жодне слово
Не лине з уст. Отець сумний
І від тривоги зблідла мати
Словами жах її тяжкий
І смуток хочуть відігнати.
Але дарма. Два довгих дні
Ридала, наче вся в огні,
Марія, не пила, не їла,
Не знала сну, собі лишень
Шептала щось. На третій день
Її світлиця спорожніла.

Ніхто не знав, куди і як
Вона поділась. Лиш рибак
Чув кінський тупіт серед ночі,
Козацький голос та дівочий,
І вранці слід восьми підків
На луках росяних уздрів.

Не тільки юності весна,
Рум'янці, кучері злотисті,
Бува, й стареча сивина,
Рубці чола та очі млисті
В душі жагучій, молодій
Раптово будять пломінь мрій.

І нагла чутка Кочубею
Прийшла небавом так, як єсть:
Вона забула сором, честь,
І він — Мазепа — він із нею!
Яка ганьба! Старі батьки
Не хочуть вірити в чутки.
Та правда перед них з'явилась
У наготі своїй страшній,
Душа злочинниці розкрилась
Отцеві й матері старій.
І всім було тоді не диво,
Чому цуралася примхливо
Вона сім'ї, як тих заков,
І в таїні одна зітхала,
До женихів, на їх любов,
Мовчанням лиш відповідала;
Чому так тихо за столом
Лише Мазепу дослухала,
Як добра бесіда гуляла
І чаша пінилась вином;
Чому вона завжди співала
Його слова, його пісні,
Котрі складав у ті він дні,
Як слава ще його не знала;
Чому в душі своїй живі
Носила кличі бойові
І дзвін литавр, що гучно лине
Під бунчуком, при булаві
Грізного владаря Вкраїни...4
(Онлайн версія поеми Пушкіна «Полтава». (Переклад Андрія Малишка і а Максима Рильського, 1949 р.)
Як склалася подальша доля обраниці Гетьмана? Після відмови батьків Мотрона сама втекла до Мазепи і стала його позашлюбною дружиною. Згідно з народною версією, Мотря Кочубей (1688-1736 рр.ж.) утопилась в якомусь ставку Батурина. За версією деяких істориків, вона вийшла заміж за 35-37-річного вдівця, полкового суддю Семена Чуйкевича, проте була нещаслива у шлюбі та ... закінчила своє життя ігуменею Ніжинського жіночого монастиря.

Академік Валентин В. БУГРИМ, доктор філософії, історик і публіцист, генерал-хорунжий Українського козацтва
ДЖЕРЕЛА і ЛІТЕРАТУРА
Бугрим В. До 310-річчя Полтавської битви. Велич і трагедія Гетьмана Івана Мазепи/ Валентин Бугрим// Ярмарок. Сумська обласна незалежна газета.-2019.-Липень.
Бугрим В.В. До 310-річчя Полтавської битви. Велич і трагедія Гетьмана Івана Мазепи/ Валентин В.Бугрим// Дивосвіт.-2019.-Грудень.- С.36-40.
Іван Мазепа // Вікіпедія.
Корсак І. Гетьманич Орлик / Іван Корсак.-Луцьк: Твердиня, 2006.-120 с.; Режим доступу: Мацьків Т. Полтавська битва 1709 р./ Теодор Мацьків // [Електронний ресурс “Ізборнік”] /Режим доступу: http://litopys.org.ua/krman/krm06.htm
Онацький Є. Мала українська енциклопедія / Проф. Євген Онацький // Книжка третя. Літери Д-Є.-Буенос Айрес, 1958.-Режим доступу:
Проблема держави в козацьку добу // [Електронний ресурс “Ізборник”] / Режим доступу: http://litopys.org.ua/salto/salt04.htm
Ciчинський B. Чyжинui пpo Укpаiнy. ІV. Доба Мазепи.-Aвгсбyрг, l946 p.-Режим доступу: http://www.haidamaka.org.ua/books/siczynskyj.pdf
Твори Степана Руданського.-Львів: Просвіта, 1913.-Т. 2.
Таїрова Яковлєва Т. Іван Мазепа / Тетяна  Таїрова-Яковлєва // [Електронний ресурс] / Режим доступу: (...)
1687-1709: неупереджені свідчення західноєвропейських сучасників про
гетьмана Івана Мазепу.-Режим доступу: http://mamajeva-
sloboda.ua/publ.php?id=128