Бульбочка

                “Пора” – виглянувши у вікно кухні, сказала господиня. Були останні дні серпня, сонце виглядало із-за лісосмуги і пучки його проміння розліталися навсібіч через ранковий туман. Прозорим намистом на траві виднілася роса, віщуючи погожий день. Слово “пора” стосувалося картоплі. Це її засохле бадилля виднілося над рядами, виказуючи корені із бульбами у землі.
                Під одним із жмутиків бадилля жила бульбочка. Вона була зовсім крихітною - наймолодшою у кущі. Інші бульбини із округлими жовтуватими боками поступово збільшувалися, а бульбочка залишалася такою ж малою. Зрештою, вона росла на самому краю корінця, останній місяць літа видався досить спекотним і їй діставалося не так вже й багато води із розчиненими у ній поживними речовинами. До того ж вона розташовувалася досить глибоко у землі. Над нею розмістилися кілька великих бульб, яким діставалося більше поживи із попелу, добрив і перегною. Вона мало спілкувалася із сусідками, та все ж у компанії було веселіше.
                Її світ був зовсім темним. Іноді поруч ворушився і переробляв землю дощовий черв’як.  Раптом щось зашурхотіло. Це кріт прокопував підземний хід, але він затихав, коли на поверхні землі пробігав пес і земля здригалася від його бігу. Відчувши рух унизу, пес починав розгрібати передніми лапами підземний хід крота і той швидко ховався у виритих ним тунелях.
                Під вітром шаруділа великими довгими листками кукурудза і цвіли жовтими зірчастими квітками кабачки. Зрідка долинала вібрація від навантаженої вантажної машини, що їхала по дорозі, чи потяга, що курсував неподалік. Навесні тут стрибали козенята і ходили кози, але бульбочка цього звичайно не пам’ятала: її ще не було, а тільки бульбина, яку посадили у землю. Тепер від неї зосталася лише висохла шкірка неподалік.
                Почалися останні дні серпня. Засохлу траву над картоплею тиждень тому скосили і вона висихала. Та скоро її забрали для кіз і земля стала майже порожньою, тільки декілька дрібних бур’янів ще росли. Раптом зверху щось загуркотіло. Гуркіт ставав гучнішим і посилювалася вібрація. І ось бульбочку, її сестер і сусідок із силою вивернуло із землі на поверхню, а трактор поїхав далі, залишаючи за собою ряди таких же жовтуватих бульб. Розоравши рядки, трактор загуркотів востаннє і поїхав геть. Картоплю почали збирати. Сонячне світло для бульбочки було незвичним, згодом почалася полуднева спека. Бік бульбочки висох. Раптом вона відчула чиїсь кроки. Сусідні бульби почали зникати. Їх збирали у відра і забирали із поля. Бульбочку не помітили, бо вона так і залишилася зовсім маленькою.
                Поле спорожніло, лиш де-не-де стирчали залишки бур’янів, вивищувалися сухі грудки землі під осіннім сонцем. Поруч шелестіла пожовклим листям кукурудза, та згодом і її прибрали. Забрали також гарбузик, що спочатку сміливо зіп’явся на паркан, перейшов на іншу сторону, але щось йому не сподобалося і він стеблом повернувся назад, піднявся наверх і після цвітіння утворив жовтий гарбуз. Він довго висів на паркані, вигріваючи боки, ризикував одного разу упасти, але його просто зірвали. Збоку повилися довгі стебла кабачків, що іще довго цвіли яскраво-жовтими зірками, та ось і їх позабирали із городу.
                По городу почали ходити кози. Вони щипали залишені бур'яни і оглядали грунт, щоб поживитися залишеною бульбиною, чи корінцем. Грудка землі над бульбочкою почала здригатися, але вищипавши зелене листя трави, кози пішли далі і бульбочку не помітили.
                Рудою стрілою мимо іноді проносилася кицька. Та ось вона споважніла і почала ретельно обнюхувати нірку у землі. Звідти час від часу долинало шарудіння, одного разу у напрямку до кукурудзи пробігла сіра миша. Та не цього разу. Кицька посиділа над ніркою і нічого не вполювавши повагом пішла по стежці до хати по вечерю.
                А із отвору у паркані на город вийшли кури із півнем. Вони почали гребти землю і теж шукали поживу. Грудка землі над бульбочкою посипалася, але курей вона не зацікавила. Потім їх покликали додому і кури почали пробиратися на вечірнє годування через той же отвір у паркані.
                Ночі були вже зовсім холодними, хоч удень припікало сонце. Шкірка бульбочки твердішала і починала зеленіти. Зранку суха трава на полі покривалася білим малюнком. Це був заморозок. До обіду біла паморозь розтанула, та наступного ранку з’явилася знову. Було дуже холодно. Аж раптом знову загуркотіло, цього разу ще голосніше. Це орав поле трактор. Бульбочку підкинуло на скибі землі і вона опинилася під нею глибоко унизу. Світ раптом знову став звичним, темним і комфортним. Тут у землі бульбочка зимуватиме. Над нею віятимуть зимові вітри, падатиме сніг і тріщатимуть морози, а вона чекатиме весни. Якщо весняна оранка перенесе її із звичного місця, то навесні їй уже не страшний холод. Навесні вона проросте і започаткує великі жовтуваті бульби.
                Маленьку бульбочку можуть не помітити і забути серед поля, але там вона перезимує і навесні із неї виросте велика рослина. Комфортний світ є різним. Бульбочці потрібна темрява і пожива із грунту, а для стебел і листя знадобиться тепло. І яскраве світло.
 
30.08.2020-5.10.2020
Світлина автора.