Карма. частина 3

-  Прошу, прошу, зайдіт,- з-за дверей почувся тихий голос,- двері не заперті...

Вони зайшли в сіни... В сінях було темно і Лєрочка зашпорталася об щось... Голосно гримнулася ногою до відра.

- Йдіт сюди, - в темряві з легким скрипом з'явився білий прямокутник світла, а в ньому маленька напівзгорблена постать в білій хустинці, що ореолом відсвічувала навколо голови. Постать розвернулася і попрямувала в глиб кімнатиі сіла на ліжко біля великого дубового стола, на якому стояли якісь слоїчки, склянки, мищинки... Посередині під стіною - три іконки і гасова лямпа з вогником.
Сама хата була наповнена ароматами сухих трав, пучки і букетики з яких виднілися тут і там на п'єці, по поличках, по стінах по підвіконниках, де вони створювали дивовижні малюнки на тлі білих фіранок...

- Сідайте туткай во,- і бабця вказала на лаву своєю меленькою худенькою ручкою.

Мама з Лєрочкою благоговійно опустилися на краєчок лави і застигли в чеканні.

Світлі вицвівші очі старої уважно, вивчаючи дивилися на них обох.

- Я тебе знаю, - погляд зупинився на мамі, - ти вже туткай приходила.... Давно.... Ти маєш, шо хтіла.... Юш тобі помочи нічим не можу...

Потім перевела погляд на Лєру:

- Дітино... То гріх, хтіти того, шо ти хцеш... Мушу ти сказати, шо нічо так во просто не дают.... Шось дают, а шось забирают.... Таке саме дороге...

-  Я... Я готова заплатити, скільки скажете! В нас багато грошей! Хочете, я вам отут нову хату збудую ! Зі всіма зручностями! Воду проведу.... - Лєрочка говорила швидко, похапцем,  мов вистрілювала словами, щоб  не дати  можливості сказати "ні"...

-  Дітинко, я юш стара, кілько мені там влишилося.... То є моя хата.... І потімкай, як прийде час вмирати, то лекше буде стриху розбирати,- і вона посміхнулася

-  Яку стриху?... Чого стриху ?....  , - не вгавала Лєрочка, але мама з силою стиснула їй руку, і вона замовкла...

Старенька ще якийсь час розглядала Лєру, прикривала очі, мов прислухалася до когось... хитала головою.... знову міряла її поглядом ... І знову слухала... Потім щось шепотіла... Шепіт розлітався по хаті, відбивався луною, множився... З кутів чулися стогони і коротке підсміхування..  Лєрочка знову відчула легкі дотики до волосся,  шиї, повітря потягом гуляло по її обличчі, лоскотало носа...

- Ходи сюди , дітинко....

Лєра встала і підійшла ватяними ногами.

-  То ти добре подумала ? Хочеш те, що хочеш, навіть якщо воно не твоє? Навіть якщо воно тебе не гідне? Навіть, якщо доведеться заплатити страшну ціну?...  Навіть, якщо одного дня спаде полуда і захочеться лікті кусати?

Від цих слів мороз пройшов по шкірі... Лєра закрила очі і уявила себе поруч Сергія... В весільній сукні з Парижу.... З діадемою в волоссі... З розкішним букетом в руках... Уявила перекошені від заздрості обличчя подруг і сказала :

- Хочу ! І не розкаюся ! І.... про яку таку страшну ціну ви кажете?...

- Не знаю , дітинко, не знаю.... Вони самі знають.... Вони перечитали ваші книжки і самі візьмуть те, що захочуть.... Рівне за ціною.... Але візьмуть... Може не тепер... Може через час.... Може, ти вже й забудеш...

Бабуся тихенько зітхнула і піднялася.
Підійшла до стола, взяла глиняну мисочку і почала скидати туди сухі листочки , квітки, корінчики, зернята маку шепочучи якісь незрозумілі слова. Терла то все макогоном і знову докидала. Терла і докидала... Потім крапнула з однієї плящинки кілька крапель олії, з іншої кілька крапель води і знову те все перетерла нашіптуючи заклинання... Здавалося, це продовжувалося цілу вічність...  Нарешті зупинилася.

- Дай руку.

Лєра подала їй свою руку.

Стара різким впевненим рухом різанула її по пальці мідним кривим ножем. Кров бризнула на суміш в глиняній мищинці. Від несподіванки Лєра ойкнула і шарпнула рукою.

- Ціхо! Юш по всім!

Баба плюнула їй на пальця і втерла в рану пучку якоїсь трав'яної суміші з іншого глечика, потім  ще раз перетовкла суміш в мисочці вже разом з кров'ю макогоном, продовжуючи шепотіти заклинання...

Хоч як Лєра не намагалася розчути хоч одне знайоме слово, та не змогла... Біль в пальці заважав концентруватися.
- Ще якусь інфекцію підхоплю, - подумалося їй, - треба буде по дорозі в аптеку заїхати... 
 
Нарешті, баба закрила очі і завмерла... Постоявши так трохи розвернулася, взяла слоїка з -під майонезу і переклала всю суміш туди. Зкрила кришкою і дала Лєрі :

- Тримай. Як прийде, додаш йму до їдженя  чи до пиття, йно памнятай добре : то діє лиш до шлюбу... По шлюбі прийде до тями,  потім тре знов давати. Але знай, по семи роках юш ніц не поможе . І буде, як має бути....

     Дорогою назад в машині була така тиша, що аж у вухах дзвеніло. Лєрочка все намагалася спитати, яку страшну ціну довелося заплатити мамі, але побоялася і вирішила, що нема чого ворушити минуле... То вже пішло.... Їй треба думати про своє...
 
  Правду кажуть, що дорога додому коротша. Не встигла вона зібратися з думками, як машина вже в'їжджала в їхню вулицю. Серце тьохнуло і мало не вискочило з грудей, а врізаний палець вмить перестав боліти : під під'їздом, спершись на огорожу стояв Сергій з пишним букетом квітів ...

(далі  буде.... )