Карма. частина 8

..... Шшшшшух.... шшшшшшшух.... шшшшшшуууууххххх.... Звук нагадував шум хвиль, а перед очима все було яскраво червоне. Сергій спробував відкрити очі але знову закрив їх : сонце різануло променями мов ножем і він закрив лице обома руками. Почулися приглушені кроки і холодна вода впала на голий гарячий живіт. Здригнувся і сів. Поруч почувся короткий сміх і мокрі губи торкнулися його вуха :

- Вставай ! Ходи плавати! Вода пречудова, освіжаюча!
Все ще тримаючи руку перед очима, щоб захиститися від разючого сонця, Сергій відкрив очі і з подивом оглянувся :

- Де ми?....

Він сидів на кріслі -розкладачці, навколо був золотий пісок, а за ним, ген до горизонту розкинулася синева. Та синева хлюпотіла легенькими хвилями і набігала на пісок з отим звуком, що вивів його з небуття.... Повернувши голову вліво він побачив Лєрочку в такому ж кріслі. Її тіло було вкрите краплинами, що переливалися на сонці , а з мокрого волосся вода скапувала на пісок, залишаючи темні плямки.

- Де ми?....  - ще раз перепитав Сергій і торкнувся рукою плеча Лєрочки.

Та ліниво повернула голову до нього і здивовано відповіла :

- На медовому місяці, наСейшелах...  а де ще нам бути? ...  Ти що, з дуба впав?.... нічого не пам'ятаєш.... Пити треба менше! - і вона ображено надула губи, -  тебе як з весілля понесло... то ти лише час від часу тверезів.... Може вистарчить ! Татко, коли дарував путівку,  сказав , щоб ми без "фундаменту" не поверталися...  А який "фундамент " можна закласти, коли ти ще від весілля наче в комі...  Все мов на автопілоті робиш... а вночі  тебе не добудешся.... Медовий місяць, а ми ще сексом жодного разу не займалися ....

- Та ти що ?.... Та клянусь, я нічого не пам'ятаю... Останній спогад - це як ти мені фужер з тими дивними трав'яними ліками дала.... А далі все... Туман... Оце лише тепер до тями прийшов.... На Сейшелах, кажеш?...

Він ще раз оглянувся довкола. В голові розвиднилося і пейзаж підтвердив Лєроччині слова.

- Ну, тоді давай ідемо, поплаваємо...

Лерочка піднялася і він ще раз оцінив її поглядом:

- А вона, зрештою, не така вже й бридка... І фігурка в неї теж не з гірших : постійне ходіння в спорткоуб дало свої результати... Правда, вредна і любить, щоб все по її було, але.... І з гіршими живуть. Якось воно буде....

  Місяць пролетів, як день....
В аеропорту на них чекали щасливі мами :

- Ой, діточки любі, як вам відпочилося? Сподобалося?  Все було добре? - навперебій засипали їх запитаннями...

- Ну?.... Коли готувати "дитячу" ?

- Та почекайте! Що ви налетіли, як ті яструби! Дайте ж нам оговтатися! Можна подумати, що такі речі стаються по замовленню ! От ви нетерплячі ! Має трохи часу пройти !
Лідія Петрівна уважно поглянула на Лєрочку, а потім тихенько прошепотіла їй на вухо :

- Ти цей.... коли з Сергієм кохаєтеся.... то потім.... коли вже все... перевернися на спину і задери ноги догори.... так мені колись гінеколог радила..... - і вона густо почервоніла....

Лєрочка засміялася і дзвінко цьомнула  маму в щоку. Знаючи маму, вона уявляла,  чого вартувало для неї поділитися такою порадою, тому вдячно притулилася і шепнула у відповідь :

- Ок, так і робитиму...

..... Дні спливали за днями, все вже ввійшло у звичне русло, лише довгоочікувана вагітність не приходила...

- Що ви переживаєте ! - Заспокоював жінок Іван Леонідович. Діти приходять, коли самі захочуть ! Он ми з Лідочкою скільки чекали... і дочекалися !
На тих словах Лідія Петрівна замовкала, а пані Христя підносила очі до неба і починала ревно молитися...
Змигнуло літо.... За ним і вересень приходив до кінця....

Лєрочка, як завжди, зранку залетіла на кухню, щоб перекусити перед роботою.       Кухарка залишила на столі кілька канапок, печення, каву в порцеляновому кофейничку і займалася приготуванням обіду та вечері. На столі лежав величезний шмат м'яса і вона зачищала його, зрізаючи жиляки... 
Несподівано, від вигляду отого сирого шматка м'яса Лєрочку знудило і вона ледве добігла до ванни... Нудота хвилями підкочувала до горла. Її рвало жовчю. Лице палало.  Вона ледве стримувалася... Нарешті напад перейшов і, ополоснувши лице зимною водою , Лєрочка поглянула на себе в дзеркало: бліда, аж жовта, синці під очима... Риси лиця ще більше загострилися...

- Боже.... ну  й опудало.... і як мені такій на роботу йти... Напевне, десь кишковий грип підхопила... Воно й не дивно з тими дощами....  Маааааа !!!!! Подзвони таткові , що я прихворіла і сьогодні мене не буде !
Лєрочка ледве дійшла до ліжка і як була вбрана, так і впала на нього...
До кімнати заглянула стривожена Лідія Петрівна. Підійшла до доньки і приклала руку до чола :

- Ні, доню.... Чоло в тебе не гаряче....
Потім, уважно придивившись до неї, несміливо спитала :

- Може.... в тебе затримка ?
Лєрочка завмерла якусь мить,прораховуючи в думках дні.... очі в неї заокруглилися і вона без голосу, поворушивши одними одними губами видихнула :

- П'ятий день ! Сьогодні п'ятий день !

Лідія Петрівна нічого не сказала, лише зложила руки і притисла їх до грудей вигукнувши подумки : " Ну Слава Богу! Може якраз.... нарешті ", а вголос сказала :

- Поки що нікому не скажемо... Щоб не вректи.... Купимо тест.... і потім... якщо підтвердиться.... то скажемо нашим мужчинам ...
( далі буде... )