166

Сівши В Крісло Косу Собі Заплела
І У Зеркало Судьби Взор Свій Возвела....

Мов На Полотні Мені Связали І Картинами Життя Мої Минулі Показали.
Як Царі І Королі Між Собою Клинки Загостряли
І За Моє Ізумрудне Серце Один Одному Голови Зрізали....

Бірюзовий Камінь Я Взяла
Заглянувши В Чисте Небо
І Сама Мов Розцвіла.
Зібралися Мужчини Гордо Плечі Роспрямили
Своєю Мужністю Іскорку У Камні Запалили.
Мов Накрило Їх Туманом Збило З Колії
Кожен Мисленно Кричав Собі У Голові
Непобеждьонні Мужики Хотіли Вкрасти Чужі Скарби.
І Незамітили Як Вцьому Грусному Шляху
Попередавлювали Один Одному Таку Заветную Мечту....

Фіанітом Засіяло У Душі Даруючи Щасливі Радісні Вогні.
Мужчини Копья Покидали І З Улибкою Із Колін Привстали
Заглянули За Межу, Надія Мов На Льоту
Топазний Камінь Засіяв У Всю Красоту...

І Мов Істинна Відкрилась
Загадково Также Затаїлась
У Лодоні Рубіном Засвітилась
І Лиш Ізбранні Взійдуть На Ці Вершини
Знамя Своє Храня.
Небесна Галарея Врота Свої Роспахне На Ура
І Покаже Чудеса В Яких Храниться Скарб "Судьба"