Карма. частина 9

Дві полоски в  тесті не обманювали : таки вагітна. Від щастя Лєрочці хотілося літати, обіймати всіх і цілувати. Вона навіть кухарку розцілувала в обидві щоки..

   Від несподіванки і здивування та впустила на підлогу горнятко чаю. Горня розлетілося на тисячу скалок, але Лєрочка, яка раніше би висварилася за необережність,  лише розсміялася і вигукнула :

- Це на щастя !

- На щастя, доню, на щастя ! - вторила їй ехом мама, - ось побачиш, як зрадіють наші мужчини!  Треба ж і Сергійових батьків запросити. І зробити для всіх урочисте оголошення !

- Маєш рацію, мам. Хоч, якщо чесно , то свекруха моя, пані Христя, трохи принервовує мене... Зараз почне тут зі своїми " Слава Господу" до діла і без діла сипати... Щось не люблю я отаку галасливу показну побожність.... Добре, що лише  зрідка бачимося... Тим більше, що коліжанки мої мені про неї дещо понарозказували....
Лєрочка затихла на мить і задумалася...

- Знаєш, мам.... Сьогодні ще нічого не казатимемо.... почекаємо до суботи... Приготуємося.... Запросимо на обід...
Нехай я ще побуду хворою... Так добре вдома...  в ліжечку розслабитися...В моєму стані - саме те, що треба.. Мене так нудить... і запахи... і їсти щось нічого не можу...

До речі, ти якогось хорошого гінеколога маєш на прикметі ? До тепер якось мені було все одно, проблем у мене ніколи ніяких не спостерігалося.... А зараз все таки хотілось би якогось професора... чи професорку...

- Добре доню, я серед знайомих попитаю... А ти зараз марш в ліжко і спи... набирайся сили і не нервуйся... Музику гарну ввімкни собі... кажуть, дуже добре для майбутньої дитинки розвиватися в гармонії.

- Ой , ма, скажеш таке ! Там ще ні вух , ні слуху !

- Не скажи... Ти слухаєш... Будеш спокійна задоволена, то ж і дитятко буде  спокійне...

- О, то ти напевно лише хард рок слухала, що я така вредна і нервова вдалася , - кинула Лєрочка і пішла в свою кімнату...

  Субота розбудила її головним болем і черговим приступом токсикозу...

- Тебе таки добре прихопило, - кинув їй Сергій, - добре, що я спав ті ночі в іншій кімнаті, а то би обоє похворіли б. А зараз я ну ніяк неможу лишити роботу...  Навіть Іван Леонідович на обідню перерву перестав виходити : весь час на телефонах. Запарка якась, тай годі.

В двері подзвонили . То прийшли Сергієві батьки.  Пані Христя заглянула на мить до Лєрочки в кімнату привітатися , і побачивши там Сергія , заторохтіла :

- Ой, синку, не засиджуйся тут, ще тої зарази  підхопиш, коло  Лєрочки є кому ходити - он, мама її весь час вдома .

- Ви лікарів викликали ? - звернулася вона вже до Лідії Петрівни. А я в церкві сьогодні свічечку поставила і на Службу Божу за здоров'я дала. Ото побачите, відразу полегшає....  А що то за свято таке  що ви стільки всього наготували? Ще й торта замовили ! То, може, день народження в когось? Йой людоньки! А ми ж і без подарунків !

При згадці про торта в Лєрочки стався черговий напад нудоти і вона побігла в ванну... Довго сиділа там, поки засокоїлася.... Потім випила шклянку води, кинула на себе поглядом, здригнулася причесалася і вийшла до всіх...

Біля столу її знову знудило... Зрозумівши, що не зможе обідати зі всіма, просто сказала :

- Як добре, що ви всі тут.... В мене для вас новина : я вагітна.... І в мене такий токсикоз.... Так що обідайте без мене ,- і вона знову побігла в ванну....

  Тиша, що запала після цих слів перетворилася на веселий гамір . Всі по черзі кинулися обіймати Сергія, плескати його по плечах. Пані Христя просльозилася і здіймаючи руки до неба постійно вигукувала : " Слава Богу! Слава Богу ! Нарешті ! О, Боже Благословення зійшло на нас всіх! Нарешті ! Мої руки так скучили за маленькими карапузиками !

  Іван Леонідович, розчулено ховаючи скупу сльозу, тихенько прослизнув в кімнату до доньки і сказав :

- Лєрочко.... дитино моя! Оце так ти мене ощасливила!  Тепер ні про яке повернення на роботу не може йти навіть мови! Особливо, коли ти в такому стані.... Я знайду когось тимчасово....
І він поцілував її легенько в чоло...

І лише Сергій стояв один біля вікна і крутив обручку . Заява Лєрочки не справила на нього особливого враження... Можливо тому, що він вже не вперше чув такі слова...

Наступні 2 тижні в хаті все крутилося навколо Лєрочки, все було підпорядковано її станові і її бажанням .
Перш ніж зробити щось, треба було йти до неї в кімнату і  отримати " добро". Вона все ще страждала токсикозом, тому більшу частину дня проводила в ліжку де їй і справді ставало легше. Лідія Петрівна відпоювала її різними чаями, які їй нарадили всі її знайомі, як стопроцентні протинудотні засоби.
Сергій продовжував спати окремо на дивані : Лідія Петрівна настоювала, що в такому стані спати разом з Лєрочкою було небезпечно для майбутньої дитини...

  .... Цього дня від самого ранку низ живота в Лєрочки тягнуло більше, ніж завжди. Голова крутилася... Біль ставав все гостріший...

- Маааааа! Аааааа! Мене болить ! Я не можу, як мене болить ! Наче апендицит... Маааааа, викликай швидку ! Аааааа, треба було йти до будь якого гінеколога, а не чекати, коли в " світила" з'явиться вільна хвилинка між лекціями і симпооооо... Ааааааа! Швидкууууууу!

Перелякана Лідія Петрівна дрижачими руками тримала телефон і кричала в нього :

- Ало! Швидка???? Терміново ! Вгітна.... Сильні болі внизу живота.... Рухайтеся! Я вас прошу....

  Коли приїхала "швидка" Лєрочка була майже без тями. Вона лежала в ліжку поклавши обидві руки на низ живота, немов прикриваючи і захищаючи його від когось і важко дихала. Час від часу з її уст виривалися якісь уривки слів :

- Ні.... ні...  не дам..... геть.... геть від мене ! Ааааа!

  В коридорі лікарні зібралася вся родина.

Вони, мов скам'янілі, з німим запитанням дивилися на лікаря, що поволі підходив до них....

- Позаматкова вагітність... трубу розірвало...  Вчасно привезли... Ще трохи, і було б пізно.... Не розумію, чому відразу не пішли до лікаря ... УЗІ  б показало і все б обійшлося значно легше ... і безболісніше... Лікування буде довгим...

Всі мовчали, приголомшені...

- А вона ще зможе мати дітей? - тихо з надією в голосі запитала Лідія Петрівна.

- При адекватному лікуванні надія є...... Але не не скоро. Зараз вона в інтенсивній терапії, ще під наркозом. Завтра до неї можна буде, - сказав лікар і пішов.

..... Лєрочка висіла в повітрі.... Ні, не в повітрі... Вона лежала на чорній блискучій плиті... Ні.... на підлозі  величезного,  без стін залу... навколо чувся шепіт і сміх... Та вона не зважала... вона лежала, розкинувши руки і дивилася у безкінечну чорноту неба.... Десь- не десь зблискувала поодинока зірка...  Хтось розчісував її волосся.. Невже бабуся повернулася? Лише вона так ніжно гладила її по голові, коли заплітала кіски... дві кіски... тоненькі, як мишачі хвостики....

Раптом... шепіт стих. Почулися кроки... Легкі, наче подихи вітру...  Висока постать в чорному плащі  зупинилася посеред залу... Відкинула капішон і пильно вдивилася в Лєрочку... Її очі, мов дві яскраві зірки, що променями проникли поза очі в саму душу і почали читати її , мов книжку.. І тут вона відчула, як по тілу проповзла змія і обвила її своїми кільцями.... і поповзла далі... заповзла під плащ темної постаті, а потім вмостившись в тої на плечі, щось просичала у вухо..... Постать хитнула головою... І в свідомості Лєрочки прозвучало :
- Ти сплатила частину боргу.... І цей борг не лише твій....  Ми ще зустрінемося.... Живи....  І постать віддалилася і зникла, злившись з однією з зірок....
(далі буде.... )