Перевод 7 сонета Вильяма Шекспира

Попередня частина: http://proza.ru/2020/10/09/1601

Поглянь на схід, коли премиле світло
щоразу перед очі, голову зведе в вогні,
видінню новому вклонися,
гляди священному величності служи;
здійнявшись на крутий із раю пагорб
як сильна юність у середній вік,
все ж смертні до краси його прихильні,
паломництва із золота звідують хід:
але коли з найвищої з висот утомлено ідеш,
як старість немічна він відлітає з дня,
очі (уже поважні) тепер сотвориш,
з низького шляху глянь, де інша сторона:
отже, ти ясний полудень минаєш,
вмреш непоміченим, як сина не лишаєш.

Продовження: http://proza.ru/2020/12/15/1614
8.09.2020-18.10.2020
Світлина автора.
Оригінал: William Shakespeare
Lo in the orient when the gracious light
Lifts up his burning head, each under eye
Doth homage to his new-appearing sight,
Serving with looks his sacred majesty;
And having climbed the steep-up heavenly hill,
Resembling strong youth in his middle age,
Yet mortal looks adore his beauty still,
Attending on his golden pilgrimage:
But when from highmost pitch, with weary car,
Like feeble age he reeleth from the day,
The eyes (fore duteous) now converted are
From his low tract and look another way:
So thou, thyself outgoing in thy noon,
Unlooked on diest unless thou get a son.