карма частина 10

- Доню..... доню... Лєрочко.....
Далекий голос пробивався мов крізь кілометри вати....

Лєра привідкрила очі і з туману вималювався мамин образ... Мама ніжно гладила її руку і з очей в неї текли сльози. Ні, вона не хотіла плакати. Хотіла зустріти пробудження доньки з посмішкою на устах, але сльози текли, і вона непомітно прикладала хустинку до очей..

- Маааа, - пошепки звернулася до неї Лєрочка, - а до мене бабця приходила.... кіски мені заплітала..... як в дитинстві.... Вона посміхнулася і знову заснула...

Через 3 дні їй дозволили вставати... Перші кроки вздовж коридору здавалися кілометрами, та вже за тиждень вона без особливих зусиль проходжувалася під руку з мамою, лише час від часу зупиняючись передихнути.
     От і зараз зупинилася біля вікна і, спершись на підвіконника, задивилася на вулицю.

Увагу привернув молодий мужчина з величезним букетом білих троянд. На зустріч йому йшла молода жінка і міцно притискала до грудей добре замотаний згорток... За лікоть її підтримувала старша жінка...

Вікно було привідкрите, і можна було чути все, що там відбувалося..   Старша жінка взяла букет від мужчини , і він обережно взяв згорток в свої руки, щасливо засміявся і поцілував молоду жінку :
- Мартуся! Такий козак ! Богатир ! Ти зробила мене найщасливішою людиною на світі ! 
І вони всі разом пішли до машини, що стояла поруч.

Жаль кліщами стиснув серце Лєрочки...
І заздрість...   
Їй теж захотілося отак вийти з лікарні з маленьким писклявим згорточком на руках .
І щоб Сергій щасливо йшов їй на зустріч.... І щоб очі його світилися коханням....
Жаль в серці став нестерпним і вихлюпнувся сльозами з очей. Спочатку сьози просто текли, а потім...

Потім Лєрочка усвідомила, що Сергій ніколи не дивився на неї поглядом, в якому світилося кохання .
Отим поглядом, для якого не потрібні слова, бо  в ньому все : любов, обожнювання, необхідність бути поруч за будь-яких обставин... Щастя від звичайної присутності... Щастя, для якого бракує слів, бо й слів таких не існує...
Бо слова , то лише бліда тінь того світла, що вихлюпує з очей...

І тоді в ній немов прорвало плотину,  сльози потекли пекучою гіркою рікою   і, голосно схлипуючи, Лєрочка  впала на плече мамі і , заходячись, мов мала дитина, перериваючимся голосом сказала :
- Я теж.... я теж.....  так хочу !

Лідія Петрівна ніжно гладила її по волоссі і примовляла :

- Все буде.... все ще в тебе буде, доню... Тихенько, маленька моя, лікарі кажуть, що все ще в тебе попереду.... Головне - набирайся сили....
Дні потягнулися за днями....
Сірі.
Довгі....
Сірі дні перетворилися на сірі місяці....
Роки....
Хата. Робота. Лікарі.
Процедури. Лікарі. Лікарні....
Ще одні лікарі.... Приватні клініки.
Всі радили останні методи лікування. Гормони.
Відпочинок.
Не думати.
Взагалі не думати.
Проблема не в здоров'ї - проблема в голові.
З Сергієм якось віддалилися... Він пропадав на роботі. З головою занурився у виробничі проблеми. Приходив пізно вночі і вранці біг на роботу.
Говорили мало. Щоб не зачіпати болючу тему.

Взагалі за недільним столом говорили лише про роботу. Будь яка тема що могла зачепити дітей просто уникалася...

Якось Іван Леонідович почав чергову розмову про фірму, про те, що рік видався вдалим , що такого прибутку ще в них не було і несподівано закінчив :
- А я вам тут путівку купив.... Круїз. На місяць. Посеред Карибських островів... Ти завжди мріяла про круїз... тож я.... То вам... Для зміни обстановки.... Немає нічого кращого, як струсити звичний ритм життя несподіваною зміною обстановки...
Кабіна з балконом... на море....
Ага... за 3 дні вилітаєте в порт призначення... в Маямі  - і він якось винувато подивився на доньку...

І сірий день вибухнув безліччю кольорів : Лєрочка стрепенулася, вперше за довгий час посміхнулася і кинулася на шию батькові :
- Ой! Таточкуууууу! Дякую! Ти... Ти.. Ти найкращий татусь на світі! - очі зрадливо зблиснули  від розчулення, - це ж  треба швиденько чемодани збирати... Маааааа! Завтра ж по магазинах , тут круїз...  а в мене жодного пристойного плаття.... жодного купальника... Та взагалі весь гардероб вартувало б обновити !  І тобі теж ! - звернулася вона до Сергія. - І мамусі !

  .... Пані Христя сьогодні припізнилася і всі місця на першій лавці в церкві вже були зайняті... І на другій та третій теж. Кинувши  швидким поглядом в пошуку вільного місця вона, стиснувши губи, присіла на єдине вільне місце  позаду колони... Немаючи змоги розглядати присутніх, зосередилася на вервичці.

Раптом, краєм вуха, почула розмову між двома панями на лавці позаду.

- Пані, видите он ту  пані шо за колоною ? ,- зашепотіла перша.

- Яку ? В тому синьому плащі ? - прошепотіла друга.

- Та, тую. Ну то  шо я вам за неї розкажу :   вона така все побожна, так все на Служби Божі ходе, жодну не пропускає... і сина кілька років тому вженила... Гонорова така, бо він собі багату взяв.... Але долі не має.. шось ніяк дітей з жінкою мати не може..  Але я вам такво скажу, шо то всьо вона винна. Бо колись її син з одною дівчиною зустрічався... Файне таке дівча... але з простої родини...  Вона два рази від него вагітна була. Але тая пані не захотіла її за невістку, то сказала сину шоби вони позбулися ....   А тепер її невістка мати неможе... і шо вже по тих лікарях находилася... бідна... І вона йно ходить і свічки ставить... і молиться...  і на  Служби Божі за здоровля дає... І ніц...  То я вам такво скажу, шо то певно така кара  на неї.... Бо ти молися, не молися, а Бог всьо знає.... і по ділах наших покеровує.... Не хтіла перше, то й тепер не дає....

- Правду кажете, пані, правду кажете, тихенько погодилася співрозмовниця.

- А тая дівчина заміж вийшла і добре живе. І дитину народила. Хлопчика... Я часом її бачу, як вона до матері своєї приходить....

Вони ще довго там шепотіли між собою, але пані Христя вже нічого не чула. Їй раптом стиснуло серце,  зашуміло в голові і забракло повітря. Вона піднялася і швидким кроком вийшла на вулицю. Вдихнула на повні груди і тут сили зовсім покинули її. Вона ледве дійшла до лавки на зупинці і сіла. Сиділа довго. Розхристані думки ніяк не зліплювалися докупи.  Раптом вона побачила себе такою, якою бачили її інші люди, а не такою, якою вона себе уявляла...

- Боже.... То я.... То моя  провина... я страшна людина... страшна людина... прости ж мене Господи... Прости, грішну....  Серце голосно калатало в грудях...

- Пані Христю , ви себе добре почуваєте ? , - почувся знайомий голос .
Вона підняла очі  і заклякла : перед нею стояла Марта і тримала за руку хлопчика  десь 5- ти років.
- Може вам швидку викликати?... Чи  додому довести ? Чи хоча б до аптеки ?
Або ще краще : зараз під'їде на машині мій чоловік і ми довеземо вас до лікарні !

Під час цієї розмови пані Христя не зводила очей з хлопчика - він був вилитий Сергій в дитинстві ...

- Ні, дякую... щось мені в голові закрутилося... напевне кисню забракло... свічки.. кадило... Зараз передихну трошки, хлипну свіжого повітря , і все буде гаразд... За хвильку, набравшись сміливості, спитала:

- Марто, а то, часом, не Сергія син ? - в її голосі вчувалася прихована надія.

Голос в Марти позимнів і став байдужим:
- Я рада, пані Христю, що вам вже краще...
Ні, можете бути спокійні, в мого сина інший батько, який зараз приїде і нас забере... Не переживайте. Мій син не буде називати вас бабусею... Прощавайте.

І Марта поволі пішла назустріч щойно під'їхавшій машині. Хлопчик вирвав свою маленьку ручку з її руки і з криком : "  Татко приїхав " бігом кинувся до мужчини, що вийшов з машини.
Мужчина, підхопивши хлопчика , розцілував його, і обійняв Марту  і вони всі разом сіли в машину...

Пані Христя сиділа на лавочці і, тримаючись рукою за серце, проводжала їх заздрісним поглядом...
( далі буде... )