Вплив Сатани на вибори

- А куди ми йдемо?
- На зустріч з кандидатом у депутати Верховної Ради від нашого округу.
- Тебе цікавить політика? – і Сатана іронічно посміхнувся.
- Цікавить, не цікавить! Куди дінешся? Я тут живу, з Вашого дозволу, лицарю Жаху! Хочу, щоб ти вивів цього кандидата, цю особливу сволоту, на чисту воду. Хочу, щоб люди узнали, за кого зібралися віддати голоси. Покидьок зґвалтував мою подругу, ще й погрожував їй!
- А це часом не його портрет на паркані? – поцікавився Люцифер, розглядаючи передвиборчу листівку.
- Його, виродка, - Олена бридливим оком ковзнула по листівці, - ходімо!
Якийсь «жартівник» спаплюжив портрет кандидата вкрай: вирвав його лагідні очі, прималював йому чорні роги, закреслив прізвище, ім’я та по-батькові, а зверху написав по-російські, «по-матері».
- Якою простою, влучною буває російська, - засміявся Сатана, - дівчинко моя, щодо цього кандидата, наші інтереси збігаються. Через цього кандидата я розплутаю доволі хитрий клубок зв’язків мафіозних структур. Сьогодні ж відправлю його у Пекло. Допит у Чистилищі це куди страшніше бандитської розбірки! У мене всі покидьки на долоні! – і владні очі Сатани на мить спалахнули люттю, осяявши його обличчя Диявольською величчю.
 
В актовому залі школи зібралося чимало народу, однак не шоу кандидата в депутати Верховної Ради України привабило чисельний гурт, що складався з пенсіонерів, безробітних і просто голодних. Буфер, що розташували у коридорі перед залом, об’єднав людей у потенційних виборців: дозволялося випити півсклянки горілки, з’їсти бутерброд, зачерпнути дітлахам цукерок, печива, але за однієї важливої умови – після закінчення зустрічі з кандидатом, причому виходити треба з залу, а не вбігати з вулиці. Двоє міліціонерів, отримавши належні інструкції і обіцянку грошової винагороди, ретельно стежили за порядком: виганяли неохайних, брудних громадян, що увірвавшись до буфету з вулиці, намагалися щось стягти з буфетної стойки.

Проходячи повз буфет у зал, Сатана, Олена і Ліда стали свідками неприємної сцени: пухкий пихатий міліціонер навмання лупив дубинкою гіркого п’яницю. Той захищався поцупленою палицею сухої ковбаси. Це виглядало так нікчемно, що розсмішило хворого на дауна, Гриця. Зазвичай володар зайвої хромосоми, пускаючи слину, рожевою вівцею блукав навкруги школи, однак зараз шумна передвиборча компанія розбуркала у ньому громадянина і він, геть щасливий, сміявся так, як не вмів ніхто з нормальних людей.
Сатана жбурнув у відчайдуху-п’яницю швидкий бісовий погляд: той вихопив у міліціонера дубинку, ударив його по пухких сідницях і втік.
- Дай колбаску! – заволав Гриць і побіг за переможцем.
Олена похмурнішала.
- Інколи мені здається, що всі ми, українці, живемо у казці жахів для обмежених. Ці постійні ідіотські гротески, ця набридлива, пришелепувата дійсність! Все це так втомлює, - пожалілась Олена Люциферу.
- Люба, я приготував тобі для життя іншу, чудову казку, переїзди у неї, - щиро посміхнувся він.
- Не спокушай! Краще… хоча ні…- осіклася Олена і поринула в себе.
- Згадала, як я за наказами Творця випробовував праведника Іова втратами та хворобою? – прочитав Сатана її думки. – Український народ теж має пройти свій шлях випробувань, щоб врешті решт сформуватись у єдину націю.

- А я українка, тож моє місце саме тут, а не в якійсь там чудовій казці! – і посміхнулася, спалахнувши вродою.
Ліда шмигнула носиком і заздрісно поглянула на подругу. Поряд з Оленою вона виглядала маленькою сірою мишкою. Сатана, помітивши пригнічений стан Ліди, пригорнув обох дівчат до своїх грудей.
 
Вони пройшли у зал і сіли у перший ряд, що чомусь був майже вільним. Сатана, сидячи між дівчаток, ніжно обіймав їх за плечі і тихо посміхався. Однак трійця виглядала занадто розкуто і дещо непристойно для поважного зібрання. Директор школи Наталія Іванівна, проходячи повз них, кинула на дівчат виразний погляд, що мав би їх присоромити. Та особливий, притаманний лише вчителям, погляд не призвів на них належного враження – вони закінчили школу і почувалися вільними. Ліда поклала голову на плече Сатани, і вони разом з Оленою засміялися.
- Що, дівчатка, вирвалися нарешті? – посміхнувся і Люцифер.

Тим часом у зал увійшло чоловік десять, серед них два репортери з телекамерами. Кандидат у депутати Верховної Ради України йшов попереду. Олена окинула його бридливим оком: оболонка лицемірства надавала іміджу негідника псевдопорядного вигляду – приторно-солодка усмішка слуги народу розмазала стерті, невиразні риси по дрібному обличчю, а його костюм місцевого виробництва, огидно-синій, у гапську білу смужку, здавалося, аж кричав: - «Я в доску свой парень!»
Кілька чоловіків бурхливо зааплодували. Почулися вигуки:
- Иван Иванович Иванов – народный кандидат, наш кандидат!
- Підсадні качки? – запитала Олена Люцифера.
- Так, яка ж без них передвиборча компанія? – проворкував Люцифер, ледь здолавши спокусу поцілувати її: чарівне личко дівчини було так близько.
Між тим кандидат не гаяв часу: бадьоро піднявся на трибуну і, людяно посміхаючись у телекамеру, підняв праву руку.
- Дорогие товарищи! Заметьте, я не говорю вам «паны», не говорю «господа». Паны и господа в Париже, на Гаваях, разъезжают, понимаешь, по швейцариям и вкладывают награбленные у народа деньги на свои счета! Нам однозначно, товарищи, с ними не по пути! Мы, товарищи, конкретно не нужны им, а они однозначно не нужны нам!
- Правильно, правильно! – підтримали кандидата голоси прихильників.
Олена з Лідою прикипіли до оратора гнівними поглядами.
- Товарищи! – кандидат знову підкинув руку догори. – Я, Иван Иванович Иванов, - сын рабочего, сын сталевара. Со своего личного опыта знаю, что такое голодать и донашивать ботинки старшего брата. Сам был рабочим, варил сталь, закончил вечерний институт. Я, товарищи, а не паны в Киеве, понимаю ваши беды! Я вышел из народа и понимаю, что нужно нашему человеку! Маркетинги, брокеры, дилеры, шмилеры и прочая буржуазная накипь нам не нужна! Наш человек, звучит, понимаешь, гордо! Он труженик, он простой, он честный!... Наконец, наш человек не обезьяна, ему не нужен дорогой западный банан. А нужен ему холодильник, забитый его собственным дешевым мясом, салом, маслом и так далее, это однозначно, товарищи! Выберете таких депутатов, как я, будете жить, не выберете – жить не будете!
- Та ты шо, пахан, угрожаешь народу?! – гучно, розкуто викрикнув хтось п’яним голосом з глибини залу.
Люди зареготали. Встав ветеран війни:
- Конкретно скажи, какая нам с тебя будет польза? Чем облегчишь нашу жизнь? Когда повысят пенсии и зарплаты?
- Отвечу, отец! Сначала я организую в нашем округе референдум по отделению от бэндэровцев и прочих хохлов-нахлебников, пусть наш русскоязычный округ будет автономным! Потом я заставлю убраться все мафии из округа и создам рабочие места. Заработают заводы, люди станут ежемесячно получать высокие зарплаты. А ты, отец, и такие, как ты, заслуженные люди, – высокие пенсии. Я также добьюсь полной бесплатной медицины и образования в округе. Наведу порядок на наших улицах. Наши женщины и дети будут спокойно ходить по улицам и паркам и не будут бояться, что на них выскочит бандит с ножом. И наконец – наших детей паны не заставят учить хохлянскую мову! Наш округ русскоязычный, хохол, не хохол, говори по-русски, на общепонятном языке!

Раптом встав Федір Іванович, вчитель математики:
- А я хочу говорити українською, пане кандидат. Зрозумієте, чи покликати перекладача? 
- Говори, говори, ще не вижили з ума, - почулися голоси.
- Добре, а Ви, Іване Івановичу, на жаль, не розумієте мови народу, ні російської, ні української, бо глухі до його голосу! Не чуєте нас! Вісімдесят років такі керівники, як Ви, вважали український народ бидлом, котрому потрібен лише батіг. А зараз Ви зі своїми товаришами-мільярдерами женете нас до краю прірви! Але Вам, Іване Івановичу, з нами не по дорозі, ще трохи, і Ви будете тікати! Ви все ще серед нас, бо не все ще розкрали зі своєю бандою у цій Зоні, чи, як Ви кажете, країні козлів!
- Провокация! Не верьте! Паны подослали! – щодуху заволали підсадні качки.
В залі здійнявся галас. Підвелись два горилоподібні молодики, виразно поглянули на Федора Івановича. Встав Сатана, повернувся до народу, щось беззвучно прошепотів, сів. Зал опанувала тиша.
- На чому я зупинився, громадяни виборці? – запитав вчитель.
- На тому, що не все ще бувші комуняки, що розжиріли на крові народу, стягли з країни! – нагадав сміливий жіночий голос.   
- Продовжу, мені нічого втрачати, окрім копійочної зарплати, котру ще й не завжди платять, - жваво повідомив гурт Федір Іванович, - дайте нам відповідь, пане кандидат, чи можливо сотворити рай в окремо взятому окрузі, відірвавши його від країни? Що це буде? Щось на зразок Придністров’я, де бідний люд стає ще бідніше? І ще… перепрошую, але мене переслідує враження, що я спостерігаю циркову виставу. У Вас, Іване Івановичу, кілька трьохповерхових будинків, маєток за містом, а Ви тримаєте нас за дурнів – затіяли тут гру в народолюбця!
Галас здійнявся знову. Вчитель сів. Встав Сатана. Раптом Олені здалося, що він виріс на зріст і випромінює енергію, що примушує людей відчувати свою нікчемність. Над притихлим гуртом аж забриніла психічна напруга. Зненацька під стелею майнула нитка блискавки, а за вікнами грізним звіром гуркнув грім.
- Объясни народу, что ты такое, - владно звелів кандидату Диявол, сів, пригорнув до себе уражених дівчат, піймав сильним, гнівним поглядом очі кандидата і вже їх не відпускав.
Іван Іванович спітнів, зблід, послабив вузол краватки і тихо, не своїм голосом, заговорив. Було видно – рот розгубленого кандидата розкривається всупереч його волі:
- Мой папа заведовал ювелирторгом, мама не работала, руководила дома прислугой, выглядела молодо, в голодные годы принимала молочные ванны… Мы с братом швыряли друг в друга чёрную икру, а папа смеялся! Любил нас… У меня было счастливое пионерское детство, каждое лето – Артек… - захоплений спогадами дитинства, він дебільно посміхнувся і замовчав.
По залу покотилася хвиля обурення.
- Продолжай! – гримнув Сатана.
Олена подарувала Дияволу ніжну усмішку – вона була у повному захваті.
- Про школу не буду, институт закончил с помощью родителей, Царство им Небесное!
- Не обольщайся, в Аду встретишься со своими родителями, - поправив його Сатана, - не тяни, дальше!
Люди прикипіли до кандидата гнівними поглядами. Івану Івановичу було дуже страшно – він весь тремтів, а його сірі очі гасали безпорадними пацюками, отруєними смертельним газом. Однак ніхто з присутніх не відчував до нього жалю.
- Поступил в партию, ушел в торговлю, так надо было, - кожне слово коштувало кандидату неймовірних зусиль: він намагався закрити свій зрадливий рот, та де там! Перетворившись на точку прикладання Диявольської сили, він лише тихо ковтав сльози і зі щиросердністю свого лютого ворога знищував себе: - Начал потихоньку заниматься делами, создавал на все дефицит. Так надо было! Я – деловой человек, руководство знало, я – надёжный… И сейчас знает! Хозяин знает, я – надёжный… Когда Совдеп распался, началась малина. Большие дела, грандиозные! Трасты, скупка сертификатов… Эшелоны с гуманитаркой исчезали при моей помощи, как невидимки… Я – очень способный бизнесмен! Появились большие деньги, настоящие – доллары! Начали с солидными товарищами создавать банки, банкротить заводы, скупать их по дешевке, а рабочее быдло – на улицу! Там ему и место, биомасса, блин!
Раптом обличчя Івана Івановича покорчило гоготінням підлої гадини. Люди обурено загомоніли.
- Тише! – звелів Сатана гурту. – Чем владеешь и как отдыхаешь?
Іван Іванович витріщився на Володаря Пекла жертвою удава і приречено замекав:
- Миллиард долларов по оффшорным  зонам, два завода, десять магазинов, прибыль с контроля над торговлей наркотиками в области, дом в Швейцарии, на Карибах и тут три дома, дача для развлечений и деловых встреч… Семья – святое, двое детей, отправил за бугор подышать свежим воздухом… Люблю насиловать нетронутых, молодых дурёх…

- Смертную казнь кандидату-садисту! – несподівано пронизливо викрикнула знервована молода жінка.
І напружена тиша залу вибухнула потужною бомбою:
- Правильно! Запад нам не указ! Под суд подонка и вышку!
Народ аж заревів і застогнав рікою, що нарешті прорвала дамбу.
- Не хвилюйтеся, шановні! – підвівся Сатана і владним поглядом велетня заспокоїв зал.
- А ты кто такой, что так круто тут командуешь?! – вигукнув хтось з середини залу.
- Власть, - відказав Люцифер, повернувся обличчям до Івана Івановича, сів.
Вмить в очах кандидата червами заворушилось щось огидне, вкрай дике. Раптом він злетів з трибуни, підбіг до Сатани і упав перед ним на коліна.
- Повелитель мой! – заволав. – Я – твой преданный слуга! Я ненавижу это украинское быдло, этот народ, как и ты, разрушивший храмы! Я буду верным тебе, только позволь мне жить!
- Да что ты знаешь обо мне, мерзость? – бридливо поцікавився Сатана і, убивши кандидата поглядом, байдуже оголосив: - Умер кандидат, инфаркт!
- А! – завмерло під стелею.
- А может, врача? Может, еще не поздно? – самотньо пролунав жіночий голос.
Олена пильно поглянула Люциферу в очі, він відповів їй щирою усмішкою і сповнив її голову проханням: - «Полюби мене нарешті таким, як я є!», а вголос гучно зауважив:
- Какой смысл реанимировать такого кандидата?! Солидные товарищи всё равно его убьют, - встав обличчям до людей, - выбирайте нового кандидата… Федоре Івановичу, не хочете висунути свою кандидатуру? Люди Вас підтримають, зберуть підписи і з радістю віддадуть за Вас голоси!
Чаклунська сила гіпнозу Диявола викликала бурхливий шквал аплодисментів.
- Давай, Иваныч! Ты наш, поддержим, соберем подписи! Выход из кризиса видишь?! – то тут, то там почулися голоси.
- Подождите! Как так можно?! Здесь же покойник! – забідкалися жінки.
- Предоставьте мертвецам хоронить своих мертвецов, - по-біблейському мудро зітхнув Антихрист, і його Диявольська уява живо змалювала Спасителя: весь у нагальних Вселенських справах, Син Божий почув Сатану, підняв голову від Книги  Знань про рух зірок і промовив з глибин мозку людського ворога: - «Це Я сказав! Дивись, хитромудрий Змію, не перехитри себе!»
- «Перехитривший Сатану стає ще сатаніше, Вороже мій!» - подумки відреагував Сатана і самовпевнено посміхнувся.
До Сатани підійшов Федір Іванович, відвів його убік.
- Та хто Ви такий?
- Ясновидець, чітко бачу Ваше майбутнє. Годі Вам, Федоре Івановичу, розважати тещу і жінку розмовами, як оздоровити економіку. Висовуйте себе, часу до виборів ще достатньо. Ви не тільки математик, Ви – талановитий, дійсно народний Президент, котрий через чотири роки підніме Україну з колін. Висовуйте себе, два роки подискутуєте в Парламенті, народ полюбить Вас і обере Президентом. Гарантую! – і Сатана щиро посміхнувся.
Федір Іванович пильно вдивився в обличчя Люциферу.
- Це дуже дивно, але я чомусь Вам вірю, а може, до біса хочу вірити! Ризикну! – підозріло примружив очі. – Мені здається, що Сатана має виглядати так, як Ви…
- Вважаю це за комплімент, - засміявся Люцифер і гукнув бритоголовій команді бувшого кандидата: - Парни!
Помічники померлого підійшли до Люцифера.
- Уносите тело, пусть не смущает людей!
Покійника винесли із залу через чорний хід. Люцифер звернувся до людей:
- Прошу вас, шановні друзі, вислухати промову Федора Івановича і зібрати підписи на його підтримку!
Олена замилувалася Люцифером мимоволі – розповсюджуючи гіпнотичні хвилі Космічної влади, він виглядав таким могутнім, мужнім лідером…
Ліда смикнула її за рукав:
- Я хочу вийти, задушно! Мені погано…
Сатана повернувся до дівчат, сів між ними.
- Ми вийдемо на хвильку.
- Добре.
Олена з Лідою підвелися і попрямували до дверей.
Між тим Федір Іванович піднявся на трибуну. Якусь мить у залі було так тихо, що стало чутно, як чорна велетенська муха б’ється об шибку вікна.
- «Мабуть, такою огидною комахою б’ється зараз у тенетах мук душа того кандидата-монстра», - спало Олені на думку.

Дівчата вийшли за двері, а Федір Іванович огорнув гурт теплим поглядом:
- Шановні добродії! Бог Свідок, я навіть не мріяв про високу честь відстоювати у Парламенті ваші інтереси, але якщо з вашої волі я опинюсь там у якості законотворця, не розраховуйте  на раптове райське життя. Щоб сотворити на Землі Небо, нам усім треба бути Янголами і любити один одного, як себе самого… Я не Янгол, а лише один з вас, клітинка єдиного організму на ймення – Великий Український Народ! Тому я відчуваю  те, що й всі ви!... Як і вам, мені наболіло наше жебрацьке зубожіння, це наше забуття між життям і смертю! Вісімнадцять років ми вимираємо під спів: - «Ще не вмерла Україна!» Всі ми чудово знаємо, чому вона в смертельній агонії! Годі! У  вільній, новій Україні ми будемо співати: - «Буде жити Україна!»… Я висуваю свою кандидатуру у депутати Верховної Ради, бо відчуваю у собі  наснагу боротися за краще життя для всього нашого багатонаціонального народу. Які будуть питання?