Пташка Василя

 Ця історія трапилась майже сто років тому, коли селяни ще жили в хатах-мазанках, дах яких вкривали очеретом.
 Безтурботне літо пройшло, і першого вересня діти, як зазвичай, пішли до школи. Хоча в повітрі відчувався запах осені і листки на деревах починали жовтіти, маленькому Василю здавалося, що літо ще не скінчилось, тим більше, що вереснева погода видалась сонячна і тепла. Потім за тиждень пройшло дві зливи, трохи похолодало і одразу потеплішало – настало Бабине літо. Дідусь Василя казав, що павутиння, яке літає у повітрі і блищіть на сонці – це волосся казкової бабусі, яка приходить в Україну до початку зими.
 Спливав час коротких осіннів днів: Василь ходив до школи, старанно виконував завдання, і не помітив як за вереснем настав жовтень, а потім і листопад з осінніми канікулами.
 Вже значно похолодало, і селяни почали топити печі в своїх оселях. Якщо ранок видавався прохолодним, але майже безвітряним, то по очеретяним дахам з димарів повільно виходив сірий дим, спускаючись на землю і утворюючи туман.
 Одного разу, повертаючись надвечір додому, хлопчик побачив на гілці калини маленьку пташку, яка замерзала від вітру і не могла злетіти. Василь підійшов до неї, взяв у руки і запропонував їй з’їсти пиріжок з горохом, який він приніс із школи. Пташка спочатку зі всіх сил намагалась вирватись, а потім, все ж таки, почала клювати горох з розламаного пиріжка.
Починався холодний осінній дощ, і Василь забрав бідолашну тварину з собою до хати.
 Зі старих терезів хлопчик змайстрував годівничку, яку підвісив за гачок, закріплений на стелі. Відтепер і кожного ранку Василь наливав в одну чашу свіжу колодязну воду, а в іншу – кришив зварене куряче яйце разом з крихтами хлібу, що залишались після сніданку. Згодом, пташка навчилась їсти все: і сало, і варену кукурудзу, і тертий гарбуз. Вона осміліла і почала брати їжу не тільки з терезів, а із рук всіх господарів хати: мамусі, татуся, бабусі, двох сестер та діда. Найбільше пташка полюбляла залазити у комірці одежі. Так, одного разу, коли дід вже заснув, вона занурилась в комірець на штанах. Коли він раптово повернувся на інший бік, то задавив її.
Василь сильно і довго тужив за своєю улюбленицею… Така в неї доля, на жаль, а життя триває…