Буття, небуття та трохи психоаналiзу

                "Буття, небуття та            
                трохи психоаналізу".
               
                П'єса
                42 сторінки

               
                Дійові особи:

Арсеній - молодий хлопець 27 років. Збудлива, емоційна, творча натура. При розмові злегка заїкається, що значно посилюється в моменти хвилювання.
Пан Зільберман - поважний львівський психотерапевт літнього віку. Носить костюм окуляри, бороду. Палить сигари. Явно намагається всім своїм зовнішнім виглядом справити враження "справжнього" психолога. Має характерну єврейську манеру розмови.
Оскар - папуга психотерапевта.
Мати Арсенія (у молодості) - принадна дівчина тендітної статури з зачіскою "каре".
Батько Арсенія (у молодості) - молодий бізнесмен спортивної статури
Баба Надя - бабуся Арсенія по материній лінії. Могутня огрядна жінка з гучним голосом.
Аркадій Петрович - її чоловік. Занепалий інтелігент.
Дядя Валєра - кум баби Наді. Носить вуса. Типовий "ватнік"-сталініст. Любитель минулих часів. Колишній військовий.
Сусідська дівчинка Оля (русяве дівча років шести).
Голос диктора
Голос президента
Голос Бога.






               
Наші дні. Класично обставлений кабінет психолога. Крісло, диван, стіл, шафа з книжками, вішалка з пальто і капелюхом. На столі лежить великий блокнот у шкіряній обкладинці, канцелярське приладдя, сигари, сірники, попільничка. На стіні висить клітка з попугаєм. На стелі висить люстра. У кріслі сидить пан Зільберман і неспішно п'є каву, час від часу позираючи на кишеньковий годинник. Роздратовано крекче. Стоїть магнітофон. У кабінеті грає Шопен.
Гучний стук у двері.
Пан Зільберман. Дякувати Богові! Я вже думав, що всі ноктюрни переслухаю. Заходьте.
Квапливо заходить Арсеній. В руці у нього пакет. Він захеканий. Видно, що дуже поспішав.
Арсеній. (зніяковіло). До-до-добрий день.
Пан Зільберман. (роздратовано). Не дуже то й він добрий, юначе. Ви запізнилися на 40 хвилин. А година мого часу коштує 100 евро.
Арсеній. (до себе). Так, дерете неслабо...
Пан Зільберман. Що ви кажете?
Арсеній. Кажу: шикарна шляпа (вказує на капелюха). Я теж, знаєте, люблю ці всі... а-а-аксесуари. Начебто дрібниці, а зовсім інша л-людина!
Пан Зільберман. (сухо). Дякую, сідайте. (Вказує на диван).
Арсеній. То може мені відразу л-лягати? (Нахиляється знімати взуття)
Пан Зільберман (роздратовано). То може кіно вам менше дивитися?
Арсеній (випрямляється). (Бадьоро). Кі-кіно я люблю... (сідає). (Квапливо). Ви м-мене ви-вибачте, пане Зільберман. С-спочатку я за-запізнився на п-потяг Київ-Львів. Довелося їхати на п-поопутніх. В цілому було д-добре, хіба, що вони везли сир і трохи па-пахло. Потім виявилося, що мій останній за-за-заброньваний номер комусь віддали. Довелося по-покружляти, шукаючи інший го-готель. Вранці не було га-гарячої води і я грів її у чайнику, а по-потім...
Пан Зільберман (простягує руки вперед). Досить, досить, досить! Юначе, час - це гроші. А ви, очевидно не дуже ощадлива людина. Тим паче, з вашою "ма-ма-манерою" розмовляти я просто збанкрутую!
Арсеній (зніяковіло). Вибачте. Зі м-мною вічно щось таке трапляється. Я - те-терези...
Пан Зільберман (здивовано). Терези?
Арсеній. Т-так, за го-гороскопом терези. (Робить рухи руками, ніби зважує щось у повітрі).
Пан Зільберман (іронічно). Угу, то значить за гороскопом. Зрозуміло... (Бере долоні у замок, кладе ногу на ногу). Що ж, перше питання. Звідки ви про мене взнали?
Арсеній. Розумієте, це не-не-неймовірна історія!
Пан Зільберман (здивовано). Неймовірна історія?
Арсеній (емоційно). Так, знаєте, це ці-цілком неймовірно! Візитівку мені на підвіконня до-доставив птах!!!
Пан Зільберман. Тю! То що ж тут неймовірного, вибачте мені? Неймовірно, це коли щось доставляє Укрпошта. За правильною адресою. (Повертається до клітки). Ти чув це, Оскаре? Пан вважає, твою службу чимось неймовірним!
Оскар (гучно). Маячня!
Арсеній (підскакує). О Го-го-господи, та це ж він!
Пан Зільберман. А ви там сподівалися побачити Савіка Шустера? Звісно, що він!
Оскар (гучно). Оскаррр до ваших послуг!
Арсеній (у захваті). І до того ж ро-ро-розмовляє!
Оскар (передражнює). Ррро-ррро-рррозмовляє!
Пан Зільберман. І  навіть краще за вашого мера. Добре, ближче до справи. І так безліч часу загублено. (Схиляється до Арсенія, зпирається підборіддям на кулак). Так. Дуже важливе питання. Який у вас запит, молодий чоловіче?
Арсеній. За-запит?
Пан Зільберман. Так, так. Запит. Ну от, коли ви, приміром приходите до крамниці ви ж знаєте, що хочете?
Арсеній (зніяковіло). За-зазвичай - ні. (Радісно). Я ж те-терези! (Стискує плечима).
Пан Зільберман (зітхає). Важка справа... (Записує щось у блокнот). Ну добре. От коли ви приходите до ресторану...
Арсеній (сумно). Я напиваюся.
Пан Зільберман (роздратовано). Та я вам кажу не про всю цю маячню!
Оскар. Маячччня!
Арсеній (підскакує). Ох ти ж Г-г-господи!
Пан Зільберман. Послухайте мене уважно. ШО САМЕ ВИ ВІД МЕНЕ ХОЧЕТЕ?
Арсеній (жалібно). Н-не знаю, я - терези!
Оскар. Соррром!
Арсеній (підскакує на дивані). Яка ро-розумна п-пташка у вас!
Оскар. Оскаррр до ваших послуг!
Пан Зільберман. Так, так. Розумна. Розумніша за багатьох членів парламенту. Не відволікайтеся. Отже, основне питання: що саме ви від мене хочете? У кожного корабля має бути маршрут. Інакше це буде просто безцільне кружляння по колу!
Арсеній (жалібно). Ви оце що-щойно просто описали моє жи-життя.
Пан Зільберман. Біда... (Записує щось у блокнот). Добре. От ви - терези. Що саме лежить на ваших чашах? (Робить зважуючі рухи руками). Ось тут і ось тут. Подумайте, але не кваптеся з відповіддю.
Арсеній (замріяно). Хочу, щоб мені п-просто було до-до-добре!
Пан Зільберман (розгублено плескає себе долонею по чолі. Хитає головою. Сидить в такій позі декілька секунд). Шановний, ви кажете, вибачте, як жінка. Що значить "добре"?! В кожного своє добре! Невже ви не розумієте таких простих речей?
Арсеній (сумно). Я - терези.
Пан Зільберман (декілька секунд мовчки зпідлоба дивиться на нього). (Крізь зуби). Я запалю, якщо ваша ласка. (Запалює сигару, імпульсивно гасить сірника, підводиться, починає нервово ходити по кімнаті, заклавши вільну руку за спину).
Арсеній розгублено за ним спостерігає.
Пан Зільбераман (опановує себе, сідає біля нього). Дивіться, юначе. Ось п'ять пальців. Вони всі для нас дуже важливі. Але один - найдовший. (По черзі загинає всі пальці, крім середнього, який залишається стирчати).
Арсеній. (Дивиться на палець). Мене за таке ма-ма-мамка била...
Пан Зільберман (роздратовано плескає себе по нозі). Та ви слухайте, що я кажу! Повторюю всі п'ять пальців важливі! Але один найдовший. Так скрізь і в усьому, розумієте? То от ви мені скажіть, який "палець" у вас найдовший?
Арсеній (невпевнено). Се-середній?
Пан Зільберман (оскаженіло кидає сигару у попільничку). Та який середній!!! Ви що, метафори у школі не проходили?! Яка проблема для вас найболючіша, питаю?
Арсеній (декілька секунд роздумує). (Дуже тихо й пригнічено). Я сам.
Пан Зільберман (стрімко підіймає вказівний палець вгору). Он як! (Підводиться, записує щось у блокнот). Чудово, це просто чудово! (Бере сигару, затягується). То як ви, даруйте, плануєте цю "проблему" вирішувати?
Арсеній (Тихо, схиливши голову). Мабуть... мабуть що так, як вирішив мій батько...
Пан Зільберман. Отакої. Ну що ж, хто й дасть пораду, як не найближча людина. І що ж він зробив?
Арсеній (тихо). Повісився.
Оскар. Піздєц.
Пан Зільберман (до Оскара) Цить! (Повератається до Арсенія). Радикально.
Арсеній (дивиться у підлогу, потім сумно посміхається). Так, він теж був те-терези.
Пан Зільберман (до себе). Н-да, яблунько від яблуньки... Ну то добре, юначе. Так що ж ви? Може хочете наслідувати його долю?
Арсеній. Часом здається, що так, часом здається, що ні. Ви ж знаєте, я те-те-те-те...
Оскар. Терррези! Госссподи...
Арсеній (злегка вклоняється пташці). Так, так. Д-дякую. Саме т-так.
Пан Зільберман. Ну, це вже знаєте... Ви не можете вірішити чи вам жити. чи помирати? Ви хоча б їсте, самостійно, чи, вибачте, годують з соски?
Арсеній (сумно). Я б радше пив. (Несподіванно він підводить погляд від підлоги, очі його блищать). З-знаєте, я ж оце коли мекну - зо-зовсім інша людина!
Пан Зільберман (підозріло). Мекну?
Арсеній (стукає долонею по шиї). Ну, ля-ляпну, с-сливу заллю, ну, ви ро-розумієте. То-тоді я, знаєте, зовсім не такий. Жартую, граю на гі-гітарі, розповідаю а-анекдоти. Та що там, навіть не -за-за-заїкаюся! Але -зазакінчується все зазавичай погано. А потім з-зранку прокидаюся - все вдвічі гі-гірше. А-алкоголь дає нам емоції в кредит і за-завжди забирає його з шаленими відсотками. А тут ще ш-шлунок доводить з цими не-не-нервами. Пити не-не можна. А ще гарна річ - амфе-амфе-амфе...
Пан Зільберман (простягує руки перед собою, енергійно махає ними). Ні, ні, ні, ні, ні, юначе! Які вам наркотики?! Розум втратили? Ви подивіться на себе у дзеркало. Трохи переберете - і вийдете у вікно. Ви ж суцільний оголений нерв! Відкрита рана.
Арсеній (безтурботно). Я мешкаю на пе-першому поверсі.
Пан Зільберман (плескає себе рукою по коліну). Це все повна чортівня!
Оскар. Чоррртівня!
Арсеній (підскакує на дивані). Ніяк не звикну до вашой пташечки!
Пан Зільберман (підводиться. Починає ходити з сигарою по кімнаті). Так. Отже, ми маємо... Ви - інфантильний - раз! (починає загинати пальці). Невпевнений у собі - два! Депресивний - три!
Арсеній. Те-терези. Ч-чотири!
Оскар. Чотиррри!
Пан Зільберман (задумливо). Слухайте, а може вас... може вас просто потрібно пи3дити?
Арсеній (весело махає рукою). Та пи3дили! Н-не допомогло. (З підозрою). А ви т-точно психолог?
Пан Зільберман. Важкий випадок. (Щось записує у блокнот. Сідає навпроти Арсенія). Скажіть-но, а як, до речі, у вас з особистим життям?
Арсеній (безтурботно). До-добре! Розвівся.
Оскар. Рррозвівся!
Арсеній (підскакує на дивані).
Пан Зільберман. Ну, розвівся - це й так ясно. А як у вас, так би мовити, з (робить характерний жест, плескає долонею по долоні).
Арсеній. З оплесками?
Пан Зільберман (роздратовано). Та з якими оплесками! Ну статеві відносини у вас є? Що ви як дитина мала, їй богу!
Арсеній (посміхається). А-а-а. Ясно. (Сумнішає). Статеві відносини наче ті оп-оп-опади в Австралії. Не-несподівані, епізодичні і к-короткочасні.
Пан Зільберман (записує щось до блокнота). То ви хоча б... ну... пересмикуєте?
Арсеній (з нерозумінням). Пе-пересмикую?
Пан Зільберман. Ну... (крутить пальцями) годуєте папужку?
Арсеній. (Показує на Оскара). Папужку? У мене не-нема тварин. Кицька нещодавно з-здохла.
Пан Зільберман (роздратовано). Та ви, чорт забирай, мастурбуєте чи ні?!
Арсеній (знову посміхається). А, ну таке... І-інколи. Але з цією де-де-депресією...
Пан Зільберман (перебиває). Депресією? І коли ви, дозвольте спитати, останній раз це робили?
Арсеній (зніяковіло). Вранці в номері. Я ще тому, до речі, трохи за-за-за...
Пан Зільберман (перебиває). Запізнилися! То яка депресія - ви не знаєте, що це таке! Тисну вашу руку! (Тисне Арсенію руку).
Арсеній. Мене, з-знаєте, після ро-розлучення жінки вза-взагалі якось н-не цікавлять.
Пан Зільберман (з іронією). А чоловіки?
Арсеній (зітхає). Також не цікавлять. Ні-ніхто не цікавить.
Пан Зільберман. Угу. (Щось записує у блокнот).
Арсеній (з образою). Вона ж коли у-уходила, розумієте, що с-сказала. (Передражнює). Ти так і будєш лєжать н-на диване!
Пан Зільберман (зацікавлено). Так. А ви що?
Арсеній (зітхає). Ле-лежу н-на дивані.
Пан Зільберман. Так, ясно. (Щось записує).
Арсеній (сумно). Лю-любив іі. А вона виявилася такою вже су-су-суч-сучасною дівчиною! Нігті, вії, І-інстаграм. Пу-пуста людина. Вся у м-матінку свою!
Пан Зільберман. Так, зрозуміло.  Ну а ви, звісно, сповнені змісту по самі вінця. А чи є у вас якесь хобі? Ну, щось таке, що надає барвів вашому життю.
Арсеній (радісно). Так! Ви з-знаєте - так! Я оце, ко-коли проходжу повз якийсь міст чи там якусь по-покинуту будівлю - з-завжи думаю, як тут можна по-по-повіситися. Прям оце малюю со-собі все в найдрібніших де-деталях. (В захваті мружить очі).
Пан Зільберман (прикладає руку до лоба, зітхає).  (До себе). Тисяча сто сорок восьмий. (Щось пише у блокноті). Так, здається мені сьогодні самому знадобиться психотерапевт...
Арсеній (ніби не помічаючи). А ще, знаєте, про отрути дуже люблю читати. Є такі сайти спеціальні...
Пан Зільберман (роздратовано перебиває). Слухайте, та ви б ще прям сюди мотузку принесли! Можу порекомендувати вашій увазі чудовий гачок моєї люстри! (Тицяє пальцем вгору).
Арсеній (дістає з пакета мотузку). (Весело). Як знав!
Пан Зільберман (різко підводиться, кидає блокнот на стіл). Ні, це казна що!!! Повна деградація!
Оскар. Дегрррадація!
Пан Зільберман (Дістає з шафи товстий альбом). Оце, юначе, жертви самогубств. Ось повішені. Сині обличчя, висолоплений язик і, вибачте, мокрі штані. А оце дурні, що наковталися отрути. Все наколо у блювотині, наче в новорічному серпантині. Погодьтеся, це не зовсім ті картини, що ви собі малювали у своїй буремній уяві, де замість блювотини навколо квіти, і самі червоні троянди, куди не плюнь. А ви весь такий серйозний і красивий у труні на чорному оксамиті пливете вулицею під звуки Шопена.
Арсеній (Гортає альбом). А ось цей нічогенький! Симпатично вийшов.
Пан Зільберман (сідає, намагається себе опанувати, масажує скроні). Так, юначе, з-з-з-рештою... Тьху, чорт вас забирай! Я вже сам заїкатися почав.. Зрештою! Що вас цікавить? Чого ви НАСПРАВДІ хочете від життя?!
Арсеній (сумно). Вмерти. Кажуть у Швейцарії є клініка, в якій проводять евтаназію...
Пан Зільберман (знервовано перебиває). То їдьте собі у Швейцаріюі! Чому, трясця вашій матінці, ви завітали до мене? Їй-богу, за п'ятдесят років своєї практики бачив чимало. Але я працюю з тими, хто ХОЧЕ ЖИТИ! Знаєте скільки калік до мене привозили після цієї клятої війни? Без рук! Без ніг! А один був без всього разом! Розумієте? Без всього! Самий тулуб і голова! І(Нервово здирає з себе краватку і кидає на стіл). І вони хочуть жити! Так, саме жити! Вони, можливо, не знають, як це ТЕПЕР робити (розводить руками), питають поради, але ХОЧУТЬ! І декотрі навіть прагнуть, незважаючи ні на що, мати дітей! А ви просто інфантильне, розбещене матусею немовля! Ваше місце в колисці! Як же, земна куля обертається саме навколо вас. Дзуськи! (Тицяє в Арсенія пальцем). Хочете вішатися - ось вам гак! (Вказує на стелю) Я вам поаплодую! (Театрально плескає у долоні).
Арсеній (підозріло). То ви то-точно психолог?
Оскар. Неподддобство!
Пан Зільберман (втомлено відкидується у кріслі). Значить так. Грошей я з вас не візьму. Просто йдіть собі. Я не хочу з вами працювати, навіть якщо мені заплатять мільйон. Ви - енергетичний вампір. Ви вірус СНІДу. Ви - ракова пухлина. Ви - кислота, що безжально роз'їдає все навколо себе. Якби я був шарлатаном, я б дурив вам голову, наспівуючи пісні про те, як вам просто треба розвіятися, знайти собі дівку з пружніми цицьками та злітати кудись у Відень на каву. Але ж ні! Я вам не подарую такої насолоди. Ви - егоцентрична, безвідповідальна, марна істота! Будь-яке співчуття буде все це лише підживлювати. Тож будьте такі ласкаві - вихід там! (Запалює сигару, втомлено пускає кільця диму догори).
Арсеній повільно затуляє обличчя руками, схиляє голову на груди, починає плакати, здригуючи плечима.
Оскар. Спрррацювало!
Пан Зільберман (перелякано підносить пальця до вуст). (Пошепки, оглядаючись). Цить дурню, все зіпсуєш! (Роздратовано накриває клітину ганчіркою).
Оскар. Ніч на дворррі! (Хропе).
Арсеній (затуляючись руками). Господи, за що ж це все мені? Коли я був немовлям розпалася моя сім'я. Все моє дитинство - то були суцільні книжки і хвороби. Я ріс, не розуміючи людей, а вони ніколи не розуміли мене. Я би став білою вороною навіть серед білих ворон. Всі нормальні хлопці грали в футбол, а я одного разу спробував стати на ворота і так отримав м'ячем у живіт, що ледь оклигав. Навчався я добре, але згодом закинув, бо здалося марним і це. Хлопцям було зі мною нецікаво, дівчата сміялися над моїми найсвітлішими почуттями. І знаєте, що я вам скажу (плач значно посилюється). Я навіть вузол лінча на мотузці зав'язувати не навчився. (Оскаженіло кидає мотузку долу). Господи, яка ж я жалюгідна, нікчемна істота!!!
Пан Зільберман (вдоволено). Вітаю! Нарешті пішов конструктив!
Арсеній (підводить заплакане обличчя. Погляд його прояснюється. Він ще шморгає носом, але у погляді кристалізується тверда ясна думка. Зільберман уважно за ним спостерігає). А знаєте, що, пане Зільберман? Ви оце щойно у мене питали, чого я насправді хочу від життя. І я сказав, що хочу вмерти. То я вам збрехав. Я б хотів ніколи і не народжуватися!
Пан Зільберман. Браво, браво,браво! (Починає радісно плескати в долоні). Мій метод ніколи мене не підводив. Вибачте, але мені необхідно було пробити вашу метрову броню. Я до-о-обре знаю, що робити з такими жевжиками, як оце ви. Воно, вибачте, завжди приходить таке інфантильне, безпорадне. (Кривляється). Хіба що слина не котиться, розумієте? Те не знаю. Се не хочу. Просто уви і ах. Чистісінький тобі декадент Срібного Віку. Блок. Бальмонт. Ахматова, якщо хочете. Аднім словом, кружитєсь вакруг мєня. Не проб'єш гарматним ядром. І тут я вже його ріднесенького беру в обіг. (Потирає долоні). І витискаю з нього справжнє его. Вичавлюю людину, наче ту оливкову олію на півдні Італії...
Оскар (з під ганчірки). Старррий шахрррай!
Пан Зільберман. Цить, дурепо! Кидає в клітину олівцем.
Оскар. Рррятуйте! Арррт-обстррріл!
Пан Зільберман. Отже, шановний, для того, щоб вмерти вам моя допомога не потрібна. Йдіть собі вішайтесь, стрибайте з мосту, жеріть отруту. Без мене будь ласка. Я не хочу решту своїх днів провести за гратами. А ось НЕ НА-РОД-ЖУ-ВА-ТИ-СЯ! То це ви за адресою. Тут вам старий Зільберман залюбки допоможе, щоб мені сто років кошерного хумусу не куштувати!
Арсеній (зовсім перестає схлипувати. Одуріло дивиться на психолога). Як це "не народжуватися"? Я ж це сказав задля красного слівця. (Всміхається). Дитині ж зрозуміло, що це повна дурня!
Оскар (обережно). Дурня...
Арсеній. Ось. Навіть пташка розуміє!
Оскар. Папрррашу!
Пан Зільберман. Дурня - то ваш потік свідомості, що ви вже (дивиться на годинник) добрячих півгодини на мене ллєте. Наше, так би мовити, рандеву мало скінчитися ще 10 хвилин тому,з урахуванням вашого запізнення, а ми ще й до найважливішого не перейшли. Отож досить морочити мені голову. Хотіли б николи не народжуватися?
Арсеній. Я...
Пан Зільберман (безжально). ТАК чи НІ???
Арсеній (робить глибокий подих). ТАК!
Пан Зільберман. Чудово! Це вже розмова. Ось тепер можете лягати на диван.
Арсеній (підозріло). Це ви що збираєтеся робити? Я дивився одне кіно, то там теж так починалося...
Пан Зільберман. Лягайте кажу вам!
Арсеній (лягає на диван). Щось мені не дуже зручно. (Починає соватися).
Пан Зільберман (суворо). Нічого, потерпите.
Арсеній. То що ж ви, все таки, збираєтеся робити?
Пан Зільберман. Еротичний масаж! Заплющте очі.
Арсеній (заплющує очі). Ні, я серйозно.
Пан Зільберман. Ви коли мали нещастя народитися, мій депресивний друг?
Арсеній. Першого жовтня. Двадцять сім років назад.
Пан Зільберман (рахує на пальцях). Жовтень, вересень, серпень, липень, червень (беззвучно ворушить губами). Опа! То ви були зачаті матусею практично в новорічну ніч! Подаруночок під ялинку, так би мовити, чи не так? Хє, хє...
Арсеній (розплющує очі, здивовано). А й правда ж! Я ніколи про це і не думав.
Пан Зільберман. Заплющіть очі, я вам сказав! І не розплющуйте. Думати вам вже не потрібно. Думати треба було раніше. А тепер розслабтеся і отримуйте задоволення!
Арсеній (з тривогою). Божечки, то невже, все ж таки, буде як у тому кіно?
Пан Зільберман. Разом з очима стуліть, будь ласка, і пельку. А тепер слухайте мене уважно. Я введу вас у стан гіпнозу і ви зараз потрапите у ніч свого зачаття. У ваших силах його не допустити, якщо ви хоч на щось здатні. А як навіть на це не спроможні, то можете згнити під парканом, чорт вас забирай! Я тут з вами панькатися не збираюся.
Арсеній. Я згоден! Вводьте.
Пан Зільберман. Ще б пак ви були не згодні! І так вже скільки часу мозок мені дурите. Хвилинку... (Вставляє диск у магнітофон. Звідти звучить "Вовчиця" Олега Вінника). Вибачаюся, це для матерів-одиначок... Так, а ось те, що потрібно нам!
З магнітофона лунає тема "Шабаш" з фільму "Майстер і Маргарита". Кімнату поглинає напівтемрява. Пан Зільберман запалює свічку, ставить її на стіл і підходить до Арсенія. Однією рукою бере його руку, іншу кладе на голову. Інтонація його весь час змінюється. То нижче, то вище. То тихіше, то голосніше. Сталою залишається лише її монотонність.
Пан Зільберман. Що таке час? То відносна величина. Те, що було вчора колись було "сьогодні", а те, що буде завтра з часом стане "вчора". Всі ці умовності ми вигадали собі самі. Вийди за межі набридливої тілесної оболонки, звільни свій дух. Будь скрізь. Тут і там. Сьогодні й завтра. Людина вище умовностей. Ось ти виліз з утроби матері, а ось тебе вже під Шопена несуть у труні. Проміжок між цим і є твоє життя. Але нащо його дивитися по порядку наче той серіал на телебаченні? Скачай його з мережі. Подивися дванадцяту серію, а за нею третю. І не з початку, а з середини. А до улюблених серій повертайся. Або перемотуй нецікаве. Будь там, де тобі хочеться. Будь там, де тобі треба. (Бере зі стола свічку). На рахунок "один" ти розплющуєш очі і слідкуєш за свічкою. На рахунок "два" заплющуєш очі і вдвічі більше занурюєшся у сон. Я буду рахувати до десяти і кожен раз ти будеш це повторювати. (Водить свічкою). Один. Слідкуй за свічкою. Два. Ти занурюєшся вдвічі глибше. Три. Слідкуй за свічкою. Чотири. Ти занурюєшся вдвіічі глибше. (З кожним разом він все більше розтягує слово "вдвічі". П'ять. Слідкуй за свічкою. Шість. Ти занурюєшся вдвііічі глибше. Сім. слідкуй за свічкою. Вісім. Ти занурюєшся вдвіііічі глибше. Дев'ять. Слідкуй за свічкою. Десять. Ти занурився поооовністю. На дворі дев'яності роки. Мете скажена хурделиця. Твоя майбутня рідня сидить у себе вдома за святковим столом. Ось ти натискаєш на кнопку дзвоника...
Гасне світло. У повній темряві роздається пронизливий дзвоник.







1993 рік.
 Святково вбраний стіл типової квартири. У кутку стоїть телевізор, біля нього - ялинка. Посеред квартири - святково вбраний стіл. За ним сидять мати й батько матері Арсенія -  баба Надя і Аркадій Петрович. А також кум баби Наді - дядя Валєра. З телевізора лунає безглузда святкова попса.
Аркадій Петрович (до жінки). Сонечко, хтось дзвонить.
Баба Надя (грізно). Не знаю... Я нікого не чекаю!
Дядя Валєра. Давайтє випьєм!
Баба Надя. Ти, Валєра, коли п'єш - дурний зовсім стаєш. Як згадаю... (повертається до Аркадія Петровича). Пам'ятаєш, як цей навіжений багаття вдома розклав? Це ж додуматися!
Дядя Валєра. Холодно било.
Баба Надя. А за пожежниками нащо з пістолетом гасав?
Дядя Валєра. Холодно било.
Батько Арсенія (ніжно дивиться на матір Арсенія, грайливо куйовдить їй волосся, повертається до гостей). Люди добрі, то давайте справді ляпнем! Новий Рік на порозі, а ми сухі, наче пісок.
Баба Надя (невдоволено). Новий Рік, Новий Рік. Всі носяться з Новим Роком цим. Тут хоча б старий видихати. Що з цінами стало! Це ж гайки...
Аркадій Петрович. Реформи, інфляция, новий курс...
Дядя Валєра (зловісно). Їм би за такіє курси лет восємь назад нєбо  в клєточку було.
Аркадій Петрович (махає руками). Що ти, що ти! Андропов, страшні часи. Боже позбав...
Дядя Валєра (похмуро дивиться з під лоба, сам собі наливає стакан горілки). Дюже всє верующіє сталі послєднєє врємя! (Випиває).
Мати Арсенія. А що як і справді ТАМ щось є? (Показує пальцем вгору).
Баба Надя (байдуже здирає голову). Є. Люстра. Румунська, до речі. Сімдесят рублів колись віддала по блату, хай би їх вдавило!
Аркадій Петрович (несміливо). Це вже не гроші.
Баба Надя. Гроші - вони крізь гроші, якщо ти їх заробив! Але це не про тебе.
Батько Арсенія (підводиться, бере пляшку). Слухайте, то давайте, все ж, вип'ємо. Минає рік, у якому я зустрів Янусю (ніжно дивиться на матір Арсенія). Впевнений, що ні я, ні вона ніколи його не забудем. Чи не так, люба?
Мати Арсенія (стримано посміхається). Мабуть, що так.
З телевізора лунає: " А зараз ви прослухаєте виступ пана Президента".
Баба Надя. А ну цить! Шо воно ота падлюка набреше?
Голос Президента. Дорогі українці...
Дядя Валєра (похмуро длубається ножем у зубах). Даа..... щас всьо дорогоє, куда нє плюнь.
Голос Президента. Це був дуже, дуже, дуже непростий і буремний рік!
Баба Надя. Ой, у тебе точно був непростий. Оно яку пику собі нажерло. Це тобі й справді не так вже просто!
Дядя Валєра (зловісно). Єму по статусу положено.
Голос Президента. Разом з вами ми багато чого досягли, але дуже багато ще попереду.
Баба Надя (крізь зуби). Угу, не все ще розікрала скотиняка.
Голос Президента. Отож давайте наповнимо келихи за ваше здоров'я і процвітання...
Дядя Валєра (підіймає вказівний палець вгору). Дєло говоріт!
Баба Надя. Та яке тут здоровля. (До батька Арсенія). Ох, ну, наливай вже, чорт з ним.
Батько Арсенія (розливає по келихам шампанське).
Всі цокаються і вітають один одного зі святом. У кімнаті стоїть веселий гамір. З телевізора лунає бій годинника. Дванадцятий удар співпадає з новим пронизливим дзвінком у двері. Настає тиша. Всі прислухаються. Роздається ще один дзвінок і стукіт.
Баба Надя. От я там заре комусь... (Іде відчиняти двері).
Мати Арсенія. Люблю я ці несподівані візити. Кажуть, у новорічну ніч можна зустріти людину, що змінить все твоє життя.
Батько Арсенія. Між іншим, ти таку вже зустріла, люба. (Ніжно цілує її в щоку).
Мати Арсенія (стримано посміхається). Можливо.
Дядя Валєра (наливає собі стакан горілки). Жизнь мєнять нє надо. (Дивиться через стакан на світло). Она і так хороша. (Залпом випиває).
До кімнати повертається баба Надя разом з Арсенієм.
Баба Надя. Яна, оцей тип каже, що він до тебе.
Мати Арсенія. До мене???
Батько Арсенія. До тебе???
Баба Надя. Я так і думала. Волоцюга! Ну зажди... (бере Арсенія за комір).
Мати Арсенія. Ні! Стривайте. (Приязно і зацікавлено дивиться на Арсенія довгим поглядом). Я його точно десь бачила. Це... це...
Арсеній. Т-т-троюрідний брат, Яна, хіба не па-пам'ятаєте? По лінії тьоті Соні. Ну, Одеса, море, ми малі... Згадали?
Баба Надя (здивовано). Тьотя Соні? Ти диви, сто років про неї вже не чула. А вона хіба не.. цей?. (Голосно гикає)..
Арсеній. Та ну ви що. Живе собі. Все добре.
Мати Арсенія (невпевнено). Тьоті Соні... (Впевненіше). Так! Я щось таке пригадую. Мама, мене ж і справді тато возив у дитинстві. (До Аркадія Петровича). Пам'ятаєш, татку?
Аркадій Петрович замріяно). А як же! Одеса, пляж, портвейн!
Баба Надя. А цьому собаці аби портвейн!
Мати Арсенія. Троюрідний брат... То ви її онук? Оце так сюрприз!
Баба Надя (відпускає комір). Як тебе звати, троюрідний брат?
Арсеній (робить легкий зніяковілий поклін присутнім). Арсеній, д-дуже приємно.
Баба Надя. Ну, сідай до столу, пригощайся, чим Бог послав. (До чоловіка, тихо). Тут самим би було що жерти. Родствєннічєк на кісєлє...
Арсеній. Дякую. Тьотя Соня при-приивіти, до речі, всім передавала.
Баба Надя (з надією в голосі). А більше нічого не передавала?
Арсеній (розводить руками). Більше, на жаль, нічого. А де тут, ви-ви-вибачаюся...
Баба Надя. Прямо і праворуч. Сидіння підняти обов'язково!
Арсеній. Дякую. (Виходить).
Батько Арсенія (підозріло). Що це в біса за тьотя-мотя?
Мати Арсенія. А ти думаєш я сама її добре пам'ятаю? Але ж є така. У Одесі живе. Возили мене до неї в дитинстві. Он, татко підтвердив.
Баба Надя. Живе, живе. Ти диви. А я думала вже давно цей... Добрий вечір.
Батько Арсенія. То ти хочеш сказати, що у вас вдома практично незнайома людина?!
Мати Арсенія. Чому незнайома? Це ж рідня. Ти хіба не бачиш? Він на мене чимось навіть схожий. А ще, до речі (сміється) чимось і на тебе. І взагалі дуже милий і приємний хлопець.
Батько Арсенія. Та я ж оце й бачу що якось ти на нього дивно позираєш.
Мати Арсенія. Ти що, дурний? Це мій брат!
Батько Арсенія. Троюрідний! Це не рахується.
Повертається Арсеній.
Арсеній. У вас там крани такі ці-ці-цікаві стоять. Вінтаж! Хє-хє...
Баба Надя (похмуро). Які дістати вдалося - такі і стоять.
Мати Арсенія (приязно). Арсеній, беріть отам стілець і сідайте біля мене. Ми посунемося.
Арсеній. Ду-дуже вдячний. (Сідає поруч).
Дядя Валєра. Давайтє випьєм.
Баба Надя. Еге. Давайтє. З очей бо ще не виливається - то поки можна.
Дядя Валєра. Женщіни на кораблє - к бєдє...
Баба Надя (зітхає). Так, піду я сірники сховаю... від гріха подалі (виходить).
Мати Арсенія ніяковіло совається на стільці, поглядає на Арсенія скоса, покашлює. Видно, що вона намагається знайти тему для розмови. Врешті посміхається до нього.
Мати Арсенія Як там тьотя Соня? Як здоров'ячко?
Арсеній. Дя-дякую. Вашими молитвами.
Мати Арсенія. Ясно... еее...
Незручна пауза.
Мати Арсенія. Ви тут надовго?
Арсеній. Та не д-дуже й то. Бачите, при-приїхав до Києва по те-термінових справах і н-наразі тут сам са-самісінький. Завітав до вас. Добре хоч тьотя Соня дала цю адресу, бо зустрічав би Но-новий Рік на с-скамійці. Ви зу-зустрічали Новий Рік н-на скамійці?
Мати Арсенія. Ні, якось не доводилося. Хі-хі...
Батько Арсенія (нервово наливає собі горілки). (Крізь зуби). То, в принципі, можна і на скамійці. На дворі всього-то мінус дев'ять...
Мати Арсенія. Толя!
Батько Арсенія. Ти мені не "Толя". (Залпом випиває).
Мати Арсенія (бере пляшку). Дозвольте вам налити.
Арсеній. Мені взагалі то не-не можна... А, д-давайте! Свято, все ж таки! (Випиває).
Баба Надя (повертається зі святковим пирогом). А ось і ми! Це вам не магазинна блекота... Своє, домашнє!
Арсеній (радісно). О, фі-фірмовий! Та це ж такий був минулоріч на ваших по-по-похо...ронах (кінець слова вимовляє розгублено).
Тривожна пауза. Всі мовчки дивляться на Арсенія.
Баба Надя. Шо?
Арсеній. Господи! То го-го-горілка не в те го-горло пішла. Вибачте будь ласка! Мені ж пити вза-взагалі не можна. Я д-дурний зовсім с-стаю.
Батько Арсенія (крізь зуби). Та то мабуть не від горілки...
Мати Арсенія. Толя! (До Арсенія). Так, видно, що ви дуже вразлива і емоційна людина.
Дядя Валєра. В армію надо! Там бистро чєловєком станєт.
Баба Надя. Еге. Чи в тюрму вже зразу.
Дядя Валєра. (зітхає). Ех, женщіни. Что ви понімаєтє... (наливає собі горілки).
Аркадій Петрович. Наукою доведено, до речі, що жіночий мозок більш адаптивний, аніж чоловічий.
Дядя Валєра. Наукою доведено жіночий мозок! Вот етово достаточно. Ги-ги...
Баба Надя. Ви пиріг жерти будете, чи я дарма там день рачки стояла?
Арсеній. До-дозвольте мені нарізати!
Баба Надя. Та чом би й ні. Ти ж вже його куштував. На похоронах. З досвідом, можна сказати.
Арсеній (зніяковіло посміхається, починає нарізати пиріг). Ви-вибачте будь ласка ще раз. Я ж кажу, мені пити не мо-можна. Ні краплі, з-знаєте, ось ні краплі буквально... Аааа! (Швидко трусить рукою і дмухає на палець). По-порізався...
Мати Арсенія (закриває очі рукою). (Панічно). О Господи, я не виношу крові! Свідомість можу втратити...
Баба Надя. На скатертину мені тут ще наляпай!  Ідемо, дам йод і бинт. (Виходять разом з Арсенієм).
Батько Арсенія. Це шо за дебіл такий?! Я йому зараз пику намилю!
Дядя Валєра. Молодєц, Толян. Мужик, уважаю! Хє, хє... (Випиває).
Мати Арсенія. Слухай, не будь дикуном. До мене завітав родич. Ну то викинь його на вулицю. Чом би й ні? Там же всього навсього мінус дев'ять!
Батько Арсенія (наливає собі горілки). Знаєш, якось не сумніваюся, що викину. Це вже питання часу.
Повертаються Баба Надя з Арсенієм.
Арсеній (посміхаючись). Го-господи, я, знаєте, як з того а-а-анекдоту про росіян, коли одне га-гарматне ядро загубили, а інше з-зламали.
Дядя Валєра. Ти Росію нє трож! (Гупає кулаком по столу).
Мати Арсенія (стривожено). Нема вже крові? Дозвольте допоможу вам перев'язати (затягує бинт).
З телевізора починає звучати весела пісня Afric Simone - Hafanana.
Баба Надя. Давайте вже танцювати. Що ми як... (єхидно дивиться на Арсенія). Як на ПОХОРОНАХ.
Всі, крім Дяді Валєри встають і починають рухатися під музику. Дядя Валєра поступово наливає стакан за стаканом і помітно хміліє, спираючись підборіддям на руку.
Мати Арсенія. Який ви незграбний! Так кумедно танцюєте, наче дерев'яний Буратіно (сміється).
Арсеній. Так, я з-знаєте більш оцим звик працювати (вказує на голову), аніж оцим (вказує на ноги).
Мати Арсенія (з цікавістю). А ким ви працюєте?
Арсеній. Ко-копірайтером.
Мати Арсенія. (здивовано). Ким? Це що за професія така, кокопірайтер? Щось із птахами пов'язано?
Арсеній (намагається виправити). Я кажу, Ко-копірайтер. Чорт! Це... це... Ой, ну, як вам с-сказати? Ну, пись-пись... (мати Арсенія стривоженно дивиться). Арсеній (з полегшенням). Письменник! П-письменник я, можна с-сказати.
Мати Арсенія (зачаровано). Господи! Невже справді?
Арсеній. Т-так. У деякій мі-мі-мірі.
Мати Арсенія. Усе життя мріяла познайомитися зі справжнім письменником!
Батько Арсенія (у танці відтискає Арсенія). Нічого, що я ще тут? Чи мені вже може йти?
Мати Арсенія (бере його за лікоть, відводить у сторону). Толя, ну що ти починаєш? Людина у чужому місті, не освоїлася.
Батько Арсенія. Та ні, він, я бачу, аж занадто вже освоївся.
Мати Арсенія. Толя, не починай! Ти мене ревнуєш мало не до афішних тумб. Це низько і банально. Я такого не терплю!
Батько Арсенія. То може ти і мене вже не терпиш?
Мати Арсенія (з викликом). Може буть! Якщо так себе поводитимеш. Це наш гість, його не можна залишати без уваги.
Демонстративно відвертається, бере зі столу два келихи. Повертається до Арсенія.
Батько Арсенія сідає за стіл до дяді Валєри й починає посилено пити разом із ним, чому той виражено радіє. При цьому раз по разу злібно зиркає в сторону Арсенія з матір'ю.
Мати Арсенія (простягає келих). Візьміть, будь ласка. Давайте ще трохи вип'ємо. Вибачте, це болюча тема. Останнього разу він приревнував мене до мого викладача малювання. А йому ж 76 і він заслужений художник Чувашської АССР (смішно розтягує пальцями очі).
Арсеній. Ну, як знати. Ці художники такі хтиві. ( Посміхаючись, п'є з келиха).
Мати Арсенія (сміється). Бачу, всі ви чоловіки однакові. Теж, мабуть, свою дівчину до сказу доводите ревнощами.
Арсеній. У мене нема дівчини, я сам.
Мати Арсенія (грайливо). Такий хлопець - і сам? Де у тих одеських дівчат очі?
Арсеній (Нервує. Видно, що йому не дуже подобається ця тема і флірт). Ну а ви де працюєте?
Мати Арсенія. А я починаючий художник у видавництві. То ж бачите, (трохи наближається, знижує голос) письменники - моя слабкість.
Арсеній. (Відсторонюється, розгублено озирається навколо). Та жінки, як то кажуть взагалі слаба стать! І що ж, подобається вам робота?
Мати Арсенія. Дуже! Я ілюструю дитячі казки і неймовірно люблю цю справу. Не сумніваюся, що на мене чекає чудова кар'єра.
Арсеній. Не чекає. Підеш в декрет, а потім я хворіти почну, будеш сидіти вдо... (Різко затуляє собі рота рукою, перелякано дивиться на мати).
Мати Арсенія. Що, що???
Арсеній. Господи, Господи, вибачте будь ласка!!! Я ж кажу, мені пити не можна. (Рішуче ставить келих на стіл). Верзу казна що!
Мати Арсенія (з цікавістю). Ти такий дивний... Звалився наче з неба у цю новорічну ніч. А є, до речі, така прикмета, що у новорічну ніч можна зустріти людину, яка змінить все твоє життя!
Арсеній (до себе). Зміню, зміню. Щоб ти не су-сумнівалась...
Мати Арсенія. Що ти кажеш?
Арсеній. Ка-кажу, де ти з ним з-злигалась? (Киває на батька, який вже добряе напідпитку обійняв дядю Валєру і разом з ним співає).
Мати Арсенія. А... та це, як зараз кажуть БІЗ-НЕС-МЕН. А якщо перевести на людську мову - спекулює шматтям і косметикою. Але батьки кажуть - гарна пара. А мати хіба можна переконати? Він як прийшов до нас перший раз із ананасом - то її наче заціпило. Сказала, що якщо я його кину, то буду ночувати на вулиці.
Арсеній. То... ти... ти його... не любиш, чи не так?
Мати Арсенія. А хто його зна, що є та любов? Приязний погляд, миле обличчя, палкі поцілунки. А там що? Скандали, котлети, діти. Потойбічне життя, одним словом.
Арсеній. Тааак, це вже точно. Діти. Від них одні неприємності. Нащо тобі молодій красивій дівчині таке щастя? Втратиш фігуру, позбавишся спокою, поставиш хрест на кар'єрі. І в обмін на що? На сльози та соплі?
Мати Арсенія. Нууу, то така справа... Індивідуальна. Комусь діти не потрібні, а комусь - навіть і дуже. Так, я все це думала, що ти кажеш, але часом здається, що може й хочеться донечку... чи може й сина.
Арсеній (нервово). Не хочеться!
Мати Арсенія (злякано сахається). Ой Божечки! Який же ж ти дивний...
Музика закінчується. Всі сідають назад за стіл. Там батько Арсенія і дядя Валєра ведуть гарячу суперечку.
Батько Арсенія. Та ви зрозумійте, дядя Валєра, не спекуляція, а торгівля. Бізнес. Там у НИХ (показує кудись рукою) це норма. А ми відстали від цивілізованого світу років на сто. Тепер ось наздоганяємо.
Дядя Валєра. Ти би сказал такоє лєт дєсять назад - бистро би всьо пояснілі. І за спєкуляцию і за бізнес.
Батько Арсенія. Да при чому тут десять років. Світ змінюється. Країна змінюється. Ви подивіться, пусті полиці були крізь при вашому блаженному соціалізмі. Хто їх наповнив, я питаю? (Б'є себе в груди). Ми! Комєрси.
Баба Надя. Наповнити ви наповнили. А де гроші взяти на всю цю прєлєсть?
Батько Арсенія. Та я вас прошу! Ви подивіться, що коїться навколо. Хіба немає можливостей? (Він помітно п'яний і розмовляє гарячково). Кіоски відчиняються, магазини відчиняються. Люди їдуть за товаром у Туреччину, Польщу, Німеччину!
Дядя Валєра. Мой батя тоже в Гєрманію єзділ. В сорок пятом, на танке.
Батько Арсенія. А зараз з Германії їдуть, на BMW! Часи змінилися. І ще не те ви побачите, будьте вже певні.
Дядя Валєра. Ехх... повилєзалі криси із щєлєй! (П'яно б'є кулаком по столу).
Мати Арсенія (здригується).  (До Арсенія). Ой, божечки, який жах.
Арсеній (зітхає). Гомо Со-совєтікус.
Мати Арсенія. Вже й відлига була й перебудова, а подібні персонажі нікуди не зникають. Мені часом здається, що вони і через двадцять років будуть і через тридцять.
Арсеній (зітхає, маше рукою). Бу-бу-будуть. Не сумнівайся.
Мати Арсенія. Він прапором був. Вічним, що називається. Солдатів лупцював. Мало не посадили. Зв'язки врятували. Оце вся їхня ПРИН-ЦИ-ПО-ВІСТЬ.
Дядя Валєра (випадково чує ці слова). А ти відєла? За руку хватала?!
Баба Надя. Перша стадія готовності. Аркаша, неси з кухні скалку.
Дядя Валєра (помітно заспокоюється). Тіхо. Бєз рукопрікладства. Польот нормальний, ідьом по пріборам.
Батько Арсенія. Люди зрозуміють, що таке комерція, що таке справжній ринок. Вони вже це побачили. Коли не треба жвачки везти з Прибалтики, коли тих довбаних джинсів штабеля лежать в магазинах під саму стелю. Коли ти палиш нормальні цигарки і можеш собі купити імпортний віскі. І все це - тільки початок. Настають ті часи, коли люди зрозуміють, що ідеологію не можна мазати на хліб. Холодильник переможе телевізор!
Арсеній (сумно). Ні! (Здивований батько різко до нього повертається). Н-на жаль, кожного разу з'являтиметься но-нова і не менш безглузда.
Батько Арсенія. Шооо? (Він вже забув у п'яному запалі про існування Арсенія і тепер здивовано на нього витріщається).
Арсеній. Хо-лодильник не переможе телевізор. І через де-десять, і через двадцять, і через т-тридцять, і я вже ро-розумію, що м-мабуть і через сто років на-натовп буде хавати те, що їм спускають з-згори. Хіба що т-технології розвиватимуться, будуть ви-використовуватися більш майстерно і пі-пі-підступно. І т-технології ці будуть іти проти л-людства. Ще більше б-б-брехати, ще більше обидлювати л-людей, робити з них стадо.
Аркадій Петрович (з запалом). Влучно кажете, молодий чоловік! Я щось таке вчора у пресі читав.
Арсеній. Ідеологія - це їжа для душі. І духовно бідні люди завжди будуть готові поглинати цей жахливий сурогат. І більш того...
Батько Арсенія (роздратовано). Слухай, ти чого це такий розумний?
Мати Арсенія. Толя!
Батько Арсенія. Що ти мені "Толя"?! Це що за фраєр? Це він на оглядини вже прийшов? З батьками знайомиш, чи шо?
Мати Арсенія (напружено, крізь зуби). Толя, перестань. Ти мене соромиш.
Батько Арсенія. Ааа, то я тебе вже соромлю, виходить. А перед ким, соромлю, рибонько моя? Перед ким? Тут (обводить руками стіл) всі свої! То перед ким же я тебе соромлю? Перед фраєрком цим?
Мати Арсенія (з відчаєм у голосі). Та ну Толя ж!
Батько Арсенія. Ти диви як я влучив. Яблучко! То вже вибач, що компрометую (п'яно розводить руками). Може мені в дупу його поцілувати, щоб ти була задоволена? (До Арсенія). Друже, зкидай штани, я поки губи розімну! Ги-ги-ги!
Мати Арсенія. Ідіот!
Баба Надя. Діти, діти, ну ви що, побісилися?! А ну припиніть цю дурню!
Батько Арсенія. Спокійно, МА-МУ-ЛЯ. Я вже вас буду так називати, як ваша ласка. (Повертається до матері Арсенія, злобно дивиться на неї спідлоба, п'яно сопе). Ооо, це, я бачу, вже пішли радощі сімейного життя! Дякую, кицюнечко, що хоч раніше натякнула. Могла б його приперти в першу шлюбну ніч прямо в ліжко, чом би й ні!
Арсеній. Господи, як вона за тебе вийшла?..
Батько Арсенія (вирячує очі). Чого?! (Підскакує зі стільця). Ти щось бовкнуло, приблуддя?
Баба Надя (тривожно). Аркаша, неси скалку! Хутчіш!
Арсеній (теж різко підводиться зі стільця). Є питанння? То задай! Я от тобі декотрі давно хотів поставити.
Батько Арсенія. Та я тебе, блазня дурного, перший раз в житті бачу! Ти що це таке ліпиш?
Арсеній.  Шкода, що я тебе не перший.
Аркадій Петрович. Хлопці, ну ви дуель тут ще влаштуйте!
Баба Надя (Затуляє його). Аркаша, не лізь! Я розберуся.
Батько Арсенія (повільно наближається). То що ти там хотів спитати? Може на сходи вийдем? Там акустика краще.
Мати Арсенія (стає поміж ними). Толя, припини! Припини це все негайно!
Батько Арсенія. Ну, чого сховався? Мамку собі знайшов, чи що?
Несподівано для всіх Арсеній після цих слів починає голосно реготати. Він згинається, плескає себе по колінах.
Арсеній (крізь сміх). Господи, яка дебільна ситуація!
Батько Арсенія. А, то ти ще смієшся, паскуда! (Хапає його за барки, вони починають битися, падають на стіл).
Мати Арсенія істерично кричить. Баба Надя хутко влізає у бійку,  хапає обох за коміри, починає трусити.
Баба Надя. Ви що тут, іроди, затіяли?! Ти, Толя, ще й побратися з нею не встиг, а вже феєрверки влаштовуеш! (Звертається до Арсенія). А ти взагалі впав на голову, як та цеглина! Приніс тебе чорт за цей стіл!
Батько Арсенія (з видимим зусиллям вивільнюється від цупкого хвату). Побратися не встиг. Що є - то є. Але ж ніколи не пізно виправити ситуацію. (Дістає з кармана брюк футляр з каблучкою, підходить до матері Арсенія). Саме хотів тобі у цю чудову новорічну ніч зробити пропозицію. Це тобі, люба! (Кидає каблучку матері Арсенія у обличчя, квапливим кроком йде до виходу. На порозі обертається до Арсенія.) А з тобою, козел, ми ще побачимося.
Арсеній (Люб'язно посміхається). А оце тепер вже навряд чи.
Мати Арсенія повільно підіймає з підлоги каблучку. Губи її кривляться. Вона декілька разів схлипує, потім з розмаху кидає каблучку і починає голосно ридати. Сідає за стіл, кладе голову на руки. Плечі її здригуються.
Баба Надя. Доню! Доню, ну ти що? Господи, оце б я за кожним півнем так вбивалася у молоді роки. Тю! Та подумаєш, бізнесмен! Подумаєш, на машині! Подумаєш, ананаси возииииив (несподівано вона теж починає голосно ридати). Господи, такий шанс випав! Я ж уже всім подружкам розповіла. Загинає пальці. І Любі, і Свєті і Каті. Усім! Шо це буде, як людям у очі дивитися? Перше пристойне щось потрапило і зірвалося з гачка. А вже ж з обручкою прийшов! Ой лишенько, та невже ж тобі судиться з отаким весь вік прожити? (Киває на Аркадія Петровича. При цьому Її ридання досягають найвищої ноти).
Аркадій Петрович (ображено). Сонечко, ну що ти таке кажеш! (Незграбно бігає навколо жінок намагається іх заспокоїти.
Арсеній (Навшпиньки встає зі столу, підходить до краю сцени. Раз по разу оглядаючись назад, тихо і проникливо звертається до глядачів). Чи переживали ви сумнівну радість народження? Так, звісно переживали, якщо ви сидите тут. (Тицяє пальцями). И ви, і ви, і ви. І безсумнівно ВИ! Кожен з нас це пережив. А от чи переживав хтось радість НЕ НАРОДЖУВАТИСЯ? Коли не кажеш слово "мама". Не робиш перші незграбні кроки. Коли не отримував вперше прочухана від батьків Не куштуєш перше морозиво і не підчіпляєш від ньго першу ж ангіну. Коли не розбиваєш вперше коліно і тобі не мастять його вперше йодом. Коли тобі не купують першу ляльку або машинку, а потім її не відбирає у тебе твій перший ворог у дитячому садочку. Коли не їв там свою першу манну кашу з першими комочками і перший суп з  першою вареною цибулею. Коли не їздив на своєму першому велосипеді і не ганяв свого першого м'яча. Коли не йшов вперше у перший клас. Не отримував першу п'ятірку, а за нею, о Боже, і першу ж двійку. Коли не випадали перші зуби. Коли тобі не розбивали вперше ніс. Коли не купався вперше у ставку, а потім вперше і на морі. Коли не закохувався першим дитячим коханням. Не випалював першу цигарку і не випивав першу рюмку вина. Не здавав перші екзамени. Не поступав на перший курс. Не прів над першою курсовою. Не отримував перший диплом. Не влаштовувався на першу роботу. Не заводив перші серйозні відносини. Не вступав у перший шлюб. Не народжував першу дитину. Не купляв перше авто. Не переживав перше розлучення. Не бачив у дзеркалі першу сиву волосину. Не втрачав першого друга. Не усвідомлював вперше, що тебе теж не стане. Не переживав початок кризи середнього віку. Не купляв перші серцеві краплі і тонометр. Не чув вперше від докторів "у вашому віці". Не тримав на руках першого онука. Не отримував першу пенсію. Не переживав свій перший інфаркт. Не купував свою першу палицю. Не потрапляв вперше до реанімації. І, нарешті, не лежав вперше у труні. Вперше і востаннє. Бо цей фокус можна показати лише раз. Ви лишень уявіть, яка радість все це НЕ пережити. НЕ відчути. Ніколи НЕ знати, як це. А навіть й не радість. А просто блаженний спокій. Спокій небуття. Коли ніщо не болить, ні за що не турбуєшся і нікому нічого не винен. Це і є нірвана. Хіба ж не цього всі ми прагнемо насправді. Покою. Саме покою. Нащо та радість? Це вульгарне відчуття. Та й дуже витратне для душі. Краде всі сили. Ну а сум - тим паче. Вичавлює нас наче ту білизну після прання. Тільки спокій - ось найвища форма існування людської душі. Ось що всім нам насправді потрібно, усвідомлюємо ми це, чи ні. Лише у блаженному спокої можна зберегти наші душі. Наче серця у формаліні. (Обережно оглядається назад). (Пошепки). Вибачте, але мені пора. Допоки мою відсутність не помітили. (Повертається до столу).
Арсеній делікатно сідає з краю столу. Аркадій Петрович. Безуспішно намагається заспокоїти жінок. Раптом у двері стукають.
Баба Надя. Божечки! Це він! Він повернувся! Аркаша, бігом відчиняй, поки не передумав.
Аркадій Петрович біжить відчиняти двері. Повертається з сусідською дівчинкою Наталкою років шести на вигляд.
Наталка (завчено). Доблий вечіл люди, доблі. Завітала вам до хати, щоб колядки заспівати.
Баба Надя (зітхає). Там цукерки десь були шоколадні... Ні, краще карамельки. Шоколадні - лікарю. (Риється у шухляді).
Мати Арсенія витирає сльози, намагається надати обиччю веселий вираз.
Наталка (завчено, супрводжуючи вивченими жестами).
Щедлик, щедлик, щедлівочка,
Плилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаля викликати:
– Вийди, вийди, господалю...
(Замислилася, згадує. Присутні натужно посміхаються).
..Подивися на кошалу,
Там овечки покотились,
А ягнички налодились.
В тебе товал весь холоший,
Будеш мати мілку глошей.
Хоч не глоші, то полова,
В тебе жінка чолноблова.
Щедлик, щедлик, щедлівочка,
Плилетіла ластівочка.
Хууух!
Всі присутні посилено сміються і плескають у долоні.
Наталка. А ще я знаю...
Баба Надя (злякано). Тримай цукерки, дитино! (Дає Наталці жменьку цукерок, гладить по голові, показує матері Арсенія жестами, як та невчасно до них прийшла.
Наталка. Дякую! (Розгортає цукерку, починає смаковито хрумтіти). А мама вас заплошувала до нас у гості! Випити по чалці!
Баба Надя (сміється). Ох ти ж "чалка"! (До Аркадія Петровича). Ну, йдемо, поки запрошують. Що ти лупаєш? Краватку пов'яжи!  У них там мабуть Іван Свиридович, він академік.
Наталка. Мама казала, що Іван Свилидович залаз в... (згадує).
Баба Надя. В Югославії? Він туди взимку збирався на обмін досвідом.
Наталка. Ні, ні... (Напружено згадує).
Баба Надя. Мо у Фінляндії на відпочинку?
Наталка. Згадала! В запої! А де це, баба Надя?
Баба Надя (зітхає). На дні, дитино, на самому дні.
Аркадій Петрович. То краватку можна не в'язати?
Баба Надя. В'яжи! Щоб ВСЕ, як у людей.
Аркадій Петрович пов'язує краватку.
Баба Надя. (Тормошить сплячого дядю Валєру). Валєрка! Валєрка, чуєш! Ходім з нами! (До матері Арсенія). Дрихне  лайно. (Маше рукою). Так, добре. Ми на годинку заскочимо до сусідів. Дивіться, не наробіть тут... ДУРНИЦЬ. (Крижаним поглядом дивиться на Арсенія). Хоча ДЕЯКІ вже наробили! Холера морська, дай Бог здоров'я тьоті Соні. (Обводить кімнату прощальним поглядом, бере під руку Аркадія Петровича, утрьох виходять з квартири).
Арсеній голосно видихає, ставить локті на стіл, спирається на руки, починає нервово розтирати обличчя.
Мати Арсенія. Що з тобою?
Арсеній. Господи, якби ти з-знала... Але ти не взнаєш. І то-тобі н-не слід.
Мати Арсенія. Ти якийсь цілковитий Містер Ікс. Суцільна загадка. Вже аж, знаєш, трохи тошно. Звідки ти впав на мою голову? (Задумливо дивиться на Арсенія).
Арсеній. Не знаю, що то-тобі с-сказати, вважай, що я твій р-рятівник.
Мати Арсенія (здивовано). Рятівник?
Арсеній (спокійно). Рятівник.
Мати Арсенія. Це ти з чого сам собі вирішив? І від кого мене врятував?
Арсеній. (Дивиться ій у очі). Від нього.
Мати Арсенія. І це хто тобі сказав, що мене рятувати треба?
Арсеній. Ти його н-не любиш і н-ніколи не лю-лю-любила.
Мати Арсенія (обурено). Це що, ти за мене вирішив?!
Арсеній. Ні. Ти м-мені розповідала.
Мати Арсенія. Я?! Це коли?
Арсеній (з посмішкою). Де-десять років тому... в-вперед.
Мати Арсенія (Роздратовано прицмокує язиком). Господи, що ти цілий вечір верзеш! Два ж келихи усього випив.
Арсеній. О, а й справді ж, два ке-келихи всього! (Бере зі столу пляшку). До-дозвольте налити дамі шампаньоли!
Мати Арсенія (в упор його розглядує). Я вже й не знаю, я вже й боюся...
Арсеній. А ти н-не бійся. На те і п'ють, щоб н-не боятися. (Дивиться на етикетку). Совєтскоє! Хєх! Хфірма... (Розливає шампанське, простягує один келих матері). (З посмішкою). Ну? Чін-чін, як то к-кажуть?
Мати Арсенія. Це де так кажуть? Ніколи не чула.
Арсеній. Еее... Да-далеко. Далеко звідси. (Махає рукою вбік). Там...               В О-одесі. Н-ну що, за друге з-знайомство! (Всміхається).
Мати Арсенія (підозріло). А хіба було перше?
Арсеній. Ну там... у ди-ди-дитинстві... у тьоті Со-соні.
Мати Арсенія. А якщо чесно, я не дуже тебе там пам'ятаю.
Арсеній (з посмішкою). Так? То чого ж н-не вигнала?
Мати Арсенія (задумливо). Не знаю. У мене якесь дивне відчуття, наче ти якась дуже рідна і близька людина і наче я дуже близько тебе знаю.
Арсеній (з посмішкою).Н-ну то все ж вірно. Я т-твій брат і знаєш ти мене з дитинства.
Мати Арсенія (задумливо). Та ні, це не те... Неважливо. Наливай! (Простягує келих).
Арсеній. (Розливає шампанське). Опачки, то тут на-намічається серйозна п'янка! (Починає сміятися). І ма-мабуть сама абсурдна у моєму жи-жи-житті!
Мати Арсенія (здивовано). А це ще чому?
Арсеній (давлячись від сміху). О-оцього я, на-нажаль, тобі сказати н-не можу.
Мати Арсенія. Ооо, як же! Знову тайни мадрідського двору! Це ти мабуть дівчат так клеїш. Спрацьовує?
Арсеній (підморгує). Спрацьовує!
Мати Арсенія. То на мені не спрацює! (П'є шампанське, підчас цього довгим зацікавленним поглядом роздивляється Арсенія).
Арсеній. Т-ти на мене так ди-дивишся, мені аж м-моторошно. На мене так мама за-зазвичай дивиться, коли намагається з-зрозуміти, брешу я чи ні.
Мати Арсенія. Та що ти кажеш! Так я твоя мама.
Арсеній (Заливається сміхом). Та ну щ-що ти, н-не може такого бути!
Мати Арсенія (грайливо). Справді? Це чому ж?
Арсеній (раптово сумнішає, уважно дивиться на неї). Тому що вона... старіюча, розчарована, розчавлена життям жінка. А ти... ти не така. Ти зовсім інша.
 Мати Арсенія. Що з тобою? Ти що, жартів не розумієш. Ясно, що я не твоя мама. (Передражнює). Оце ще мені си-си-синка такого не вистачало! А взагалі то не можна так про матір. Вона в нас завжди одна і ми зобов'язані її любити!
Арсеній (сумно). Справді? І хто ж нас зо-зобовязав?
Мати Арсенія. Я не... я не знаю! Але так має бути. І крапка.
Арсеній сидить і похмуро дивиться перед собою. Бере пляшку з шампанським, але вона вже порожня. Намагається забрати з рук сплячого дяді Валєри пляшку з горілкою, але той цупко її тримає. Арсеній починає тягнути пляшку на себе, вириває і падає на руки матері.
Мати Арсенія. Аййй! Боже, ну що за людина!!!
Дядя Валєра (крізь сон). Рота, огонь! Отбіть атаку нєпріятєля! Ту-ту-ту-ту-ту-ту (імітує автоматні черги). Стратєгічєская висота взята. (Смачно гикає).
 Арсеній. Взята, взята. (Радісно показує на пляшку). Ну, да-давай. По м-маленькій.
Мати Арсенія. Ні, ні, ні. Я горілку не буду! Я й так вже... п'яненька.
Арсеній. Та п-по маленькій!
Мати Арсенія (повторює колишню фразу, але вже з кокетливою інтонацією і посмішкою). Боже, ну що за людина...
Арсеній (розливає горілку). Отака вже, як є. І взагалі, людина за-зазвичай подається у своїх ба-батьків.
Мати Арсенія. І які ж твої батьки? Ну, про матінку я вже чула. А про татка що скажеш?
Арсеній (знову посміхається). А б-батько - хам, не-невіглас і просто бе-бездуховна л-людина. І де в-вона його тільки взяла. Але це не дуже ва-важливо, бо він з нами вже ро-років сто не живе.
Мати Арсенія. Я категорично не розумію, як то люди розлучаються! У мене от ніколи такого не буде. Бо сім'я - це...
Арсеній (перебиває її голосним реготом). Нікоооли! Ой, вже й ні-ніколи!
Мати Арсенія. Б'є долонею по столу. Та що у тебе за припадки дурні весь час!
Арсеній (серйознішає). А й справді... Знаєш, може й не буде. у тебе такого ніколи. ТЕПЕР.
Мати Арсенія (роздратовано) Ні, ну це ж просто НЕМОЖЛИВО! (Залпом випиває горілку).
Арсеній (задумливо, про себе). І мене... не буде. Цікаво, як це? Коли мене не буде...
Мати Арсенія. Що ти там базікаєш собі під ніс? (Кривлячись запиває водку соком. З телевізора починає лунати Patricia Kaas  з піснею Les Hommes Qui Passent. Мати Арсенія давиться соком). Ооой!!! Це ж Патрісія Каас! Бігом! Бігом танцювати! Підстрибує, хапає Арсенія за руку.
Арсеній. Тю, то й що? Ну, Па-патрісія. Ну Каас. С-старий мотлох якийсь...
Мати Арсенія. Ти що, дурний! Це сама модняча штука зараз! І молола врна зовсім. Та давай швидше, пісня скоро закінчиться!
Арсеній. От бі-біда! То послухаєш на ко-ко-комп'ютері.
Мати Арсенія. Ти що, здурів? На якому ще (передражнює) ко-ко-комп'ютері! Я таке тільки в банку бачила. (Хапає його за руку, висмикує на середину кімнати, починає танцювати підспівуючи і щільно притискаючись. Вона вже помітно п'яна. Арсеній дуже напружений, видно, що це йому неприємно). Та чого ти такий напружений? Розслабся! От же ж справді Буратіно! (Заливається сміхом, притискається ще щільніще, починаючи виробляти наколо нього різноманітні вихиляси). А ти нічого, височенький. Як раз, як мені подобається. І так гарно пахнеш (притискається носом до його шиї).
Арсеній (сторониться). С-стривай, с-стривай, с-стривай! За-за-заспокійся. Все но-но-рмально...
Мати Арсенія (розпалено). Все не те що нормально, все просто чудово! (Все більше тисне на нього і робить різку спробу його поцілувати).
Арсеній. А ну! А ну пе-перестань!
Мати Арсенія (грайливо). А то що?
Арсеній. Ні-нічого. Давай с-сядемо. (Робить спробу підійти до стула).
Мати Арсенія. Ти диви який. Сядемо! Жениха мого відшив і сам морозиться! Може я влюбилася! Здається я відчуваю метеликів у животі! (Висне на ньому).
Арсеній. Го-господи, та угамуйся ж ти! Правду ка-кажуть, що жінкам пити не м-можна... (З величезними зусиллями відчіпляється). Ти ж щойно збиралася зустріти новорічну ніч з НИМ! (Вказує в бік двері). Хіба це нічого не значить?
Мати Арсенія (Роздратовано). Я пояснила тобі, дурнику, що його люблю не я, а мої батьки! А я його ніколи НЕ КО-ХА-ЛА! І взагалі у нього погляд якийсь дурний... (Лізе до Арсенія цілуватися).
Арсеній (у відчаї хапається за голову). А щоб тебе з твоїми ніжностями! Нащо ж я тебе напоїв, чорт забирай! Я не думав, що ти така... така хижа.  Давай просто с-с-спокійно посидимо.
Мати Арсенія. Ні я вже попрошу! Ти диви, сидіти він зібрався. (Сідає на Арсенія обличчям до нього. Знову намагається палко його поцілувати).
Арсеній. Аааааа! Що ти ро-робиш. Божечки, це гидко!
Мати Арсенія. Ах тобі гидко! То я тобі гидка! То може тобі, козлу, взагалі всі жінки гидкі? Може тобі чоловіки більше до снаги?!
Дядя Валєра (крізь сон). Атставіть содомію!
Арсеній. Чо-чо-чоловіки мені до снаги?! Ти, па-паскуда, що скалічила мені все жи-життя! Я тебе НЕ-НЕНАВИДЖУ, НЕНАВИДЖУ, Н-НЕНАВИДЖУ!!! (Дає матері смачного ляпаса).
Мати Арсенія. Ай!
Арсеній. Ой! Що я р-роблю! Вибач! Ви-ви-вибач б-будь ласка.
Мати Арсенія (встає з нього, похитуючись). Щось мені... щось мені          зле-еееее... (Починає блювати за стіл).
Дядя Валєра (крізь сон). Орррудія, залп!
Мати Арсенія. (Робить глибокі вдохи). Мені... мені потрібно до ванної кімнати. (Виходить).
Арсеній сідає за стіл, втомлено масажує скроні. Дядя Валєра починає гидко хропіти на всю кімнату.
Арсеній. Ну, щас тобі, буде "рота агонь"... (Навшпиньки підходить до ялинки, знімає хлопавку, так же тихо підходить до дяді Валєри і різко хлопає її у нього над вухом.
Дядя Валєра (підскакує у стійку "струнко"). Артобстріл! Всім слухати мою команду!  Зайняти бойові позиції! (Приходить до тями, протирає кулаками очі, п'яно плямкає спросоння, дико оглядається навколо). Ой йоооо... Гдє я?
Арсеній. У полоні.
Дядя Валєра. Позвольтє прослєдовать в клозєт.
Арсеній. Прямо і праворуч. Сидіння підняти обов'язково!
Дядя Валєра. Слухаюсь! (Круто розвертається, похитуючись виходить).
Арсеній (Стає посеред кімнати, закриває очі, закидає голову догори, розводить руки в сторони, стоїть так декілька секунд, глибоко дихає. Потім робить локтем до коліна класичний жест перемоги). Yes! Yes! Yes! Починає радісно кружляти по кімнаті, підспівуючи гурту "Комбінація" з телевізора. Він несамовито танцює, акомпануючи собі клацанням пальцями). Ме-мені вдалося! Вдалося! Ме-ме-мені вдалося!!! А, чорт, знову це кляте заїкання! Але це вже неважливо! Ніщо вже не важливо, бо мені ВДА-ЛО-СЯ!!!
Раптово гасне сівітло, вимикається телевізор. Кімната залишається у суцільній темряві й тиші.
Арсеній. Що за?... Хто там балується?! Включіть світло, я боюся темряви!
Цілковита тиша.
Арсеній. Люди це не смішно! Пожартували й годі! Аууу!!! Де вимикач?!
Голос Бога. А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води. (*Буття 1:2).
Арсеній. Що? Хто це? О Господи!
Голос Бога. Слухаю тебе.
Арсеній. Що відбувається? Я не розімію! Я не розумію...
Голос Бога. І сказав Бог: Хай станеться світло! І сталося світло. (*Буття 1:3).
Вмикається сліпляче прожекторне світло. Воно світить прямо в облияччя Аросенію, що сидить посеред пустоти і темряви на стулі прив'язаний до нього гамівною сорочкою. Він мружиться і мотає головою.
Арсеній (панічно). Що це все означає?! (Намагається вирватися з сорочки). Я нічого не розумію. Тут порожньо, темно і страшно! Що це?
Голос Бога. Це небуття.
Арсеній. Я не знаю... (Голос його зривається, він мало не плаче). Я не знаю, що мені робити.
Голос Бога. Тут нічого не можна робити. Це небуття. Те, чого ти праг.
Арсеній. Я не хочу... Я не розумію... Коли це скінчиться?
Голос Бога. НІКОЛИ.
Арсеній. Що значить... що значить ніколи? Я так не хочу. Випустіть мене звідси. Випустіть менееееееееееее!!! (Істерично смикається, намагаючися звільнитися від сорочки).
Голос Бога. Звідси нема виходу. Це навіки. Лише темрява, ти і твої думки.
Арсеній. Я боюся своїх думок! Я боюся себе! Я не хочу залишатися з собою наодинці, мені моторошно! Я хочу до людей! Де люди? Я хочу до людей!
Голос Бога. Там, де вони мають бути. У бутті.
Арсеній. Господи, за що це мені!
Голос Бога. Це була твоя воля. Я ніколи не йду проти людської волі. Кожен отримує те, до чого прагне.
Арсеній. Хіба Ти не бачив моє життя? Хіба то було взагалі життя? В ньому не було ніякого сенсу. Я не жив - я конав!
Голос Бога. Око то світильник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле.(*Матв. 6:22).
Арсеній (мало не плаче). Я не розумію! Я не розумію!
Голос Бога. І вже ніколи не зрозумієш.
Арсеній. Я просто хотів нормально жити! Ти бачив, як жили люди навколо мене? У моєї сусідки Олесі завжди все було. Вона все життя каталася, як сир в маслі! З дитинства вчилася у хорошому ліцеї, подорожувала. Жила на повну.
Голос Бога. Вона зараз лежить в клініці і лікує рак грудей. Приймає хіміотерапію. На жаль, вона її не врятує.
Арсеній (ошелешено). Цього не може бути!
Голос Бога. А декілька років тому її попередня дитина померла при народженні. Але ти теж цього не знав. Ти бачив зовнішню картинку. Люди взагалі мало, що знають один про одного. Навіть ті, які живуть пліч о пліч.
Арсеній. Це неможливо! Неможливо!
Голос Бога. У бутті можливо все. Абсолютно все.
Арсеній. А мій колишній начальник! Хіба у нього було погане життя? Хіба не справжнє? Яка в нього була машина! Яка в нього дружина! У мене ніколи не буде таких жінок!
Голос Бога. Вона йому зраджувала. Зараз вона подала на розлучення і відсудила у нього половину майна. А він сам впав в депресію, втратив роботу і постійно п'є.
Арсеній (вражено). Це НЕ-МОЖ-ЛИ-ВО! Я не можу в це повірити! Ці люди були для мене прикладом.
Голос Бога. Чуже життя завжди краще. Я розповім тобі притчу. Одного разу втомлений непосильною ношею життя чоловік прийшов до Мене і сказав: "Господи, не можу нести хрест свій, змилуйся!". І Я сказав: "Що ж постав його тут і шукай собі інший". І ходив він цілий день, міряючи хрести. Той був задовгий, той дуже важкий, той він не міг обхопити і ось вже наприкінці дня він знайшов таки підходящий хрест і сказав: "Господи, ось що мені потрібно! Візьму цей". А я відповів: "Бери. Це той, з яким ти прийшов".
Арсеній. Але ж я не обирав свій хрест! Чому я маю його нести?
Голос Бога. Щось подібне питав у мене колись один чоловік. Ім'я йому - Йов. Він був найбагатшою людиною на сході. І рід його був великий. Але в один день лишився він всього. Синів своїх, дочок своїх, худоби своєї, всіх статків своїх. А потім вкрився проказою з голови до ніг. І казав він: "Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер? Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок".
Арсеній. Це майже мої слова! То що ж Ти йому відповів?
Голос Бога.  Я сказав йому: "Де ти був, коли землю основував Я? Розкажи, якщо маєш знання! Хто основи її положив, чи ти знаєш? І хто море воротами загородив? Чи за своїх днів ти наказував ранкові? Чи досвітній зорі показав її місце? Чи ти сходив коли аж до морських джерел, і чи ти переходжувався дном безодні? Чи для тебе відкриті були брами смерти, і чи бачив ти брами смертельної тіні?  Чи широкість землі ти оглянув? Розкажи, якщо знаєш це все! Де та дорога, що світло на ній пробуває? А темрява де її місце? Чи ти знаєш устави небес? Чи ти покладеш на землі їхню владу? Чи блискавки ти посилаєш, і підуть вони, й тобі скажуть Ось ми? Хто мудрість вкладає людині в нутро? Або хто дає серцеві розум?" 
Арсеній (задумливо). Я ніколи не замислювався про всі ці речі... Моє існування було обмежене моїм власним кругозором і моїми бажаннями. Це здавалося мені нормальним. Що все це значить? Я геть заплутався...
Голос Бога. Це означає, що не ти створив цей світ. І навіть сам не є ділом рук твоїх. То чи тобі судити про це життя? Хіба може мураха щось сказати про скелю?
Арсеній (гірко). Здається я починаю розуміти. Але чому я не розумів це ТАМ?
Голос Бога. Тому, що у тебе не було повної картини. Її можу бачити тільки Я.
Арсеній (з викликом) То за що ж Ти мене тоді осуджуєш? За що я зречений на цю беглузду вічну порожнечу?
Голос Бога. Я не осуджую. тебе. Ти сам себе осудив і зробив свій вибір. Кожна людина залишається у вічності з тим, що вона зберегла у серці своєму на протязі життя. Із собою, із своїми думками. Хтось проведе вічність у любові. Хтось у смутку. У твоєму випадку - це порожнеча.
Арсеній. Я не хочу! Я не хочу! Не лишай мене з моїми думками!!! Зпопели мене! Знищ мене! Розшматуй! Але НЕ ЛИШАЙ МЕНЕ НАОДИНЦІ З МОЇМИ ДУМКАМИ!!! Тільки не це! Ні! Ні! Ніііііііі!!!
Лунає "Танець в печері гірського короля" Едварда Гріга. Арсеній кричить все гучніше, переходячи в істерику. Раптом вмикається світло. Арсеній лежить на дивані у кабінеті психолога.
Арсеній (оскаженіло борсається на дивані) Ні! Ні! Ні! Я не хочу! Не лишай мене наодинці з самим собою! Ні! Нііііііі!!!
Пан Зільберман (дає йому ляпаса). Та придіть вже до тями! Ну й клієнти... (Підносить до його носа флакон з нашатирем).
Арсеній (Відчиняє очі). Господи, зжалься! Зжалься!!!
Пан Зільберман (роздратовано). Можеш бути вільний, сину мій! Іди й більше не гріши, чорт би тебе забрав...
Арсеній (приходить до тями). Пане Зільберман! Пане Зільберман, це ви?! О Боже, яке щастя!!!  Яке щастя бачити вас, яке щастя бачити цей затишний кабінет, яке щастя ПРОСТО БУТИ! (Починає несамовито обіймати психолога).
Пан Зільберман (відсторонюється). Не треба цих фамільярностей, юначе. Чого це ви кричали, наче вас зачинили на концерті Поплавського? Не пригадую, щоб я вас туди відправляв.
Оскар. Боже зберррежи!
Арсеній. І ти, чудова пташечка!! Який я тобі радий! Всім, всім вам радий! Господи, яке щастя...
Оскар. Велллльми вдячний!
Пан Зільберман. Ну, добре, добре. Заспокойтеся. До речі, ви помітили, що ви більше не заїкаєтеся? Це вам безкоштовний бонус мого лікування. Добряче ви мабуть перелякалися. Клин клином, хє-хє-хє...
Арсеній. Пане Зільберман, я розмовляв з Богом!
Оскар. Здррррасьтє.
Пан Зільберман. Це... тривожна новина.
Арсеній. А Він мені відповідав, уявляєте?!
Пан Зільберман. Це - ще тривожніша.
Арсеній. Ви не уявляєте, що я взнав. Мені здається, що мій світогляд тепер змінився назавжди!
Оскар. Назавжди!
Пан Зільберман. Справді? Цікаво, цікаво. А як щодо реалізації вашого плану? Ви ж, здається, дещо хотіли?
Арсеній. Так. Найдивніше, що я для цього навмисно нічого і не робив. Мабуть, я сам по собі людина-катастрофа (сміється). Просто я випадково розсварив між собою батьків у новорічну ніч. Мій татко образився, вибіг з квартири. А до цього... (сміється) до цього він поліз бити мені пику. А потім до мене загравала власна мати! (Здригується). Знаєте, це було просто жахливо. Але ж я сам її напоїв, шкода було дивитися на неї після того, як він кинув ту каблучку прямо в обличчя. Уявляєте? Прямо в обличчя! Та й, відверто кажучи, цікаво було побачити, яка вона, коли вип'є.
Пан Зільберман( іронічно). І як? Побачили?
Арсеній. Бррр, то була найбільша моя помилка. Тепер я розумію, що людей краще знати з однієї звичної тобі сторони. Краще... для психіки. Але ж стривайте... Вона казала, що любить мене, що у неї метелики в животі, а татка їй нав'язали батьки. А чому ж я... чому ж я тоді сиджу тут? То хіба все... ну, ви розумієте... все в них сталося?
Пан Зільберман. (Розводить руками, іронічно). Баби!
Арсеній (масажує скроні). Я взагалі... взагалі нічого вже не розумію.
Пан Зільберман (поблажливо). Юначе, старий добрий гіпноз ще нікому не давав змогу ФІ-ЗИЧ-НО мандрувати у часі. Невже вас так взяло? Все, що ви бачили відбувалося суто у вашій психіці, розумієте? У тому числі пристрасті коло власної матінки. Старий Фройд,  вічна йому пам'ять, це назвав Едипів комплекс. А взагалі то людська психіка - предмет ще, відверто кажучи, досить темний і як слід не вивчений.
Арсеній (зітхає). Комплекс... Так, вже комплексів у мене багато... А щодо подорожі - то вона була ну зовсім наче справжня, їй-богу!
Пан Зільберман Так, так... Ну а що у вас в плані самогубства? Ще залишилося бажання?
Арсеній. Ні в якому разі! Знаєте, Бог відкрив мені сенс життя. Він сказав, що те, що я назбираю тут - з тим я й залишуся у вічності. До цього я збирав монети, але зараз розумію, що для вічності вони явно не підходять (зітхає).
Пан Зільберман( іронічно). Справді? І які ж ви висновки ви зробили, дозвольте спитати? Що будете збирати тепер?
Арсеній. Ще й сам не знаю. Але точно можу сказати,  що з тим, що я наразі маю (кладе руку на серце) мені й вдома наодинці страшно залишитися, не кажучи вже про вічність.
Пан Зільберман. До речі, з приводу монет (дивиться на годинник). Ви мені винні двісті євро.
Арсеній (з посмішкою). Ви занадто  прив'язані до матеріальних цінностей.
Пан Зільберман (погрозливо). Здається, вас, все ж, таки доведеться відправити на концерт Поплавського...
Арсеній. Ні, ні, ні, я зрозумів. Достатньо з мене на сьогодні стресу. (Дістає з гаманця гроші, зітхає, віддає психологу). Тримайте.
Пан Зільберман (ховає гроші до кишені). Дякую. А це ви тримайте (Простягає йому плитку шоколаду). Це саме той шоколад, що видають в Швейцарії, щоб забити гіркий присмак евтаназії і пересилити блювотний рефлекс. Хай буде вам на пам'ять, одна тисяча сто сорок восьмий ви мій невдалий самогубця.
Арсеній (несміливо бере плитку, мовчить і зачаровано на неї дивиться).
Пан Зільберман. У чому справа? Ви не любите шоколад?
Арсеній (тихо). Я люблю... люблю (голос його гучнішає),  я ПРОСТО ОБОЖНЮЮ шоколад! (Розриває обгортку, починає жадібно їсти). (З набитим ротом). Я обожнюю. Ви не уявляєте, наскільки я у захваті від шоколаду! (Починає несамовито кружляти по кабінету під наростаючі звуки фінальної музики). Це найсмачніша плитка у моєму житті! НАЙ-СМАЧ-НІША!!! Я обожнюю чортів ШО-КО-ЛААААААД!!!
Оскар. Чоррртів шоколад!
Пан Зільберман (з посмішкою дивлячись у зал). Важко бути... Богом!
Кінець.
2019.