Ракурс випадкове знайомство

У роки, коли ще була держава під назвою СРСР, звичайні громадяни навіть не здогадувалися про те, що в цій країні існує така проблема, як наркоманія. Хоча щодо здогадів, то, мабуть, тут є деяке перебільшення. Напевне, для багатьох щодо цього не було великої таємниці. І все ж проблема ретельно приховувалася, замовчувалась. Більше того, вважалося б зрадою, мало не злочином, якби хтось запропонував офіційно визнати її. Той час диктував свої негласні закони...

Розповім про один тогочасний випадок. Громадський транспорт. В обідню перерву він завжди переповнений. Літо. Спека. Проте дівчина встигла побувати на пляжі і тепер поспішала на роботу. В тролейбусі не проштовхнутися, люди нервують. Втім, декотрі не втрачають почуття гумору.

— Бабусю, заберіть свою ногу, мені стояти важко! — чути з середини натовпу.
— Я тобі що — відстебну її, а потім знову пристебну?! — не лізе за словом до кишені бабуся.

Пасажири регочуть. Дівчина все те чує, але не бачить тих, хто сперечається, й теж сміється. Пляжна сумка недбало висить на плечі. Виходить на своїй зупинці — й раптом виявляє пропажу. Проте не надто засмучується — зникла лише косметичка. І все ж неприємно.

Після роботи, повертаючись пішки додому, вона раптом зустріла грабіжника — вмить згадала цікавого хлопця, вдягнутого у все біле (мов принц, подумала тоді), котрий впритул стояв біля неї в тролейбусі. Їхні погляди зустрілися. Дівчина помітила нездоровий блиск в його очах — так дивляться наркомани. Усміхнувшись, запитала:
— Це, мабуть, ти вкрав у мене косметичку?
— Вибач, я, — не соромлячись, відповів.
Після тривалої паузи хлопець запропонував піти до того місця, куди вони удвох з напарником складають вкрадені речі.
— Зовсім здурів! Навіщо? — сторопіла від такого нахабства.
— Я тобі віддам косметичку, — сказав спокійно. — Ще й до ресторану поведу.
— Тільки цього мені бракувало! Я постою тут, а ти йди і принеси, що обіцяв.
— Гаразд.

Чекати довелося недовго. Дівчина осміліла, підійшла до двору, куди завернув крадій. І побачила таку картину: під сходами, біля купи найрізноманітніших гаманців, порпався її несподіваний знайомець. Нарешті підійшов до неї і простягнув порізану косметичку.

Здивована, таки погодилася на запрошення піти до ресторану. Опинившись за столиком, з цікавістю почала розпитувати, навіщо він, маючи, як з’ясувалося, непогану роботу електрика, займається ще й крадіжками. І почула у відповідь:
— Так, у мене є робота. Але ж з чиїхось кишень і сумок за день я можу мати таку саму зарплатню, яку отримую раз на місяць...
— До того ж ти ще й наркоман? — запитала впевнено.
— Так. Сама розумієш — витрати великі...
— Ти самотній?
— Ні, маю дружину-єврейку, сподіваюсь, буде можливість виїхати з нею за кордон. В Америку.

Ще трохи посиділи й розійшлися. Пізніше дівчина іноді зустрічала його — обоє робили вигляд, що не знають одне одного. Потім довго не бачилися.

Через багато років, коли радянської влади вже не існувало, він знову почав потрапляти їй на очі на вулицях міста. Ледь упізнала: виглядав старим не за роками... Він теж упізнав її одразу ж, та відвів погляд убік. Не здійснилися його мрії про Америку...

Одна з цих випадкових зустрічей особливо запам’яталася. Він ішов поряд з жінкою, котра несла дитину. На розі вулиці, неподалік від церкви, залишив її, а вона присіла на асфальт з простягнутою рукою....

Ця розповідь, звісно ж, нікого не здивує: проблема наркоманії — не нова. Більше того — дедалі вона набирає жахливіших форм. У наш час вседозволеності кожен може придбати наркотичні речовини: місця, де вони продаються, всім відомі. Лише горезвісне «Палермо» чого вартує. Для сучасної молоді, котра «тусується» у нічних клубах та на дискотеках, бути під «кайфом» уже є звичайною справою.

Бачили на вулицях підозрілих жінок, що жебракують з немовлятами на руках? Ці дітки ніколи не подають голосу, не плачуть, вони завжди сплять. Чому? Ми не настільки дурні і наївні, щоб не розуміти, що з ними роблять. Співчуваємо, жаліємо їх, часом даємо якусь милостиню і... далі займаємося своїми справами, забуваючи, що ці немовлята, котрі день і ніч сплять, — зовсім недалеке майбутнє суспільства, у якому жити нашим дітям й онукам.